Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній в ефірі П’ятого каналу заявив, що патріарх Російської православної церкви Кіріл міг вплинути на президента Росії Владіміра Путіна під час прийняття рішення про початок війни проти України у 2014 році. А саме: переконати Путіна, що українці чекають приєднання до Росії.
Патріарх Кіріл ці заяви митрополита Епіфанія від початку травня ніяк не прокоментував. У РПЦ формування незалежної ПЦУ у 2019 році продовжують називати розколом, підтримуючи в Україні пов’язану з Росією Українську православну церкву Московського патріархату. Попри російську анексію Криму у 2014 році, Сімферопольська і Кримська єпархія залишається в структурі УПЦ МП. При цьому кримські священники періодично проводять молебні та ритуали освячення з російськими військовими або силовиками. Водночас під загрозою знищення залишаються обидва діючі храми ПЦУ в Криму. Про можливу роль РПЦ у подіях 2014 року, релігійні свободи в Криму йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Релігійний публіцист, співзасновник «Центру релігійної безпеки» Тетяна Деркач висловила Крим.Реалії думку, що Російська православна церква, в тому числі через свою Українську православну церкву Московського патріархату, дійсно вплинула на події 2014 року.
– Я писала з цього приводу книгу, і стратегію почали опрацьовувати ще в 2009 році. Тобто на момент 2014 го Українська православна церква Московського патріархату до анексії Криму та спробі захоплення Донбасу підійшла, загалом, вже в повній бойовій готовності. У самому прямому сенсі слова! Це частина психології в російської людини: є свята Русь, відповідно, є певні геополітичні плани об’єднати цю святу Русь, і, природно, без санкції церкви це в принципі неможливо. Тому до 2014 року і на Донбасі, і в південних областях України практично всі священники і храми були готові до того, що відбудеться «повернення Криму в рідну гавань». Це не була приватна ініціатива: в Криму практично не було священників УПЦ МП, які виступили б проти анексії й сказали б, що це незаконно.
За даними Тетяни Деркач, коли в кінці січня 2014 року в Криму привезли реліквію «Дари волхвів» – під охороною майбутнього «міністра оборони» угруповання «ДНР» Ігоря Стрєлкова – в Севастополі священники фактично вели пропаганду порушення територіальної цілісності України.
– Вони підходили до учасників делегації та говорили, що всі присутні молилися про те, щоб Крим повернувся в Росію. Священники були готові приймати «зелених чоловічків», Для них це не було навалою. На Донбасі було все ж трохи інакше: цей регіон був більш розчинений в Україні, і там були ті, хто виявився не в захваті від того, що відбувається … Зараз, хоча Сімферопольська і Кримська єпархія ніби як підкоряються Української православної церкви Московського патріархату, наскільки я розумію, в Криму слово «український» залишається токсичним – а на материку слово «московський». Тому вони прийняли рішення грати на два фронти: в результаті Сімферопольська єпархія зареєстрована незрозуміло в який юрисдикції. При цьому за російським законом про свободу совісті та релігійні організації це неможливо: вони обов’язково повинні вказувати приналежність до вищестої релігійної структури.
Тетяна Деркач прогнозує, що в підсумку три єпархії УПЦ МП в Криму рано чи пізно перейдуть під офіційний контроль РПЦ. Журналісти Крим.Реалії направили інформаційні запити до Сімферопольської і Кримської, Феодосійської єпархії та Севастопольське благочиння, а також в Синодальний відділ із взаємин Церкви з суспільством та засобами масової інформації Московського патріархату і пресофіс УПЦ МП, але відповідей на них не було. Редакція залишає за представниками церкви право представити свою позицію в цьому або наступних матеріалах.
Виконавчий директор «Інституту релігійної свободи» Максим Васін вважає, що ситуація з релігійними свободами в тимчасово окупованому Криму і в окремих районах Донецької і Луганської областей суттєво погіршилася, починаючи з 2014 року.
– Російська пропаганда використовувала релігійний фактор одним з перших, кажучи про нібито утиски православних віруючих після перемоги Революції Гідності: мовляв, нібито зараз якісь радикали прийдуть і позбавлять православних їх віри. Насправді на окупованих територіях громади Московського патріархату становили більшість: і в Криму та на Донбасі їх було близько 42% від числа всіх релігійних громад. Вони не потребували захисту і найчастіше користувалися підтримкою місцевої влади. У Криму другим за чисельністю релігійною спільнотою були мусульмани – приблизно третина, а на Донбасі третину становили протестантські євангельські спільноти. У підсумку всі релігійні меншини і на Донбасі, і в Криму піддалися прямим релігійним переслідуванням і утискам з боку російської окупаційної влади. Були навіть тортури і вбивства.
Максим Васін зазначає, що при цьому громади УПЦ МП виявилися в привілейованому становищі, і в Криму їх автоматично перереєстрували за російським законодавством, на відміну від інших.
Архієпископ Кримської єпархії Православної церкви України Климент довгий час принципово відмовлявся подавати документи на реєстрацію своєї громади, однак навіть спроба це зробити не принесла результатів. Він розповідає про масштабні утиски українських вірян в Криму.
– Це призвело до того, що ми втратили майже всі парафії: у нас було 49 релігійних організацій, на сьогодні залишилося шість. Ці релігійні організації судяться з російською владою, справа розглядається в Європейському суді з прав людини, але, з усім тим, ми змогли зберегтися і якось продовжити богослужіння в цих умовах. З 22 священників у мене залишилося чотири, і два священники тимчасово приїздять на територію Криму. Що стосується майна, Московським патріархатом була захоплена церква в Перевальному, і за цим фактом, до речі, теж йде судовий процес у ЄСПЛ. Зазначу, що Верховна Рада прийняла постанову, згідно з якою УПЦ МП мала перереєструватися. За невиконання законів в Росії закриваються церкви, священників позбавляють права на служіння. Чому немає таких же заходів за невиконання українських законів?
Тим часом російський публіцист і священник Яків Кротов переконаний, що РПЦ і до 2014 року, і зараз відіграє велику роль у формуванні політики Росії.
– Неявка патріарха Кіріла на урочистий обряд анексії Криму була лише операцією прикриття. В реальності він, починаючи з 1993 року, вів активну пропагандистську кампанію, яка йшла трохи врозріз з офіційною риторикою Кремля. Це антизахідництво, критика ліберальних цінностей, критика демократії як невідповідної для Росії. Звичайно, ця пропаганда теж зробила свій внесок в подальшу мілітаристську політику Росії стосовно колишніх колоній СРСР – Грузії, Молдови, України. У 2009 році патріарх Кіріл під час візиту до Києва зажадав, щоб вулицю Мазепи перейменували: він не хотів, щоб Києво-Печерська лавра була розташована на вулиці з такою назвою. В результаті її частина дійсно перейменували на Лаврську. Все це супроводжувалося антиукраїнською риторикою: мовляв, Україна це окраїна Росії й не самостійна країна.
Таким чином Яків Кротов приходить до висновку, що РПЦ і особисто патріарх Кіріл взяли активну ідеологічну участь в майбутній анексії Криму і захопленні Сходу України.
– Уже напередодні вторгнення пройшла акція по відвідуванню зі святинями різних українських міст. В ході цієї акції, як пізніше з’ясувалося, вже просто натуральні шпигуни готували провокації, які потім розвернулися, в тому числі в Одесі. Ці провокації мали показати, що українці не хочуть демократичної влади, що вони хочуть бути під Кремлем і так далі. Це робилося саме по церковних каналах. Везуть мощі, везуть частки святинь, а з ними їдуть штатні агенти контррозвідки. Таке було і під час Другої світової війни, але тоді все-таки з нацистами воювали… Я сподіваюся що все-таки рано чи пізно українська частина православних, які зараз під Московською патріархією, об’єднаються з Православною церквою України. Я думаю, це неминуче станеться у міру ослаблення військової економічної потужності Кремля і в міру поліпшення якості життя в Україні.
Тим часом 26 травня патріарх Кіріл заявив, що втручання політичних діячів у церковні справи для досягнення геополітичних цілей є злочином і в цьому контексті зазначив прямо на події в Україні та «спробу зруйнувати єдність Російської церкви на догоду геополітичним задумам».
(Текст підготував Владислав Ленца)
