Єпископ Команський Михаїл, екзарх Вселенського Патріарха в Україні
Джерело офіційний сайт “Софійського братства”
Я помітив дуже обнадіюючу тенденцію. Принаймні сьогодні я побачив, що люди почали не тільки рефлексувати (і не тільки духовенство, а й миряни), але і визнавати, що в нас, виявляється, може бути не все добре. Коли з’являється сама критика і рефлексія того, що в нас може бути щось недобре, зазвичай, що ми визнаємо проблему і шукаємо шляхи її вирішення.
Бо коли на конференціях зачитують, як у нас все добре, приходи збільшуються, люди збільшуються, гроші збільшуються, і незабаром всі взагалі будуть православні, і неправославних вже більше не буде в світі, ми розуміємо, що ми живемо в утопії, або не дивимося правді в очі. Я скажу більше: я вважаю, що найбільшою чеснотою принаймні нашого століття є здорове мислення. Тобто, коли звучить голос здорового мислення, це означає, що надія є і процес розвивається.
Так, є багато питань, але вже сама така тенденція дає велику надію, що цей голос буде почутий іншими людьми. Навіть ті, можливо, які не так глибоко занурюються в проблеми сьогоднішнього православ’я чи взагалі християнства, коли почують нотку здорового мислення, воно чимось їх захопить, до чогось їх покличе. Правильно сказано, що необхідно приземляти трошки тих моїх колег, які живуть в своїх бульбашках, в своєму світі. На жаль, так трапляється. Але цього не станеться без мирян. Для цього треба більше аналізу, не соромячись критикувати, без злості, без бажання когось принизити, але висвітлювати проблеми такими, якими вони є.
В цьому плані одразу хочеться зробити відсилку до давньої практики церкви. Колись у нас було виборне духовенство, не те, що когось рескриптом призначили, а те, коли люди зібралися і сказали: «Ось, ми знаємо цю людину, ми хочемо, щоб вона була у нас діаконом, священником, єпископом». І часто мої собраття забувають, що по суті церква легалізує їх. Вона їх вибирає – і вона їх легалізує. Можна називатися хоч предстоятелем Сонячної Вселенної, але якщо церква не прийме, тоді питання, де це реалізувати, куди поставили цю людину. Тому я вважаю, що дуже обнадійливий і дуже радісний той процес, що починає звучати голос не тільки єпископів, але й священників і мирян.
Тому що, як правило, в нас часто позиція церкви асоціюється з висловленням певних якихось церковних високопосадовців. Ні! Коли починає рефлексувати тіло Христове в усій своїй повноті, миряни також мають право висловити свою думку, також не погоджуватись. Ясно, що це «я не погоджуюсь» має бути не по-хамськи, а аргументовано. Для цього й існують зібрання, собори і так далі. І це є відновлення соборності, щоб чути один одного, щоб знизити градус авторитарії, який, на жаль, проник саме у взаємовідносини всередині церкви. Тут, взагалі, широке поле для дискусії і для богословських тонкощів, і в плані взаємодій між помісними церквами. Тому я сьогодні радію, що спостерігаю таку тенденцію розвитку здорового мислення і чесного бачення самих себе, своїх проблем, і відсутність страху визнати ці проблеми і перед іншими, і перед самими собою.
