Як і в жовтні, у листопаді на фронті не було жодного дня, коли не фіксували обстріли з ворожого боку – навіть за офіційними даними штабу ОС, повідомляє “Новинарня“. За підрахунками видання в листопаді російські війська обстрілювали позиції ЗСУ щонайменше 102 рази (для порівняння: в жовтні – 97).
Деякі з цих атак – робота важкої артилерії, мінометів калібру 120 мм. Наступали також ДРГ противника, ворог вчиняв дистанційні мінування. Від одного такого закинутого ВОГа український воїн дістав осколкове поранення.
За звітами штабу ОС, всього в листопаді бойові поранення на фронті отримали чотири воїни (стільки ж “трьохсотих” нарахували і в жовтні).
Один солдат загинув.
В’ячеслав Мінкін – ще одна жертва віроломного порушення “всеохопного перемир’я” російським агресором.
Вклонімося герою. Вічна йому пам’ять.
1. В’ячеслав Мінкін
25 листопада В’ячеславу Мінкіну виповнився б 31 рік. Але день народження замість свята перетворився на день горя. Адже воїна вбили напередодні.
Слава народився 1989 року в Києві, однак у 2002-му переїхав до Фастова. Померла мама, тож їх із сестрою виховувала бабуся.
Закінчивши школу, В’ячеслав вступив у Київське будівельне училище №27, де отримав спеціальності плиточника-штукатура та муляра-облицювальника. Відслужив строкову службу на Західній Україні. Після ДМБ працював у магазині побутової техніки.
Прибічник Майдану, у 2014-му Мінкін був активним учасником самооборони Фастова. А коли після перемоги Революції гідності спалахнула війна на сході, Вячеслав без вагань пішов захищати українську територію від російської агресії. Спершу воював як доброволець, а згодом підписав контракт із ЗСУ.
Старший солдат, старший стрілець 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
“Мужній, справжній патріот, енергійний хлопець, чудовий друг, надійний, на якого завжди можна покластися” – це далеко не всі добрі слова, якими згадують В’ячеслава побратими по службі.
Починаючи з 2014-го, Мінкін пройшов не одну ротацію на передову. У 2019 році за участь у боях на Світлодарській дузі був нагороджений медаллю.
Упродовж воєнних років В’ячеслав одружився (із коханою познайомилися після першої ротації), в подружжя народився син. Солдату так хотілося, щоб дитина зростала в мирній, процвітаючій Україні, із татом й мамою, яких самому Славкові так бракувало в дитинстві…
На жаль, маленький син більше ніколи не побачить свого батька. 24 листопада, напередодні дня народження, на позиції під Авдіївкою на Донеччині В’ячеслава Мінкіна смертельно поранив ворожий снайпер.
“Трьохсотого” евакуювали до лікувального закладу, де за його життя боролися медики. Попри всі зусилля лікарів, урятувати бійця не вдалося.
Поховали старшого солдата Мінкіна на Алеї Слави фастівського кладовища.
Залишилися сестра, дружина і маленький син.
…У відповідь на фатальний постріл російського снайпера під Авдіївкою Об’єднані сили вогонь не відкривали – “у зв’язку із заходами евакуації пораненого”. Президент Зеленський висловив співчуття.
Вічна пам’ять полеглим за Україну.
