Методи путінської пропаганди під час нової “холодної війни” Росії з Заходом і Україною вже почали, за деякими параметрами, перевершувати стандарти першої «холодної війни». Тепер Путін почав готувати школу для юних пропагандистів шовіністичних ідей РФ і перші кроки у цьому напрямку вже зроблені.
Нещодавно перший заступник голови адміністрації президента Російської Федерації Сергій Кирієнко оголосив, що в Росії стартував конкурс політологів, який націлений на пошук і відбір перспективних молодих фахівців. А переможці цього конкурсу зможуть пройти навчання за спеціальною програмою і отримають в наставники кращих російських експертів-політтехнологів.
Як пояснює Віктор Каспрук у своєму блозі на Обозреватель, по-суті, це означає, що Путін готується офіційно відкрити школу, за його мірками, “чесного політолога”, навчання в якій матиме на меті забезпечення правонаступності поколінь штатних пропагандистів. Від Валентина Зоріна до Кисельова і Соловйова й далі до новозалучених “експертів”.
І якщо білоруському “батьці” Лукашенку потрібні «чесні журналісти», які підтримуватимуть його владу, то й Путіну потрібні такі ж “чесні політологи”, котрі з великим ентузіазмом доводитимуть з телеекранів населенню Росії, що диктатура і культ особистості довічного президента, – це найвищий прояв демократії.
А кращі російські експерти-політтехнологи, можна не сумніватися, що це будуть Пушков, Затулін, Ніконов, Леонтьєв, Кисельов, Соловйов та їм подібні, підготують собі достойну зміну маніпуляторів громадською думкою і нав’язаних Кремлем імперських шовіністичних ідеологічних стереотипів.
І хоча в Росії ще не встигли повернути політруків в армію, але “телевізійних політруків” вже збираються готувати. Видно Путін дав пряму вказівку різко збільшити кількість “ловців людських душ”, котрі професійно зомбуватимуть населення Російської Федерації, не дуже задумуючись над тим, до чого здатна привести ця їхня діяльність.
Крім того, поява на телебаченні нових молодих облич, котрі ще не приїлись споживачам ідеологічної телепродукції, як вважають в Кремлі, може повернути до телевізорів молоде покоління росіян, що в своїй переважній більшості путінський телевізор не дивляться.
Новому поповненню можуть допомогти легко просунутись “по кар’єрних сходах”, а там дивись, замість соловйовського з’являться нові політичні шоу, а його та його колег “брехунаторів” і зовсім приберуть з такої дохідної для них галузі телевізійного зомбування.
В Росії телевізор – це надзвичайно важливий важіль тоталітарного режиму, застосовуваний для тотальної дебілізації суспільства: інструмент маніпуляцій, ідеологічної пропаганди і обдурення “телевізорозалежних” її довірливих громадян.
Втім, схоже, що 2021 рік буде важким для режиму Путіна. Крім “виборів” до Державної Думи великим викликом для його влади є те, що йому вже нічого запропонувати населенню Росії.
Він чітко йде шляхом свого колеги з Білорусі Олександра Лукашенка. Тепер у Путіна основною ціллю стає за будь-яку ціну утриматися в президентському кріслі. Навіть тоді, коли проти продовження його вічної “президентиади” виступатиме більша частина росіян.
Він стрімко перетворюється на “кульгаву качку” російського політикуму, яку російський істеблішмент поки що терпить лише з однієї причини, бо ще не визначився з кандидатурою його наступника, котра б влаштовувала всіх.
В 2021 році Росія вступає в період політичного застою і економічної стагнації, тому й потрібні Путіну свіжі сили, котрі переконуватимуть російське суспільство, що “хоча нових ідей ще немає, але ви тримайтеся”. А оскільки Російська Федерація знаходиться в тісному кільці “підступних ворогів”, якщо Путіна раптом не стане, то це означатиме кінець Росії.
Хоча Росія – це нація месіанська. Тому не потрібно замикатися в своїх кордонах. От дивіться, німці ще жодного разу не були в складі Росії, а вони ж нас так люблять. І це необхідно терміново виправити.
Але Москва нездатна виправити свою основну невдачу 2020 року. Поразка Вірменії у війні з Азербайджаном, втрата нею території частини Нагірного Карабаху та допуск Туреччини до цього регіону продемонстрували повне політичне фіаско Росії, яка до того ж за часів Путіна роками втрачала вплив у азійських республіках колишнього СРСР, які переорієнтовуються на Китай.
Кремль нічим не здатен пояснити того факту, чому Вірменія, що була найвірнішим союзником Росії в кавказькому регіоні, не отримала допомоги від Москви. І в подальшому для усіх інших союзників Росії це стане безцінним уроком того, скільки в реальності коштують такі “союзи” з Російською Федерацією.
Як показує історія, Росія завжди базувала свій розвиток на територіальних загарбаннях, чим і сьогодні займається путінське злочинне угрупування, котре видає себе за “політичні еліти”. Окупація українського Криму і продовження російсько-української війни на Донбасі потрібні Кремлю для запобігання вступу України до Європейського союзу і НАТО.
І після осінньої війни за Нагірний Карабах Путін продовжує забезпечувати імперські інтереси Росії. Оскільки вірмени ніколи не мріяли про патрулювання росіянами цієї території.
Проте Росія вже давно займається й іншим видом патрулювання – “патрулюванням інтернету”. Й до традиційної вже для Кремля пропаганди та контрпропаганди додався ще новий її вид – масове залучення інформаційних “тролів” на форумах провідних західних та українських видань.
А це є не що інше, як нова модель агресивної пропаганди, котра ґрунтується на новітніх розробках методів вживляння до підсвідомості читачів і глядачів дезінформації.
“Інформаційний коктейль” готується дуже просто. Необхідно взяти 30 відсотків відносно правдивого негативу, додавши до цього 70 відсотків відвертої брехні, пропаганди та ненависті. Й усе це дуже старанно збити в “пропагандистському міксері” – і путінський політичний тролінг готовий.
Можна сказати, що певною мірою сучасні підходи Росії до пропаганди ґрунтуються на тих методах радянської пропаганди, які використовувалися під час “холодної війни”. Коли інформація заплутувалася, викривлялася і подавалася саме під тим цільовим ракурсом, що був необхідний штатному пропагандисту.
Однак нинішня російська пропаганда має нові та абсолютно відмінні від минулих характеристики. Вона в повній мірі опирається на можливості сучасного інформаційного середовища.
Росія скористалася технологіями та наявними засобами масової інформації, яких просто не існувало за часів першої “холодної війни”.
На даний час інструменти інформаційної гібридної війни Росії, крім традиційного телебачення, радіо і підвладних путінському режиму ЗМІ, включають в себе тексти, відео, аудіо, зображення, котрі поширюються через інтернет, соціальні медіа, блоги і сайти та супутникове телебачення.
Також залучаються до співпраці на платній основі “тролі”, котрі масово залишають свої пости на дискусійних форумах, беруть участь в інтернет-чатах, а також залишають свої коментарі під статтями і в розділах новин.
Особливістю ведення такої інформаційної гібридної війни є можливість залучення великої кількості інформаційних каналів.
А також готовність часто анонімних поширювачів інформації безсоромно перекручувати та вигадувати неіснуючі факти, чи вдаватися до відвертої дезінформації для того, аби збити з пантелику свою цільову аудиторію.
Крім того, сучасна російська пропаганда має ще відмінні від радянської риси, на які необхідно звернути увагу.
Перше: це швидка, оперативна, безперервна і повторювана подача інформації. Метою такої подачі є зомбування отримувача інформації та вироблення у нього прихильності до усього того, що б не робили росіяни.
Друге: створення модерної пропагандистської моделі, яка покликана діяти на підсвідомість, чинячи прямий вплив на об’єкт пропаганди шляхом подачі заплутаної інформації.
Викликаючи таким чином сплутаність свідомості і порушення, або зменшення можливості критичного аналізу отриманої інформації на правдивість і достовірність.
Схоже, що в такому разі опора робиться на психологічний аспект процесу сприйняття інформації.
Коли її споживач, котрий звик до того, що мусить бути надходження інформації з різних джерел, повірить у те, що “точка зору”, яку масово видають проплачені “тролі”, саме і є тією альтернативною думкою.
А обсяг надходження фальшивок від великої кількості користувачів має викликати у споживача довіру до подібної інформації та переконати його у тому, що велика кількість людей думає зовсім не так, як він.
Що б у нього, на якомусь із етапів, виникла думка – а може це я не правий?
Путінський режим більш за все націлений на знищення української державності. Тому, як додаток до терористичної гібридної війни, Москва організувала ще й інформаційну гібридну війну проти України.
Варто лише пригадати, якими були настрої частини населення Криму і Донбасу, котре повірило підступній кремлівській пропаганді.
Можна зробити припущення, що нові рекрути на “пропагандистському шовіністичному фронті” потрібні Путіну з декількох причин.
Не можуть одні і ті ж телеведучі десятиліттями монопольно мелькати на екранах телевізорів. Це не тільки приїдається. Але після більшості їхніх прогнозів, що не збулися, довіра до них катастрофічно падає.
Путін не може більше виділяти такі шалені гроші на “суперпропагандистів”, якими вважають себе традиційні телеведучі. Таких грошей в казні вже більше немає. А новим рекрутам можна буде платити набагато порядків менше. Розповідаючи їм які грандіозні перспективи перед ними відкриваються, якщо вони себе добре зарекомендують на цьому напрямку.
А головне, що путінський режим сподівається, що молодим пропагандистам може повірити молодь. Адже вони теж молоді.
Таким чином, Україні потрібно очікувати на різке збільшення пропагандистського тиску з боку Росії. Адже не є секретом, що все це робиться не лише для внутрішньо-російського інформаційного споживання.
Довірені особи Путіна в Україні знаходять шляхи для безперебійного поширення у нас російського пропагандистського контенту, але ті, хто б мали за цим слідкувати, роблять вигляд, що цього всього вони впритул не бачать.
