У Черкасах 17 жовтня біля Свято-Михайлівського собору виникла бійка між представниками Православної церкви України та вірянами Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом).
Нацполіція повідомила про відкриття кримінального провадження за фактом хуліганства (ч. 4 ст. 296 КК України) біля храму та всередині приміщення. За даними слідства, кілька громадян дістали тілесні ушкодження.
Релігієзнавець, богослов-снайпер Юрій Чорноморець в інтерв’ю Radio NV пояснив, що відбувається навколо цього собору.
— Свято-Михайлівський собор в Черкасах, найбільший православний храм. У чому його особливість? Чому ми про нього говоримо?
— Дуже цікава історія цього храму. Це центральний храм міста Черкаси. Дуже довго в місті Черкаси за радянської влади було погане ставлення до православних, хоча православних там було багато, і служили в невеличкій хатинці, де всі не вміщалися, надворі стояли.
І митрополит Черкаський Софроній (Дмитрук), який з 1992 року, здається, до 2019-го був митрополитом, мріяв побудувати величний, величезний собор. І дуже довго його будував за власним архітектурним проєктом.
І це, дійсно, прекрасний собор, він дуже гарно побудований. Звичайно, це було не раціонально — краще було побудувати спочатку якийсь невеликий собор, а потім вже цей величезний. Але будувала це вся Черкаська єпархія.
Не лише цей собор напіввізантійський, напівукраїнський, а загалом була така політика. Оскільки Софроній (Дмитрук) усвідомлював, що він править як архієрей Московського патріархату в козацькому краї на Черкащині, він весь час ініціював питання про надання Україні автокефалії, весь час писав відповідні звернення.
Я пам’ятаю, величезний скандал зробили його звернення 2005 року, відразу після Помаранчевої революції, що настав час для автокефальної церкви в Україні. І, відповідно, він весь час займав таку позицію, що «дорогі черкащани, трошки почекайте, дорогі козаки, почекайте, дорогі українці, почекайте, дуже скоро буде автокефалія, вона буде правильна, канонічна, не переходьте до цих розкольників» і тому подібне. І навіть дуже багато хто сподівався, що Софроній (Дмитрук) буде в об’єднаній Православній церкві України.
— Але цього не сталося.
— Цього не сталося. Я думаю, що тут такий фактор. На Черкащині дуже багато православних монастирів. Настоятелів православних монастирів призначає Священий Синод. Ясно, що за поданням єпархіальних архієреїв, але Священний Синод, маючи проросійську більшість, насаджував відверто проросійських настоятелів в усі монастирі Черкащини. Відповідно, в старовинних козацьких монастирях — в жіночих і в чоловічих — настоятелі [прославляли] «русский мир» такий, що навіть в Росії не буває настільки повністю відбитого на всю голову «русского мира».
Я думаю, що він злякався реакції всіх цих людей, і що прості віряни будуть слухати монахів; того, що, якщо він буде переходити, то це знову будуть великі бійки. Він вже був старою людиною, оцього всього не хотів, тому він так залишився.
Звичайно, він ніколи не думав, що після його смерті ця кафедра залишиться не його вікарному архієрею Іоанну, якого він висував [в наступники], а пришлють цього Феодосія Черкаського, який просто є агентом Росії, відвертим українофобом, і людиною, зв’язаною з найконсервативнішими колами в Росії. Він відмінив навіть поминання на службі української держави і українських воїнів, що взагалі є нонсенсом навіть для УПЦ МП.
— Хочу зупинитися на цьому митрополиту Феодосії – Денису Снігірьову. Він же достатньо молода людина, тільки цього року йому 50 виповнилося. Здавалося, що він мав би бути притомним, але це зовсім не так. Феодосій брав участь у бійці. А, здається, три місяці тому повідомляв про серцевий напад. Що ми знаємо про цього Феодосія?
— Феодосій разом з своїм братом Ростиславом (брат Ростислав був довгий час проректором Київської духовної академії, але зараз не знаю, [чим займається]) спочатку закінчили дуже хорошу київську школу, а потім поїхали в Калугу робити кар’єру. Як багато таких всяких робить «цікавих» кар’єристів.
Там зробили певну кар’єру в консервативних колах Росії. А потім вони приїхали на дуже незначні посади в Київ, але почали дуже-дуже швидко рости, мати величезних покровителів, величезні гроші вливалися в кар’єру цих братів.
Також цей Феодосій приїхав з двома друзями, які теж стали архієреями, і вони підозріло жили — три мужики в одній квартирі, але це вже особисте життя — хай роблять, що хочуть.
Феодосій ставав дедалі більше проросійським з плином часу. Він приїхав, однозначно маючи позицію, що він буде вислужуватись перед Росією, а далі його позиція дуже радикалізувалася, особливо після отримання Україною томоса (про автокефалію Православної церкви України — Ред.). Феодосій разом з деякими архієреями стали рупорами, що треба «берегти єдність Руської православної церкви», «нам треба прямо так і називатися — Руською православною церквою», «нам треба поминати Кирила», «не треба нічого боятися: будуть нас гнати, ну і добре, будемо служити по квартирах».
Він таке проповідував — він таке отримав. Тому що це, дійсно, треба бути повністю божевільною людиною або свідомим провокатором на величезній зарплаті у росіян, щоб ось так брати просто і проповідувати серед козацького міста, серед Черкас, що треба зберігати з росіянами «единство русского мира», «единое духовное пространство» повинно бути збережене. [Він навіть говорив, що] не можна жодної, навіть законної, автокефалії отримувати в жодному разі, навіть якщо Москва буде давати автокефалію, то ми маємо відмовлятися і повинні залишатися ось в такій руській церкві.
Якщо людина таке проповідує, несе відверту маячню, звичайно, що це просто якийсь динозавр за своїми поглядами. Але я вважаю, що це питання величезних грошей.
Тобто час від часу на якусь шахту [Вадима] Новинського (колишній український нардеп, бізнесмен — Ред.) [російський диктатор Володимир] Путін з ВТБ або з іншого свого банку дає два мільярди доларів кредиту. І ця шахта в Казахстані, звичайно, вона ніколи не віддасть ці гроші, вони потім списуються. Але ці два мільярди там переводяться в готівку, роздаються архієреєм сотнями тисяч доларів. І ось такі, як Феодосій, відпрацьовують всю цю повістку.
Їхня мета, звичайно, — щоб були провокації, щоб були конфлікти, довести людей до якоїсь точки кипіння, щоб вони пішли просто виганяти їх із храмів. А там, відповідно, потім будуть дуже красиві кадри для всієї російської пропаганди на весь світ.
— Те, що сталася бійка посеред Свято-Михайлівського собору, яка була ініційована тими, хто називав себе представниками УПЦ МП, — це для галочки, для пропаганди, для того, щоб було, що поширювати росіянам. Як ви зрозуміли значення інциденту?
— Це дуже погана для України подія, тому що перед американськими виборами кожна така подія буде приводом для антиукраїнської пропаганди на Заході, що тут йдуть якісь «гоніння» і тому подібне. Відповідно, це абсолютно нерозумно.
Я розумію, що представники Православної церкви України вже не могли терпіти далі все це. Зрозуміло, що терпіння взагалі закінчується у всього народу щодо ось такого роду москвофілів, відвертих пропагандистів «русского мира» і так далі.
Дивлячись на те, що суди затягуються, законного покарання всі ці люди не несуть, спокійних переходів громад немає, люди якось вже тягнуться до того, щоб вирішити це питання раз і назавжди. Мені здається, що все-таки це невчасно.
Але сталося як сталося.
Хочу нагадати, що у нас є досвід інших країн. Наприклад, досвід Болгарії. У Болгарії були дві великі православні церкви, які ніяк не могли об’єднатися. Держава дала термін на це об’єднання — просто рішенням уряду. До речі, не парламенту, а уряду. Вони дали якийсь строк і сказали: «Давайте ви об’єднайтесь. Будь ласка, в Болгарії повинна бути єдина Болгарська православна церква». Одного разу віряни, болгари прийшли до храмів, а всі православні храми по всій країні поліція закрила. Люди помолилися посеред двору церковного, а потім почався процес об’єднання. Не з першої спроби, а з другої вони швиденько об’єдналися за посередництво Вселенського Патріарха.
Я вважаю, що в нашій державі не треба дивитися на те, що затягуються всі ці процеси. Ми показуємо світу якісь бійки. Краще відрізати цей хвіст раз і назавжди. І, дійсно, ухвалювати якісь радикальні рішення.
Ці люди, як Феодосій, жодним чином не гідні того, щоб жити в Україні. Я вважаю, що депортувати їх в улюблену ними Росію — це було би прекрасне рішення. А нехай окремі громади вже потім визначаються.
— Але цей митрополит Феодосій має сам попроситися. Ми бачили вже подібні приклади, але це має бути ініціатива з боку московського митрополита, правильно?
— Ні, він має проситися, якщо його засудять, і захоче бути обміняний на полонених. Я вважаю, ми не повинні чекати, поки їх засудять, а ми з якоюсь великою вигодою обміняємо їх на наших полонених. Я вважаю, що треба безкоштовно їх всіх віддати, за кордон виселити. Цим людям не місце в Україні, це абсолютно ясно. Чим швидше вони будуть, згідно з рішенням Ради безпеки і оборони України, позбавлені українського громадянства і виселені з України, тим швидше вирішаться всі ці питання.
Бо ви бачите, що це люди невиліковні. Як можна в козацькому краї, в серці України (це український край на тисячу відсотків) проповідувати, що треба поминати патріарха Кирила, хоча патріарх Кирил — автор ідеї сучасного геноциду українців. Як можна в центрі цього козацького краю проповідувати «русский мир», що у нас «единое духовное пространство» з росіянами має зберігатися, і що це наша головна задача як церкви.
— Як працює процедура переходу до ПЦУ? Як вона мала б тут відбуватися?
— Процедура, згідно з профільним законом, дуже проста. Збираються люди, які є членами громади цієї церкви, ініціюють збори, приймають рішення, протоколи, все це подається в місцеву владу і тому подібне.
Ясно, що в цьому випадку в Черкасах маємо справу з тим, що якась кількість вірян разом з Феодосієм. Він ще привіз священників, монахів, і вони брали активну участь в цих сутичках. І ясно, що якась частина пішла в ПЦУ. Які величини в цьому випадку, це не зрозуміло.
Але просто неможливо уявити, що дуже багато прихильників «русского мира» в Черкасах, що їх вистачить для того, щоб вони були більшістю в усіх громадах, які є при всіх храмах Черкас чи Черкащини. Відповідно, це якась меншість, яка все-таки залишається.
І кожен наполягає на своїй правді, що «ось наше зібрання правильне, воно прийняло рішення залишатися разом з УПЦ, поминати Кирила», а «ось наше зібрання прийняло рішення перейти в ПЦУ» і так далі. Ясно, що за всією ситуацією повинна слідкувати місцева влада, поліція, розбиратися. СБУ повинна слідкувати, щоб такого роді бійок не було, тому що це не красить Україну в жодному випадку.
Крім того, представники ПЦУ мають тисячу разів подумати, вчиняти таку бійку чи не вчиняти. Тому що знову таки: це не красить Православну церкву України.
Але нагадую, з ким ми маємо справу. У нас президент [Володимир Зеленський] в парламенті виступав і сказав, що в нас внутрішніх ворогів немає. Мені здається, він дуже сильно помилявся. Це він просто не слухав, що говорить Феодосій.
