У середині 80-х років минулого століття, у розпал Холодної війни, британський співак Стінг випустив пісню під назвою Russians. І в ній кожен куплет закінчується фразою I hope the Russians love their children too (Сподіаюсь, росіяни так само люблять своїх дітей).
На жаль, Стінг помилився. Росіяни не люблять своїх дітей. Ось приклад.
І це зроблено не за наказом. Календар побєдобєсія за власної ініціативи зробили працівники російської компанії “Мастерхост”. І саме їх діти зображені закривавленими на цих світлинах.
Це жах. Лєнін, Сталін і всі кати-совєти мабуть аплодують у пеклі, спостерігаючи за вдалими результатами свого диявольського експерименту. Саме совєти вичавлювали з людей всю людяність.
Прочитаємо цей фрагмент з выдомих «Листів Шолохова Сталіну» – тих самих, де автор «Тихого Дону» описував вождю особливості колективізації на Кубані.
«Було офіційно і суворо заборонено іншим колгоспникам пускати до своїх домівок ночувати або грітися виселених. Їм належало жити в сараях, в льохах, на вулицях, в садах. Населення було попереджено: хто пустить виселену сім’ю – буде сам виселений з родиною. І виселяли тільки за те, що який-небудь колгоспник, зворушений ревом замерзаючих дітей, пускав свого виселеного сусіда погрітися. 1090 сімей при 20-градусному морозі день у день цілодобово жили на вулиці. Днем, як тіні, сновигали біля своїх замкнутих будинків, а по ночах шукали притулку від холоду в сараях. Але за законом, встановленим крайкомами, їм і там не можна було ночувати! Голови сільських рад та секретарі осередків посилали по вулицях патрулі, які нишпорили по сараях і виганяли сім’ї викинутих з будинків колгоспників на вулиці.
Я бачив таке, чого не можна забути до смерті: в хут. Волоховський Лебяженського колгоспу вночі, на лютому вітрі, на морозі, коли навіть собаки ховаються від холоду, сім’ї викинутих з будинків палили на провулках багаття і сиділи біля вогню. Дітей загортали в лахміття і клали на відтанулу від вогню землю. Суцільний дитячий крик стояв над провулками. Та хіба ж можна так знущатися над людьми.
Мені здавалося, що це один з Овчинніківських перегинів, але в кінці січня або на початку лютого в Вєшенську приїхав секретар крайкому Зімін. По дорозі в Вєшенське він пробув дві години на Чукарінському колгоспі і на бюро РК виступив з приводу ходу хлібозаготівель в цьому колгоспі. Перше питання, яке він задав присутньому на бюро секретарю Чукарінського осередку: «Скільки у тебе виселених з будинків?». «Сорок вісім господарств». «Де вони ночують?» Секретар осередку засміявся, потім відповів, що ночують, мовляв, де доведеться. Зімін йому на це сказав: «А повинні ночувати не у родичів, не в приміщеннях, а на вулиці!»
Після цього по району взяли лінію ще крутіше. І виселені стали замерзати … »
Ще раз уявімо собі цю картину: багате село. Мороз. На морозі чутні плач і стогін дітей і матерів, які в буквальному сенсі замерзають заживо. Ці крики і плач слухають цілодобово станичники в своїх теплих будинках – але пускати замерзаючих в свої будинки не можна, такий суворий наказ Совєтської влади …
