Радіо Свобода опублікувала документи з архівів Служби безпеки України, які відкрились після Революції гідності (інші матеріали про це можна прочитати, наприклад, тут, тут або тут).
У грудні 2017 року російський історик Андрій Берман опублікував архівний документ 2-го управління НКГБ СССР, в якому розповідалося про плани чекістів «підібрати кандидатів» для відправки на Помісний собор РПЦ 1945 року. Цей собор став першим після знаменитої «зустрічі Сталіна зі священиками» і фактичної легалізації радянською владою Московського патріархату і останнім перед остаточною ліквідацією в якості окремої структури обновленської церкви, створеної більшовиками в 1922 році. В кінці документа пропонувалося: «Всім агентам з числа єпископів, учасників передсоборної листопадової наради, після прибуття в Москву, зв’язатися з працівниками 5 Відділу 2 Управління НКГБ СССР». Нові відомості про те, як духовенство співпрацювало з Луб’янкою (або саботувало цю співпрацю, що теж траплялося), можна знайти в доповідній записці з архіву СБУ в Києві (архівний шифр — ГДА СБУ Ф.16, оп. 1, д. 562, л. 141-152), копію якої надав Радіо Свобода дослідник українських архівів Костянтин Богуславський.
«Доповідна записка про роботу і поведінку агентури з числа єпископату російської православної церкви на Україні» складена народним комісаром державної безпеки УССР генерал-лейтенантом Сергієм Савченком і адресована начальнику 2-го управління НКГБ СССР Петру Федотову. Вона датована 15 січня 1946 року і містить відомості про 7 єпископів, троє з яких визнані «ненадійними», а інші — «чесно працюють з нашими органами».
У записці, яка, як випливає з її тексту, була не єдиним документом такого роду, згадуються тільки агентурні клички єрархів, проте описані епізоди їх діяльності та інші деталі дозволяють з високою часткою ймовірності встановити особи цих людей. Документ, якщо вірити зробленої на ньому позначці, був розсекречений ще в березні 2013 року, проте доступ до нього історики змогли отримати тільки зараз.
В Україні і в 1946 році, і пізніше було в два рази більше діючих храмів, ніж в Росії: близько шести тисяч. Єпископи-українці, єпископи, поставлені для України, в подальшому служили в різних областях Росії, причому зазвичай приводили за собою і відповідні «команди». У карикатурному вигляді повторилася ситуація XVIII століття, коли українське духовенство активно «імпортувалося» в Росію, бо мало вищий богословський рівень.
В документі згадується Агент «Петров»: «використовувався Управлінням НКГБ по розробці антирадянського підпілля іоаннітів і ворожого елемента з-поміж духовенства і церковників», «за допомогою Петрова розкритий і ліквідовано нелегальний монастир в м Лисичанську».
«Агент» Петров» – це єпископ Донецький і Ворошиловградський (Луганський) Никон ( Олександр Порфирович Петін, 1902-1956). Обновленець, в 1933 році засуджений на п’ять років каторги (відбув їх цілком). 21 травня 1944 року поставлений єпископом, в липні прибув до єпархії і, судячи з того, що в жовтні про його діяльності чекісти посилали в Москву окремий звіт, встиг багатьох посадити. Цей звіт хвалить його за донос на дві нелегальні громади, які були ліквідовані (одна в Лисичанську).
Агент «Павловський»: «характерною особливістю в роботі «Павловського» є надання цінних перевірених агентурних матеріалів, на підставі яких Управлінням НКГБ були успішно ліквідовані агентурні справи “самостійники«і «КЛУБОК».” За матеріалами «Павловського» був заарештований священник Березюк Платон Маркович, який проводив в період окупації активну антирадянську діяльність «.
«Сьомий і останній агент в списку -“Павловський”. Це “діамант” в “єпископській короні” чекістів, єпископ Антоній Кротевич (1889-1973). Син священика, висвячений був ще до революції, став обновленцем, перебрався до Москви і був настоятелем Софійській Церкви, що навпроти Кремля. у 1937 році засуджений до 5 років таборів, звільнений в 1942-му. Висвячений на єпископа 14 серпня 1944 року.
За його доносами було посаджено відразу дві групи православних. Кротевич очолював кілька єпархій в Росії, в 1961 році змінив в Мінську агента “Твердого” — Борисевича, довершуючи знищення тут семінарії. Бувши єпископом в Іванові, навіть спалив єпархіальну бібліотеку і архів, а будинок єпархіального управління подарував міській владі.
Історик А. Сухоруков відзначав, що “діяльність митрополита Антонія (Кротевича) в 1950-1960-і роки принесла багато бід Церкви” і висував дотепне припущення: “Обновленського минуле митрополита Антонія багато що пояснює”. Тільки от невдача: обновленське минуле було майже у всіх ієрархів Московської патріархії ».
