Останні тижні значна увага світової релігійної спільноти прикута до Кіпру – невеликої острівної держави в Середземному морі. Предстоятель Кіпрської Церкви архієпископ Хризостом визнав Православну Церкву України, чим викликав гнів всієї РПЦ-Кремлівської вертикалі.
Москва, використовуючи своїх посіпак на Кіпрі, намагалася внести розкол у цю Помісну Церкву. За кілька днів перед засіданням Священного Синоду Кіпрської Церкви, РПЦ 20 листопада скликала свій Синод. На ньому єрархи РПЦ, серед іншого, ухвалили рішення з п’яти пунктів щодо Кіпрської Церкви та особисто Архієпископа Кіпрського Хризостома.
У зв’язку з цим Духовний фронт України попросив митрополита Православної Церкви України Олександра (Драбинка) допомогти розібратися у всіх нюансах рішень Московської патріархії. Інтерв’ю було записане до того, як Священний Синод Кіпрської Церкви підтримав свого Предстоятеля у визнанні ПЦУ.
— Владико, у довідці до рішень Синоду РПЦ про розрив євхаристійного спілкування з Кіпрською Церквою є посилання на заяву чотирьох кіпрських архіреїв, у якій сказано, що «Українська Православна Церква (РПЦвУ) відноситься до юрисдикції Московського Патріархату». І тому дії Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві України — втручання в юрисдикцію Московського Патріархату. Чи не здається вам, що такою позицією і заявами кіпрські єрархи визнають, що «УПЦ Московського патріархату» не є в жодному визначенні самостійною — ані автономною, ані тим більше автокефальною?
— Дійсно, кіпріоти-антагоністи заявили і зайвий раз підкреслили, що УПЦ (МП) митрополита Онуфрія, це ніяка не канонічно-автономна структура, як би про це не розповідали. Вона, згідно з існуючим «статусом», обумовленим положеннями «фількиної грамоти», як часто називають в церковному середовищі документ покійного патріарха Алексія від 1990 року, цілковито підпорядковується церковній, а через неї і «кремлівській» Москві. Це сукупність єпархій РПЦ в Україні, яку вона, а з нею і всі її сателіти, в свою чергу, вважає своєю недоторканною канонічною територією.
УПЦ в нинішньому її виді, з канонічної точки зору, є «новоутворенням перехідного періоду», створеним свого часу для подальшого росту і вдосконалення канонічного статусу до форми «автокефалії», або деградації в форму «екзархату». Період «перехідної форми» закінчився зі смертю митрополита Володимира (Сабодана), коли УПЦ під його керівництвом йшла шляхом вдосконалення свого канонічного статусу. Сьогодні спостерігається протилежний процес – регрес.
Вона зветься «українською православною церквою» по формі, проте не є такою по суті.
Саме так її сприймала і сприймає світова православна спільнота. По факту, УПЦ мала б іменуватись «російською православною церквою в Україні» оскільки в Україні постала канонічна Православна Церква України зі своїм 15-м місцем у Диптиху православних церков. Зміни, звісно, будуть. І в майбутньому її чекає, мабуть, той статус, який матимуть (якщо Москва все ж піде на такий крок) прийняті в лоно РПЦ парафії на африканському континенті. Хоча можливо навіть їм патріарх Кирило дасть повноцінну автономію, як це є, на відміну від УПЦ, з Китайською і Японською автономними церквами.
Хоча зараз єрархи цієї структури, котрих було люб’язно покликано в грудні 2018 року на Собор до Святої Софії Київської і які це запрошення Константинопольської Матері-Церкви відкинули, називають себе «українською церквою», але вона такою не є… Єрархи Кіпру про це прямо говорять, що ця «Українська православна церква» належить до юрисдикції Московського патріархату. З лаврських пагорбів це сором’язливо і системно спростовують, називаючи її «самостійною і незалежною». Але в Заяві прямим текстом говориться кіпрськими єпископами: вони визнають її не як самостійну церкву, а як юрисдикційну сукупну одиницю московського патріархату. Спасибі їм за це. Можливо хоч так у наших братів відкриються очі.
— Що означають ці заяви кіпрських єрархів, на вашу думку і чому вони їх роблять?
— Кіпрські єрархи тому і роблять таку заяву, бо вони визнають територію УПЦ МП юрисдикційною частиною Московського патріархату. Тут починається «духовна шизофренія», в юрисдикційно-канонічному плані. У Києві єрархи РПЦвУ кажуть, що вони незалежні і що їх визнають як незалежну Церкву, а на Кіпрі ті, які буцімто її підтримують, називають її юрисдикцією Московського патріархату. Це важливо для самих українців, які оманливо вважають себе незалежними від церковно-кремлівської Москви, дякуючи нинішній геббельсівській пропаганді адміністративного керівництва РПЦвУ!
— Ми знаємо також і про звернення митрополита Морфоського Неофіта…
— Так, в цьому зверненні від митрополита Морфоського Неофіта ми читаємо «Канонічний єпископ Київський, був, є і, сподіваюся, буде, митрополит Київський Онуфрій».
Найперше, що б я зазначив і на що звернув увагу – митрополит Неофіт дуже правильно користується канонічною термінологією. Він не іменує митрополита Онуфрія ані «предстоятелем УПЦ», ані «главою УПЦ», він називає його «єпископом Київським». Митрополит Неофіт не виокремлює УПЦ, очолювану митрополитом Онуфрієм, в окрему Церкву. Це визначення майже співзвучне визначенню патріарха Варфоломія щодо канонічного статусу нинішніх архіреїв бувшої Української Православної Церкви, що перестала такою бути 11 жовтня 2018 року після Синодального рішення про скасування Патріаршої та Синодальної Грамоти від 1686 р. А саме: «в дусі пастирської чуйності, ми тимчасово терпимо існування українських єрархів під Росією, не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні, сподіваючись, що волею Божою вони незабаром об’єднаються з помісною Церквою».
Тобто він надіється, що митрополит Онуфрій і надалі перебуватиме в Києві. Скажу більше — два роки тому я також на це надіявся, як надіявся і патріарх Варфоломій, який запросив митрополита Онуфрія на Об’єднавчий Собор з правом бути обраним Предстоятелем помісної Церкви. (Цього права були позбавлені Філарет і Макарій). Ми також надіялись, що митрополит Онуфрій буде канонічним митрополитом Київським, але помісної й автокефальної УПЦ, як це я його уклінно просив перед Об’єднавчим Собором, коли він у нас служив у соборі в серпні 2018 року, освячуючи Успенський приділ. Я його просив: «Ваше Блаженство, проведіть, будь ласка, Помісний собор УПЦ (МП, — ред.) і прийміть визначення чи принаймні запитайте неупереджену Соборну думку: бажає УПЦ повноцінної автокефалії, чи не бажає? Зверніться до Москви й до Константинополя та отримайте цю автокефалію якщо народ Божий цього хоче! Ми вас одноголосно оберемо предстоятелем Помісної церкви й не буде ніякого спекулятивного питання у процесі визнання». Кажу зараз не від себе. Такою була думка багатьох архіреїв. Той же владика Никодим Житомирський ще в травні місяці говорив саме так.
Ми б раді були би обрати Предстоятелем УПЦ Онуфрія. Про це йдеться і в особистому листі на його ім’я від Вселенського патріарха Варфоломія, який я свого часу публікував! Але ж треба було прийти на Об’єднавчий Собор. Залишити своє «я» разом з «новінськими і антоніями» за порогом Великого Собору і послухати голосу совісті і Церкви.
Наразі, в чому сьогодні претензії до нас? Чия проблема, щоб бачити Онуфрія «єпископом Києва»? Всі можливості вмовити його взяти участь в Соборі залишились марними!
У чому до нас — помісної Церкви — має претензії митрополит Морфоський Неофіт? У тому, що Онуфрій не захотів стати канонічним предстоятелем канонічної помісної церкви? Швидше всього відповіді на ці питання лежать в площині тих, про які Блаженніший Хризостом сказав, що в Константинополі йому розповіли багато чого такого, що він не знав. І саме тому тимчасово утримувався від визнання ПЦУ. Надіюсь, що відповіді цього плану прозвучать на Синоді Кіпрської церкви і заспокоять і задовільнять в тому числі і митрополита Неофіта.
— Владико, щодо першого пункту Московського синоду, де говориться: «Висловити глибоке співчуття у зв’язку з вчиненим Архієпископом Кіпрським Хризостомом II антиканонічним поминанням в диптихах Православних Предстоятелів» митрополита Епіфанія, «що свідчить про вступ їм в спілкування з розкольниками».
Пункт перший говорить, фактично про те, що Російська церква визнає те, що Архієпископ Кіпрський Хризостом визнав Українську православну автокефалію і рішення Вселенського патріарха про дарування цієї автокефалії, що проголошено Томосом. Це дуже показово. Тобто РПЦ констатує згадування архієпископом Хризостомом імені Предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, як визнання. Це чудово! Вони ставлять знак рівності між згадуванням у Диптиху й визнанням помісного статусу Української Церкви.
— Тобто по суті вони підтверджують доконаність факту Кіпрського визнання?
— Черговий раз, говорить ця постанова, про те, що Москва визнає, що Кіпр визнав (ПЦУ, — ред). Тут вона уже не ставить під сумнів, що це може бути переглянуто чи відкликано.
— Але ж місцеві архієреї Кіпрської церкви, згідно із статутом, теж мають згадувати свого Предстоятеля, Архієпископа Хризостома. Чиє таке згадування автоматичним визнанням ПЦУ?
— Саме так. Всі вони мають згадувати за Літургією Архієпископа Хризостома, який увійшов у спілкування з ПЦУ. Згідно канонічного права, єдність і співслужіння відбуваються не лише при явному особистому спільному богослужінні й причасті від однієї Чаші, а відбуваються навіть тоді, коли відбувається поминовіння свого Предстоятеля. Раніше у древній церкві Диптихи читалися за Божественною літургією, а Включення до Диптиху імені клірика або мирянина було знаком церковного визнання його християнських чеснот; і навпаки — виключення з Диптиху через прихильності до єресі, розколу й інших церковних злочинів або особливо тяжких гріхопадінь ставало актом, подібним до відлучення від Церкви. Справа у тому, що ці четверо митрополитів не насміляться виключити із диптиху Архієпископа Хризостома, бо це б дійсно означало розкол. Ба більше, вони, я переконаний, згадують Хризостома за Літургією, тим самим, автоматично визнають його рішення визнати ПЦУ.
— Виходить тоді канонічна нісенітниця з боку РПЦ. Там вони визнають згадування митрополита Епіфанія, як визнання ПЦУ, а у випадку місцевих Кіпрських єрархів вони цього не визнають. Подвійна логіка. Як у Орвелла в «1984».
— Я більше скажу. У Російській Церкві ПЦУ називають розкольниками, але бояться розірвати спілкування зі всіма, хто згадує Константинопольського патріарха у диптиху. Насправді, якщо б РПЦ дотримувались саме такої «чистоти православ’я» то вони б мали розірвати євхаристійне єднання із всіма, хто згадує імена предстоятелів чотирьох церков, які визнали ПЦУ, а це всі інші церкви крім РПЦ: Антіохійська, Єрусалимська, Сербська, Румунська, Болгарська, Грузинська, Польська, Албанська, Чеських земель і Словаччини. Всі вони згадують за богослужінням предстоятелів тих церков, які визнали ПЦУ: патріархів Константинопольського, Александрійського, предстоятелів Елладської та Кіпрської церков. Це означає, що всі інші церкви, крім РПЦ, не звинувачують ані Константинопольську православну Церкву, ані Елладську, ані Александрійську й Кіпрську церкви. Всі вони мають молитовне єднання із цими церквами, коли згадують за літургією ім’я предстоятелів, які визнали ПЦУ. Утримання від згадування митрополита Київського Епіфанія — лиш тимчасове явище.
— Гарно підмітили. Ніхто ж із православних церков, крім РПЦ, не виключив із свого диптиху імена чотирьох предстоятелів тих церков, які визнали ПЦУ.
Так це означає, що РПЦ згадуючи, наприклад, ім’я Грузинського чи Польського предстоятелів (чи будь якого із тих, з ким вона не розірвала євхаристійне й молитовне спілкування), вступає з ними у це молитовне і євхаристійне єднання, а отже вступає і в євхаристійне й молитовне єднання з тими, кого згадує Польська чи Албанська церкви. А це всі церкви крім ПЦУ. Через те, що Грузинська і Польська церкви не викреслила із диптихів імена Константинопольського патріарха, то вони по суті визнають ПЦУ, бо і Константинополь признає ПЦУ і згадує ім’я митрополита Епіфанія. Це означає, що і РПЦ визнає ПЦУ через згадування імені Грузинського предстоятеля за богослужінням, хоч московський патріархат сам в собі в цьому не хоче й напевно не може признатись.
— Пригадується, як богослов Кирил Говорун у 2018 році писав, що Євхаристійна еклезіологія, що стала популярною лише у 20-м столітті, з якої православні навіть почали себе ідентифікувати, зіграла у випадку із РПЦ злий жарт — одностороння відмова брати участь в Євхаристії, в світлі цієї еклезіології, легко інтерпретувати як розкол. Однак насправді Церква більша, ніж як її описує євхаристична еклезіологія, і для розколу потрібно більше, ніж розрив євхаристійних відносин.
— І що цікаво це визнають і у самій РПЦ на своєму синоді (20 листопада) у Першому пункті. Там згадка Хризостомом імені Епіфанія прирівнялась до «спілкування». «Висловити глибоке співчуття у зв’язку зі звершеним Архієпископом Кіпрським Хризостомом II антиканонічним поминанням в диптихах Православних Предстоятелів керівника однієї з українських розкольницьких груп, що свідчить про вступ ним в спілкування з розкольниками», — йдеться в рішенні. Як я вже вище казав, виходить з точки зору російського богослівя — Кіпрський предстоятель тепер розкольник, як і Вселенський патріарх Варфоломій, як і Грузинський патріарх Ілія та Московський патріарх Кіріл, який згадує Ілію. Всі розкольники. Але це абсурд. І такий абсурд хоче нав’язати Російська церква. І деякі це підтримують, і цілі книги пишуть з апологіями цих абсурдних тверджень. Московська патріархія має йти на самоізоляцію, адже всі крім неї вступають в спілкування з Архієпископом Кіпрським — згадуючи його за богослужінням в церковному диптиху.
— У другому пункті рішення Синоду РПЦ дуже шкодують, що рішення Хризостома було «не соборним».
— Оці слова, які говорять про «не имеют собоного характера», якраз в даному випадку Москва втручається в безпосередню діяльність іншої Помісної церкви. Оскільки приймає судження про те, що відбувається в іншій помісній церкві. Ці судження має давати не московський Синод. Московський Синод не являється суддею по відношенню до Кіпрської церкви: поступають вони правильно чи ні. Кіпріоти самі повинні прийняти рішення і воно має прозвучати. Москва, не дочекавшись кіпрського Синоду, вже засудила Кіпрську церкву про те що в ній порушена соборність!
— Тобто вони визнали рішення Хризостома, а перед цим по суті казали, що визнання не відбулось і говорили про відсустність соборності
— Я тому і називаю це, фактично, юридично-канонічною церковною шизофренією. Спочатку кажуть, що це визнання є не правильним і не канонічним і не є по суті повноцінним визнанням, бо воно не було обговорено соборно, а потім визнають, що визнання ПЦУ збоку Кіпрської церкви все ж таки відбулось і засуджують. Загалом, документ дуже суперечливий. Його поява напередодні Синодального засідання свідчить про недолугість, істерію та агонію московського церковного керівництва стосовно українського питання. І агонію керівництва ОВЦЗ МП в питанні даруванні автокефалії Українській церкві.
У РПЦ-рішенні навіть не додали слова, «якщо Хризостом чи Синод не скаже іншої своєї думки». Доконано констатували, що цього не буде. МП навіть своїм прихильникам, у даному випадку, підкреслили, що вони вже рвуть з ним стосунки, безповоротно, ще не дочекавшись кінцевого рішення Кіпрського Синоду.
Тому, для РПЦ, якщо їм не вигідно, і соборність не є указом і орієнтиром. Наприклад, на Синоді РПЦ зацитували звернення чотирьох проросійських кіпрських єрархів, які сказали, що навіть «якщо більшість єпископів підтримають Архієпископа (Хризостома), це не зробить Епіфанія канонічним архієреєм». Виходить що у випадку, якщо більшість кліриків Кіпрської церкви не підтримає ідею РПЦ про «розкольників ПЦУ» то і це не буде канонічним? А навіщо тоді було волати про порушення соборності, якщо прийняті соборно рішення для вас нічого не значать, якщо вони не будуть вписуватись у ваш «викревлений» світогляд?
— Це схоже на самоізоляцію вже від четвертої церкви.
— Москва відрізає себе від Кіпрської церкви, цією постановою, фактично відіславши її в табір прихильників української автокефалії однозначно і безповоротно. Те що вона половинчато буде відноситись до певних ієрархів на Кіпрі…ну ті ієрархи на сьогоднішній день, мають одну думку, як вони самі зазначили в заяві «… по соображениям, которые выходят за рамки данного документа». Що це за «соображениям», які керують частиною кіпрських єпископів здогадатися не важко. Але вони живуть на Кіпрі, а не в Москві і тому вони вимушені будуть рано чи пізно відновити свою молитовну єдність, в повному обсязі, із своїм архієпископом.
— Їх підбили на авантюру і кинули.
— Їх підбили на авантюру в прямому сенсі слова.
— До речі щодо дати Синоду РПЦ – 20 листопада. Воно відбулось до засідання Синоду Кіпрської церкви. Чи може бути що цим навмисне хотіли провести синод до часу проведення Кіпрського Синоду, щоб якось вплинути на єрархів цієї церкви.
— Тут Треба виразити подяку, Московському патріарху Кірілу й Синоду РПЦ, що вони це зробили до синоду кіпрського. Оскільки уже впевнені, що рішення змінено не буде. І цим фактично рішенням, розвязано руки Кіпрській церкві. Москві не важлива ні соборність ні синодальна думка Кіпрської церкви. А ще таким поспішним рішенням сильно підставили «чотирьох». Рішення прийняли і без їх ініціативи синодального обговорення питання поминовіння! Москва «списала» чотирьох ще до засідання Синоду на Кіпрі.
— Тобто вони знову самі собі протирічать?
— Вони самі собі протирічать. Єпископи які повстали проти архієпископа Хризостома говорять про те що порушено синодальне і соборне управління, про що говориться в прийнятих постановах московського Синоду і тут же саме ж РПЦ, не дозволяє провести цей Синод і почути яким буде його рішення, щоб потім це рішення, або засудити або схвалити. Тобто Москва не сподівається на те, що рішення буде змінене. І синод признає правомірність дій Архієпископа Хризостома.
— По суті їх рішень, і те що вони намагались продавити, що це “недовизнання”, “не повною мірою визнання”, фактично вони його визнали.
— Розривом свого молитовного спілкування з Кіпрською церквою московський синод констатував факт визнання Кіпрською церквою Православної церкви України і рішень стосовно неї Вселенського патріарха.
Фактично нині відбувається, як це не дивно, не зовсім процес визнання Української церкви. В світовому православ’ї відбувається процес рецепції дій Константинополького патріархату – визнання уже доконаного Факту дарування автокефалії Українській церкві Матір’ю-Церквою Вселенською. Це не є визнання або невизнання подій, які відбулись в Україні на Об’єднавчому соборі, коли було проведено Собор і Українській церкві надано автокефалію Томосом Вселенського Патріарха. Це відбувається офіційне погодження з діями Константинополя стосовно України.
Зараз іде оцінка не Української автокефалії, а йде оцінка дій Константинопольського патріарха стосовно України і ПЦУ. Якби ми самопроголосили автокефалію, зібрались і сказали: “От ми проголошуємо автокефалію”. Тоді її повинні або визнати або не визнати. Нам Автокефалія дарована Константинопольським патріархатом і Томос підписаний Константинопольським патріархом. Ці дії зараз реципіюють предстоятелі Помісних церков, а не їхні Синоди. Ніхто окрім Москви, не судить дій української церкви. Проведено Собор. Ліквідовано розкол. Бажаючі автокефального канонічного устрою – об’єднались і звернулась за Автокефалією. Автокефалію ПЦУ отримала від Вселенського патріархату. Саме він несе материнську відповідальність за благополуччя Церкви-Дочки.
— Владико, у третьому пункті йдеться про недовіру, щодо хіротоній в ПЦУ.
— Коли читаю про 3й пункт синоду РПЦ, то як тут не згадати про Карловацький розкол – “РПЦЗ”, який російська церква із легкої руки Путіна “вменила яко не бивше“ у 2007 році. А до того Московська патріархія не шкодувала прокльонів на «Карловацьких розкольників» і також не визнавала їх хіротонії. Вони казали, що РПЦЗ це “безбожний розкол, який не має ані апостольського спадкоємства, ані благодаті”, “Позаяк в розколі немає благодаті, то і таїнства у карловчан не відбуваються”. Але що тоді відбулось у 2007 році? І чому не було перерукоположення карловецьких “розкольників”? Невже у випадку з історії РПЦ так можна, а у інших випадках це вже не діє?
Як тепер буде відбуватись богослужіння в РПЦ? Вони, під час поминання всіх предстоятелів просто будуть пропускати Кіпрську церкву?
Не будуть згадувати. Для них такої не існує. Тут в чому полягає сенс цього рішення. На Кіпр можуть їхати російські архієреї або священники і служити в цих єпископів, а ці єпископи можуть їхати в Москву і служити.
— А під час спільних літургій кого вони будуть поминати?
— Хто?
Ну, наприклад приїжджають російські єпископи у Кіпр і кого вони будуть згадувати?
Та в тому то і справа…що єпископи РПЦ Хризостома не будуть згадувати ні в одному, ні іншому випадку. Вони фактично заставляють кіпрських єрархів розірвати канонічне спілкування із Своїм архієпископом і створити паралельно проросійську ієрархічну структуру на Кіпрі.
— Тобто РПЦ по суті цим рішенням відривають цих проросійських кіпрських єрархівїх від Православної церкви Кіпру?
— Так. Спонукають. Але вони нікуди не підуть, бо вони ж в своєму рідному домі, в якому бувають і негаразди, але все минається, минеться і це.
Розмовляв Олександр Єфременко.
