Православна Церква України закликає громадян підтримати українців, евакуйованих сьогодні з Уханя, де лютує коронавірус. Про це йдеться в зверненні ПЦУ до українців.
«Дорогі брати і сестри, співвітчизники!
У зв’язку з поверненням до України наших громадян, яких евакуйовано з Китаю, де поширилося небезпечне захворювання, ми спостерігаємо прояви агресивного ставлення щодо їхнього приїзду на Батьківщину. Хоча медичними службами засвідчується, що серед тих, хто повернувся, немає хворих, і необхідність проходження карантину є додатковим і необхідним заходом безпеки – страх і відчуження підштовхують людей до несприйняття.
Церква не може відповідати за медичну сторону питання, яка перебуває у компетенції спеціалістів та регулюється державою. Але ми зобов‘язані вказати на моральну сторону виклику, з яким зіткнулося наше суспільство.
Заклик до милосердя і любові до ближніх – основа Божого Закону і пряме повеління Господа Ісуса Христа: «Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6: 36); «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, – ось перша заповідь! І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає» (Мк. 12: 30-31).
Прояв милосердя до ближнього, який опинився у біді та скрутному становищі – головний сенс притчі про милосердного самарянина (Лк. 10: 29-37), в образі якого Бог вказує нам, як слід кожному чинити тоді, коли бачиш іншу, навіть чужу і незнайому тобі людину, в нагальній потребі.
Загалом принцип ставлення до ближніх, за словом Господнім, є дуже простим та зрозумілим: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, – бо в цьому є Закон і Пророки» (Мф. 7: 12). Тому кожен з нас може і має зрозуміти, як нам ставитися до тих, кого евакуюють з Китаю – так само, як би ми хотіли, щоби поставилися до нас, якщо би ми опинилися на їхньому місці!
Не забуваймо, що Спаситель сприймає ставлення до допомоги, виявленої потребуючим ближнім, як до того, що зроблене (або навпаки – не зроблене) особисто щодо Нього Самого: «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене… істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25: 35-36, 40).
Отже, нехай страх перед хворобою не затуманює наші розум і совість, нашу людяність! Не забуваймо слова Писання: «Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4: 20).
Нехай Господь дасть усім нам, як суспільству, мудрість та витримку, збереже від пошесті згубної хвороби та від згубної ненависті й відчуження!»