Днями в Ізмаїлі для православних вірян у парафії Православної церкви України був прочитаний акафіст святому архістратигу Божому Михаїлу, а також відбулася панахида за спочилими воїнами України., пише інтернет-видання “Махала”.
Парафія Покрови Пресвятої Богородиці отримала приміщення у колишньому Будинку офіцерів, який знаходиться на балансі 17 Прикордонного загону ім. О. Жуковського по вулиці Комерційна. Будівля потребує капітального ремонту і достатньо довго не використовувалася через занедбаний стан.
За допомогою вірян, які б хотіли, щоб в Ізмаїлі був створений осередок Православної церкви України, було проведено ремонт приміщення.
Піднявшись сходами, опиняєшся у невеликій кімнаті, яка відокремлена тканиною від решти будівлі. Зліва знаходиться столик, де можна самостійно придбати свічки, молитовники, записати імена людей на відповідних листках. Невелика кількість ікон на білих стінах, свічники з лампадками – скромне оздоблення кімнати. Згодом тут буде розміщено іконостас.
«Головне служити Богу і людям, – розповів військовий капелан Ізмаїльського загону, ігумен Макарій (Дацюк). – Я вдячний меценатам, які допомогли зробити ремонт у приміщенні. На День Святого Миколая ми будемо вручати їм Ордена Святителя Миколая і особисто від себе подарую їм дві ікони. Ці хлопці дійсно трудяться на славу Божою».
Ігумен Макарій ініціював створення парафії ПЦУ в Ізмаїлі. У прикордонному загоні він займається душепастирською опікою військовослужбовців. Мета військового капелана – об’єднати православних українців Ізмаїла, надати їм місце для молитви та підтримки, особливо важливої в умовах війни.
«Парафія – це місце, де людина з’єднується с Богом, молиться во славу Божию. У приміщенні, яке мені надало командування будуть проходити служби. Моя мета, щоб вони проводилися постійно. Люди, які створять спільноту парафії, мають бути воцерковлені, віруючі. Щоб в них душа горіла, як у мене», – пояснює отець Макарій.
Капелан раніше служив у 1-ому прикордонному загоні міста Маріуполь. А пів року тому його запросили на капеланську посаду в місто Ізмаїл.
На читанні акафісту та панахиди був присутній підприємець Станислав, який допомагав в ремонті приміщення. Він привів свого друга, а також було ще одне подружжя й поділився з “Махалою” своїми думками.
“Коли отець Макарій звернувся до мене і сказав, що в нас немає української церкви, то я вирішив допомогти. 1 листопада на Покрову повинна була пройти перша служба і до цього дня треба було навести тут лад. За короткий час ми все необхідне зробили: прибрали зайві двері, а стелю натягували напередодні служби у комендантську годину”, – зазначив Станіслав.
“Мені було важливо знайти свою церкву. Були капелани, які намагалися створити українську парафію, куди можна було прийти і побути з однодумцями, які шукають того ж самого. Бо країні тяжко і на душі тяжко. Але, на жаль це все було ненадовго. Капелани змінювалися. А парафії так і не було. Я дуже рада, що є все ж таки місцина в Ізмаїлі, куди можна прийти і помолитися. Так, людей ще мало. Їм потрібно доносити, що українська церква в нас вже є. І дуже хочеться, щоб нас було більше. Бо спільна молитва дуже сильна і треба молитися разом”, – зазначає місцева мешканка Марина.
Достатньо довгий період в Ізмаїлі періодично були намагання створити Православну церкву України, але всі спроби були безрезультатними, – це змушує замислитися, а чому так? Звісно під час війни на будування немає коштів, але можна було б у місті знайти будівлю для парафії ПЦУ і проведення там служб. Чи легкий буде шлях для нової парафії? Щоб знайти відповідь на це питання, журналістка Махали звернулася до настоятеля Свято-Покровського храму у смт Сарата Владислава Шімана, який одним з перших на півдні Одещини перейшов до ПЦУ від УПЦ. Першою парафією для нього було Мирнопілля Арцизької громади.
«У Мирнопіллі була активна спільнота, яка намагалася побудувати храм і людям це вдалося. Перші служби, коли я прийшов туди, проводив на веранді будинки голови парафіяної ради. Потім вже нам надали приміщення у Будинку побуту, – розповів Владислав Шіман. – Ми поставили там підсвічники, декілька ікон, стіл. Що саме найважче – це донести до людей, що парафія існує. У Ізмаїлі є прихильники православної церкви України, їм потрібно донести цю інформацію. Важливо об’єднати людей, які хочуть щось робити для парафії – бути у складі хору, брати участь в житті та побуті. Найважливіше – парафіяни, які будуть підтримувати священник. Мені пощастило з парафіянами! Я вважаю, що священник повинен влаштувати такі взаємовідносини з парафіянами, як з братами по вірі, які допоможуть, підтримують, які дійсно хочуть створити православну родину в тому місці, де священник служить».
