Понад 60% опитаних українців підтримують створення єдиної Православної Церкви. Майже 20% респондентів не підтримують ідею існування лише однієї Православної Церкви, стільки ж ставляться до цього питання байдуже. Такі результати соціологічного дослідження Київського міжнародного інституту соціології. Аналітики опитали телефоном 2004 повнолітніх респондентів на підконтрольних територіях України. Дослідження тривало з 20 вересня по 3 жовтня, похибка вибірки не перевищує 2,9%.
Цю тему, діалог між Церквами і не тільки прокоментував архімандрит Кирило Говорун.
Текстова версія знизу відео
Ведуча: Пане Кириле. Ось ми розповіли статистику, але тим не менше якраз вчора я на сайті texty.org.ua знайшла статтю з таким дослідженням. Зокрема, вони пишуть журналісти, що за останній місяць від УПЦ до ПЦУ перейшло лише дев’ять парафій, що значно менше, ніж два роки тому. Чому так? Чому віряни хочуть мати одну церкву і навіть називають, хто може бути її головою, але перехід відбувається, як на мене, повільно або уповільнився. Поправте мене.
Архімандрит Кирило: Ну, по-перше, дуже добре, що більшості українців не байдуже щодо того, що відбувається з церквою. І дуже добре також, що більшість українців хоче саме об’єднання українського православ’я в одну церкву. Зараз ми маємо ситуацію, коли в Україні є дві православні церкви, і є певний антагонізм між цими церквами. Власне, цей антагонізм не влаштовує більшість українців, як випливає з дослідження. І той парадокс, про який ви сказали, що з одного боку більшість хоче єдиної церкви, а з іншого боку так мало парафій переходить, цей парадокс має стосунок до двох можливих моделей об’єднання українського православ’я.
Перша модель — це коли всі вливаються в уже існуючу автокефальну помісну Православну Церкву України. Інша модель — це коли знаходять якісь форми об’єднання між існуючими структурами. І очевидно, що, незважаючи на це…
Ведучий: Вибачте, що перебив, але чи обговорюється це? Це цікаво.
Архімандрит Кирило: Так, друга модель, мабуть, є єдиною реалістичною на даний момент, тому що дуже мало парафій переходить. Це означає, що перша модель вливання всіх православних парафій до ПЦУ не працює, навіть незважаючи на війну і великий тиск з боку суспільства. Більш реалістичною, хоча й складною, залишається друга модель — коли самі церкви між собою знаходять форму співпраці та співіснування. На початку це може бути модель мирного співіснування, а згодом — структурного об’єднання, яке має стати наслідком перемовин та діалогу між церквами. Це дуже складно здійснити. Але такі моделі обговорюються в тому числі на політичному рівні.
Ведучі: А на рівні Церков?
Архімандрит Кирило: Так і на рівні Церков теж це питання постає і не тільки в Україні. Це питання також постає у діалозі з іншими помісними церквами, насамперед із Вселенським Патріархатом.
Ведуча: А як на таку форму співпраці відповідає УПЦ (раніше Московський патріархат)?
Архімандрит Кирило: УПЦ не має єдиної думки з цього питання. Є запит на консолідацію та діалог з ПЦУ з боку парафій, священників, з низового рівня, так би мовити. На жаль, цей запит не завжди підтримується на рівні єпископів, на рівні проводу УПЦ.
Ведуча: Поясніть, я перепрошую, низовий рівень і на горі – це хто?
Архімандрит Кирило: Низовий рівень – це звичайні люди, парафіяни, це парафії, віряни і священники, значна кількість священників, духовенства. А на рівні проводу, тобто я маю на увазі єпископів і також рівень самого проводу, зокрема Митрополита Онуфрія, ми не бачимо з їх боку підтримки цих процесів і відповіді на той запит, справді дуже потужний, який існує знизу всередині УПЦ.
Отже, оця статистика, яку ви навели, її можна застосувати також і до УПЦ. Власне, що є більшість, я думаю, більшість – приблизно той самий відсоток, який показали соціологічні опитування, які б бажали якихось форм об’єднання з Православною Церквою України. І є меншість, якій байдуже. От я до цієї меншості, якій байдуже, відніс би власне провід цієї церкви (УПЦ, – ред.).
Ведуча: Зрозуміло. Скажіть, будь ласка, як вам в цій моделі, яку хотілося би вибудувати, допоміг би новий закон про заборону релігійних організацій в Україні, які мають центр впливу в Росії?
Архімандрит Кирило: Він може по-різному діяти. Він може, з одного боку, ще більше налаштувати одне проти одного ці дві церкви в Україні, а може, з іншого боку, спонукати саме УПЦ до більш рішучих дій, до більш рішучого руху в напрямку возз’єднання, об’єднання з Православною Церквою України.
Те, як буде здійснюватися цей закон, тому що він поки що не імплементується, а от як він буде імплементуватися – від цього буде значною мірою залежати ефективність його щодо процесів об’єднання українського православ’я.
Ведуча: Але ви кажете, що верхівка Української Православної Церкви проти того, навіть не чує своїх вірян, які хотіли би якогось контакту і воз’єднання. То як же закон може вплинути на цю верхівку?
Архімандрит Кирило: Закон може вплинути на цю верхівку, але не безпосередньо, а опосередковано через парафіян. Тобто цей закон може стати потужним інструментом в руках парафіян, цього низового рівня церкви, для того, щоб вони більш рішуче вимагали від свого проводу все ж таки рухатися в напрямку діалогу.
Ведуча: Православна Церква України співпрацює з такими людьми, які могли би змусити своє церковне керівництво змінити позицію і все-таки долучитися до Православної Церкви України або принаймні створити якийсь такий союз із ними?
Архімандрит Кирило: Ну, я сподіваюся, що співпрацює, хоча теж не завжди ця співпраця буває плідною і ефективною. В православній церкві України теж є тенденція щодо самоізоляції, такої певної. Але я сподіваюся, що запит суспільства на об’єднання буде сприяти подоланню цих тенденцій до самоізоляції.
Ведучий: Пане Кириле, дивіться, я вів ефіри в цій студії в суботу і в неділю. Це якраз був день капеланства, так би мовити, і ми обговорювали проблеми, які є у капеланської служби. Там насправді не так мало, на жаль, проблем, як нам говорили наші учасники. І говорили, що є проблеми з керівництвом, яке не є представниками церков, але є проблеми також із церквами. Ну і одна з головних, напевно, проблем – це нестача капеланів у війську. Там майже тисяча вакансій. От можете прокоментувати, що можна вирішити хоча б на рівні стосунків між капеланською службою і церквою?
Архімандрит Кирило: Так, це справді дуже складне питання. Я, на жаль, не дуже компетентний у відповідях на це запитання. Я можу сказати те, що справді є проблема не лише з кількістю, але з якістю капеланів. Бо буває так, що в капелани йдуть ті люди, які не знайшли себе в такому мирному житті, люди з певними проблемами психологічними, емоційними, сімейними тощо. І тому, я знову ж таки не говорю про всіх капеланів, є дуже самовіддані, жертовні священники, які багато що роблять для наших солдатів. Але є й інші.
Отут увага якості, а не лише кількості, мені здається, є дуже важливою у підготовці капеланів. Звичайно, є на Заході, зокрема, програми підготовки капеланів. Я знаю, що багато наших капеланів проходять через ці програми. І капелан – це не лише покликання, це професія. Тобто треба бути професіоналом, щоб бути якісним капеланом. Якраз оці програми підготовки цьому сприяють, але теж нічого не гарантують, вони лише допомагають. Тобто це комплексне питання, комплексна проблема. Я не думаю, що ми можемо її так дуже швидко вирішити, але, як то кажуть, проблема є, і ви правильно це зазначили.
Ведуча: Дякуємо, дякуємо, дякуємо. Архімандрит Кирило був гостем цієї години. З ним говорили про бажання українців мати єдину церкву і про те, що стоїть на шляху до цього.
