У часи, коли єдність українського суспільства є ключем до перемоги, питання церковного об’єднання набуває особливої ваги. Сьогодні ми зазирнемо за лаштунки цього процесу разом із двома священниками, які знаходяться на передовій діалогу між православними юрисдикціями.
У цьому інтерв’ю ми поговоримо про нагальну потребу єднання українського православ’я, про стратегії на шляху до єдності, які використовують Українська Православна Церква (УПЦ) та Православна Церква України (ПЦУ), та про те, чому ці стратегії наразі не приносять бажаних результатів. Ми також обговоримо важливість участі Вселенського Патріархату – Церкви-Матері для українського православʼя, як незамінного арбітра та каталізатора позитивних змін.
Наші співрозмовники – отець Олександр Сорокін з УПЦ та отець Віталій Кузьмич з ПЦУ – є активними учасниками Софійського братства, унікальної платформи, де представники обох юрисдикцій шукають шляхи до порозуміння. Вони поділяться своїм досвідом ведення діалогу та баченням того, чому без втручання Матері-Церкви (Вселенського Патріархату) питання єдності православ’я в Україні може залишитися невирішеним.
Це інтерв’ю висвітлить не лише проблеми, але й сподівання та надії на майбутнє, розкриваючи ініціативи “знизу”, які вже сьогодні сприяють діалогу та взаєморозумінню між православними юрисдикціями в Україні.
Учасники діалогу:
- Отець Олександр Сорокін (Українська Православна Церква)
- Отець Віталій Кузьмич (Православна Церква України)
– Отці, Ви обоє є активними учасниками Софійського братства, яке займається пошуком шляхів для досягнення цієї єдності. Софійське братство – одне із небагатьох платформ в Україні, де є представники з двох юрисдикцій – з УПЦ і ПЦУ. Ми бачимо, що братство свідчить про те, що діалог можливий. Розкажіть, будь ласка, як зародилася ідея Софійського братства?
о.Віталій: Це вже загальновідомий факт, що це був низинний рух священників, що вболівали за долю православ’я в Україні. Серед священиків УПЦ був такий рух – підписанти.
Це священники, які спочатку організувалися навколо звернення отця Андрія Пінчука з його вимогою про суд над патріархом Кірілом, як воєнним злочинцем, який підтримує диктатора Путіна.
Ще були звернення священиків з низин до предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія. І це вилилося в те, що підхопили цю естафету також священники з ПЦУ. 5 липня 2022 року відбулася зустріч в Софії Київській між кліриками УПЦ і ПЦУ. Цю зустріч планували для того, аби просто поспілкуватися, попити чаю, подивитися один одному в очі, можливо, задати якісь запитання. Але вилилось це все навіть у декларацію порозуміння.
Друга зустріч в Софії вже відбулася 16 лютого 2023 року. Ну і такий низинний рух священиків обох юрисдикцій спонукав до того, що 6 лютого 2024 року відбулися установчі збори Софіївського братства – Громадської організації, в яку входять вірні УПЦ і ПЦУ, яким болить подальша доля православ’я в Україні, і котрі бажають єдності, єдності православ’я в Україні, порозуміння, діалогу, те, чим сьогодні братство і займається.
“Це дуже важливо – бачити в очах свого опонента, перш за все, брата чи сестру у Христі.”
о.Олександр: Я хотів би доповнити, що так, ми офіційно беремо початок з руху підписантів, саме із звернення отця Андрія Пінчука щодо суду над патріархом Кірілом. Але до цього, ще у березні 2022 року була інша ініціатива священників УПЦ, яку запропонував отець Анатолій Слинько із Бориспільської єпархії УПЦ, він зараз долучився до ПЦУ.
Ця ініціатива полягала в тому, щоб отці з УПЦ записали та опублікували у себе в соцмережах відеозвернення до митрополита Онуфрія із закликом засудити дії патріарха Кіріла, зі згоди та благословіння якого розгорталась повномасштабна військова агресія росії проти України.
Я пам’ятаю, як під обстрілами у себе вдома в котельні я записував це відео. Ще тоді я сказав, що вимагаю, щоб УПЦ розірвало всі зв’язки з РПЦ. За це мені звичайно “прилетіло” на парафії, де я служив.
Згодом отець Андрій Пінчук закликав всіх бажаючих підписати листа до Пентархії з вимогою засудити патріарха Кіріла, потім було багато інших звернень і ми все підписували, не прогуляли жодного листа, жодного звернення, намагались “з низів” вплинути на цю ситуацію.
Вже потім уже у нас була перша зустріч у Софії Київській, друга, третя, і ми зрозуміли, що ми маємо вирости в щось більше: в братство, яке зможе і мусить благородно впливати на релігійну ситуацію в Україні – саме на православних єрахів, спонукаючи до об’єднання православних українців.
– Зараз діалог ведеться священиками на місцях і, на жаль, в братстві, наскільки розуміємо, немає жодного архієрея з жодної юрисдикції – ні з ПЦУ, ні з УПЦ.
Чому так, це теж окреме питання. Але більше цікавить, що були заяви від обох юрисдикцій, які залишились заявами і до якихось позитивних змін чи до зближення не призвели. Ситуація, не то, що не змінилася з 2022 року, вона стала гірше, наскільки ми бачимо.
Як Ви думаєте, які є рецепти єдності православ’я в Україні? І чи, можливо, треба заручитися допомогою Вселенського Патріархату?
о. Віталій: Про рецепти єдності говорити сьогодні дуже складно, тому що ми самі бачимо, що ситуація дуже складна. І якогось єдиного розвитку бути не може. Але, все-таки, з досвіду Софійського братства, цього низинного рівня, ми можемо дивитися тільки знизу вверх. Ми не знаємо ситуації, яка є на верхах. Але наш досвід, це є досвід діалогу. Це є позитивний досвід, коли ми просто зустрічаємося разом, спілкуємося, дивимося одне одному в очі. Це дуже важливо, побачити в очах свого опонента, перш за все, брата чи сестру у Христі. І тоді спілкування зовсім по-іншому складається. Впроваджуємо спільні корисні проекти, то що…
Нагадаю, що у нас 16 травня в Луцьку відбувся семінар з богослужбової мови Київської традиції, де були доповідачі члени братства, а також і були викладачі Волинської православної богословської академії. Зустріч була дуже цікава , дуже насичена. Можна було бачити, як братчики жваво між собою спілкуються, а подекуди і дискутують.
Тобто ця крига під час спілкування скресає, особливо коли люди з’єднані в спільному процесі.
19 вересня знову ж таки була зустріч в Рівному. Це вже був регентський практикум, Київська Церковно-співоча традиція. Так само дуже було цікаво спостерігати за учасниками, що відвідали цей практикум. Вони між собою спілкувались і зовсім не відчувалось напруги. Подекуди складалось враження, що вони і не пам’ятають про те, що вони знаходяться по “різні сторони барикад” українського православ’я. Тому, наш досвід дуже простий. Треба спілкуватися, треба сідати за стіл, дивитись одне одному в очі, і спілкуватись, але без якихось передумов. Для того щоб почався переговорний процес між УПЦ і ПЦУ, треба просто просто почати спілкуватись.
Також, щодо Вселенського Патріарха і участі Вселенської Патріархії, в цьому процесі, ми надіємося, що в цей тяжкий час, коли наша держава потерпає від агресора, Матір-Церква нас не залишить. Щоб подолати ворога нам потрібно об’єднуватися. І ми дійсно вважаємо, що допомога Вселенського Патріарха в цьому обєднавчому процесі нам дуже потрібна.
«Одна сторона виступає з позиції «сили», інша – з позиції «переслідуваних», кожний бачить лише свою правду».
о. Олександр: Щодо ієрархів УПЦ і ПЦУ – мені здається, що кожен з них зайняв свою позицію, яка не дуже схожа на позицію діалогу, на позицію конструктиву. Як каже отець Віталій, ми не знаємо, що там у них відбувається, але я припускаю, що початку діалогу заважають корпоративні інтереси, власна корпоративна риторика. Одна сторона виступає з позиції “сили”, інша – з позиції “переслідуваних”, кожний бачить лише свою правду. Хоча треба віддати належне ієрархії ПЦУ, яка все-таки озвучила готовність до діалогу “без попередніх умов”. І це вже непогано.
Ми знаємо, що багато хто із архієреїв і священиків, як УПЦ, так і ПЦУ вболівають за діяльність братства, прагнуть діалогу між православними українцями, але в силу певних причин, зокрема заборон від вищого керівництва, не можуть казати про це вголос.
Але факт того, що тебе підтримують – сильно надихає. Коли ми робимо наші проєкти, ми знаємо, що дуже багато людей цьому радіють. І владики, і священники, і саме головне – прості люди, миряни. Доречі, миряни не так ховаються, їм легше відкрито підтримувати братство. І ми відчуваємо цю підтримку, і цим надихаємось.
В Софійському братстві є не тільки представники ПЦУ і УПЦ, а також миряни, які відносять себе до Вселенського Патріархату.
Братство з великою надією дивиться на Вселенський Патріархат, на Святішого Патріарха Варфоломія, який для багатьох українців є великим авторитетом. В цій складній ситуації він міг би прийняти на себе роль арбітра, щоб допомогти вирішити проблему відсутності діалогу і єдності. Ми дуже сподіваємось, що Його Всесвятість долучиться до вирішення цього питання і його участь у примиренні українських Церков стане вирішальною.
– Ми знаємо, що в кінці літа цього року на запрошення нашого президента України в Києві була делегація Вселенського Патріархату, про яку вже було згадано. Вона складалась із тих самих єрархів, які входили у створену Синодом Вселенського Патріархату у 2023 році комісію, щодо питань єдності українського православ’я.
Софійське братство також мало зустріч із цими єрархами, представниками Вселенського Патріархату. Які Ваші враження від цього спілкування і, можливо, якісь Вас є очікування, що відбудеться після цієї зустрічі і, можливо, якісь є Ваші прогнози?
о. Віталій: Враження дуже позитивні. Ми дуже вдячні представникам Вселенського Патріархату, що вони зустрілися з нами. Нам було дуже цікаво поспілкуватися, хоча, знаєте, тієї години розмови було дуже мало. Багато є запитань, багато є очікувань, на які ми хотіли б почути у відповіді.
“З розмови можна було зрозуміти, що Матір-Церква шукає шляхи для примирення і єднання багатомільйонної української пастви.”
Від представників комісії, ми почули, що вони приїжджали зовсім не для того, аби давати якісь поради, чи розповідати про майбутні плани, як сказав владика Іов, ми приїхали сюди для того, аби вислухати Вас. Тобто, з розмови можна було зрозуміти, що Матір Церква шукає шляхи для примирення і єднання багатомільйонної української пастви. Тому, так, очікування є. Знову повторюсь, ми люди, які на низах, і ми не можемо прямо впливати на якісь загальні процеси в церкві. Ми не можемо прийняти рішення за ієрархів. Але ми очікуємо, що до нас прислухаються, що наші ієрархи все ж таки почнуть цей процес діалогу. А Вселенський Патріарх, як казав вже отець Олександр, стане таким арбітром, який допоможе порозумітися і об’єднатися нам всі в єдину Помісну Церкву.
“Багатьох священників та вірян УПЦ турбує нинішній канонічний статус власної Церкви. Люди хочуть певної визначеності.”
о. Олександр: Під час цієї зустрічі з делегацією Вселенського Патріархату кожний із нас представився, розповів про себе. Всі поділились особистим баченням ситуації, в якому опинилось українське православʼя, баченням місії Софійського братства, розповіли про ситуацію на парафіях, про очікування духовенства, про настрої вірян – гостям було дуже цікаво, вони саме за цим й прийшли. Для нас це була велика честь – ми відчували, що мусимо донести до них всю обʼєктивну інформацію.
Я особисто знаю, що серед духовенства УПЦ, особливо молодого, є великі очікування від Вселенського Патріарха щодо його авторитетного впливу на процес діалогу та єднання українських Церков.
Багатьох священників таі вірян УПЦ турбує нинішній канонічний статус власної Церкви. Люди хочуть певної визначеності – багато хто дивиться в бік Вселенського Патріархату як можливість отримати чітке унормування канонічного статусу. Всі розуміють, що зараз РПЦ повністю підпорядкована Кремлю та виконує всі його забаганки, благословляє злочини та служить злу – звідти потрібно просто тікати. Це стало великим стресом для тих, хто усвідомив це.
Тому зараз віруючі УПЦ, для яких питання канонічності завжди було одним з приорітетів, відчувають серйозну тривогу – їх вчили, що важливо бути в канонічній церкві, а тут така ситуація… Це сильно турбує людей – вони чекають на канонічне рішення, яке могло б врятувати їх і УПЦ від схизми.
Одна з місій Софійського братства, про яку ми розповідали делегації Вселенського Патріархату – це руйнуванням міфів. Це такі собі “роздільні стіни”, збудовані ворогуючими сторонами, щоб лякати і розділяти людей. Це міфи, які стосуються УПЦ, ПЦУ і навіть Вселенського Патріархату, деякі з них поширювалися десятиліттями.
Доречі, на зустрічі з делегацією нам було дуже приємно почути від владик, що перед поїздкою в Україну, Його Всесвятість Патріарх Варфоломій питав в них про Софійське братство. Виявляється, він чув про нас і цікавився нашою діяльністю. Це нас дуже надихнуло!
“Без об’єднання православ’я ми не матимемо духовної незалежності”
– Бачите, на рівні священників і на рівні Софійського братства є прагнення до єднання. Є навіть спільні наукові праці, співпраця у літургійній царині. Тобто дві православні юрисдикції можуть разом співпрацювати для блага вірян і просвітництва.
Але повернемось до питання участі Вселенського Патріарахату в діалозі. Делегація ВП також зустрічалася з ієрархами обох церков, з керівництвом УПЦ і ПЦУ. І цікаво, чи УПЦ і ПЦУ поділяють ті думки, що Вселенський Патріархат може стати тим арбітром, який допоможе в діалозі і реальному об’єднанні церков? У 2018 році Патріарх вже став джерелом об’єднання, і дві гілки православ’я в Україні, включно з двома єпископами УПЦ, доєдналися до об’єднаної церкви. Проте розділення досі не заліковане.
На вашу думку, чи поділяють церковні ієрархи, верхівка церковна, обох юрисдикцій погляди Софійського братства щодо ролі Вселенського Патріархату в об’єднанні, чи все ж таки ставляться скептично? Які ваші прогнози чи припущення, оскільки точну відповідь дати складно?
о.Віталій: Мабуть, ми можемо лише сподіватися, що наші ієрархи так само вболівають за подальшу долю українського православ’я. Адже, як зазначив отець Олександр, коли православні між собою ворогують, від цього страждає саме православ’я. Люди поступово відходять від церкви і перестають їй довіряти. Тому діалог і об’єднання вкрай необхідні, і на мою думку, наші ієрархи краще нас це розуміють – без об’єднання православ’я, ми не матимемо духовної незалежності.
о.Олександр: Що стосується нашого єпископату, то ми насправді не знаємо, що в них на думці. Ми дуже хотіли б сподіватись, що ієрархи УПЦ та ПЦУ прагнуть блага Церкви та чекають на допомогу Вселенського Патріарха у питанні єдності українського православ’я.
Якщо говорити про УПЦ, то тут майже все залежить від Митрополита Онуфрія. Це загальновідомий факт, що в УПЦ є два крила: одне проукраїнське, а інше промосковське. Ми дуже сподіваємось, що переможуть проукраїнські сили в УПЦ і митрополит Онуфрій прийме правильне рішення – розірвати будь-який зв’язок із московським патріархатом, відновити євхаристійне спілкування з Константинопольською та іншими Церквами і попросити унормування канонічного статусу.
“Просто зберіться, заспівайте ‘Царю Небесний’ і почніть розмовляти”
о.Олександр: Потрібно просто прийти та почати говорити – без передумов, без вимог, просто почати розмовляти. Ми в Софійському братстві знаємо, як це – в нас також не все проходило гладко. Під час зустрічей підіймалися гострі питання, були напружені моменти і паузи. Але це нормально! Це частина життя, ознака вільного людського спілкування, де кожний може висловити свою думку і пояснити власну позицію.
Ми в братстві почали шукати, що нас обʼєднує, і поступово все почало вирішуватись. Вибудовувалися спільні рішення, знаходився вихід із складних ситуацій. Просто зберіться, заспівайте “Царю Небесний” і почніть розмовляти.
– Ви абсолютно праві, але попри всі заяви Церков, жодна з двох Церков не створила комісію для діалогу. Можливо, можна було обійтися без неї, але реальних кроків, на жаль, не було зроблено з жодної юрисдикції. Одні говорять: “Поміняйте у себе те-то”, інші кажуть: “Ми готові до спілкування без попередніх умов”, але нічого не зрушилось з місця. Можливо, проста зустріч за чашкою чаю або кави в тисячолітній Софії Київській допомогла б нам усвідомити, що ми всі — діти одного Бога Отця Небесного. Це, можливо, принесло б злагоду хоча б у найпростішому.
Окрім цього, президент Володимир Зеленський активно займається питанням єдності православ’я. Нещодавно відбулася зустріч делегації Вселенського Патріархату з Президентом Зеленським. Володимир Зеленський на зустрічі з ієрархами заявив, що українське православʼя потребує статусу патріархату. Але всі, хто глибше розуміється на церковних питаннях, розуміють, що «патріархат» це не інструмент, а наслідок єдності українського православ’я.
Президент України також озвучив очікування створення дорожньої карти для українського православʼя від Вселенського Патріархату. Невдовзі має відбутися Синод Вселенського патріархату, де, ймовірно обговорюватимуть українське питання.
Що ви очікуєте від цих рішень Синоду? Ваша думка буде важлива для наших читачів.
о.Віталій: Що стосується рішень Синоду, важко передбачити, які саме будуть ухвалені. Але ми довіряємо Матері-Церкві, яка має 2000-літню історію і має досвід, як це можна зробити. Як звичайні священики та миряни, ми робимо все, що можемо, щоб показати, що діалог можливий, що можна співпрацювати і не сваритися. На рівні братства ми це демонструємо. А як це вирішуватиме Матір-Церква, чесно кажучи ми не знаємо.
“Я особисто знаю священників УПЦ, які вже таємно поминають Вселенського Патріарха під час проскомідії як свого Патріарха”
о.Олександр: Ми довіряємо багатовіковому досвіду та авторитету Вселенського Патріархату і його Синоду, і впевнені, що буде прийнято мудре і правильне рішення. Нашою основною метою при зустрічі з делегацією було передати достовірну інформацію щодо ситуації «на місцях» – настрої духовенства та вірян, щоб саме з урахуванням цієї інформації вже потім приймались рішення.
Доречі, я особисто знаю священників УПЦ, які вже таємно поминають Вселенського Патріарха під час проскомидії як свого Патріарха.
– Так можливо було б почати із сопричастя, Єднанням в Євхаристійній чаші без єднання адміністративного. А що дозволило б тимчасово співіснувати як дві адміністративні вертикалі, які згодом мають передумови об’єднатися в одну юрисдикцію, щоб кожен залишився з тим, з чим прийшов.
Можливо, такий підхід стане перехідним етапом для українського православ’я: бути єдиними у Христі через сопричастя, а потім уже вирішувати адміністративні питання.
о. Віталій: Знаєте, мабуть, то не буде такою великою новиною, але співпричастя між священиками ПЦУ та УПЦ на рівні братства можливе. Просто воно не розголошується із зрозумілих причин, щоб не було санкцій щодо священиків, які можуть просто-напросто постраждати. На рівні братства є діалог, є спілкування, є визнання священства як УПЦ, так і ПЦУ. Тому ми вже еволюціонували в цьому питанні, тобто діалог дає свій результат. І, зрозуміло, він не відкритий, це співпричастя не відкрите, але я впевнений, що якщо тільки це стане можливим, повірте мені, братчики почнуть публічно співслужити разом.
“Так, відновлення євхаристійного спілкування УПЦ із Матір’ю-церквою – це найперше, що має зробити УПЦ.”
о. Олександр: Ми впевнені, що відновлене євхаристійне спілкування з Вселенським Патріархатом оздоровить УПЦ, надасть їх благодатних сил щоб “уклонитися від зла та сотворити благо” (Пс.33).
В нашому Софійському братстві ми визнаємо один одного і священство, і благодатність, і таїнства.
о. Віталій: Хочу підтримати Отця Олександра і додати: дійсно дуже важливим є поновлення євхаристійного зв’язку УПЦ із Вселенською Матір’ю-Церквою. Ми вже про це говорили, ми так ось собі жартома священики між собою казали, як тільки священики розумітимуть, що їм не “прилетить” заборона, буквально на другий-третій день, братчики зберуться і спільно вже офіційно відслужать спільну літургію. Тому що вони зрозуміють, що загрози в забороні їм не буде. Тому це дуже важливий крок і, до речі, цей крок, ще будучи підписантами, священики-підписанти просили в Митрополита Онуфрія.
-Зрозуміло, тобто мабуть ця єдність УПЦ із Вселенським
Патріархатом, Матір’ю-Церквою, буде вже одним із тих свідчень, що УПЦ дійсно розірвало зв’язки з Москвою.
Я думаю, що у Москві цього не пробачать і допоможуть УПЦ все-таки вже покинути Москву.
о.Олександр: Так, це допоможе духовенству УПЦ, це їх врятує в нинішній абсурдній ситуації.
Абсурдній в тому сенсі, що Державна служба України з етнополітики і свободи совісті сьогодні просто благає керівництво УПЦ зробити хоч щось, опублікувати хоч якусь заяву, що засудить політику РПЦ та патріарха Кіріла, щоб у держави був привід від них відчепитися. “УПЦ, зробіть нарешті християнський вчинок!”. Тобто для мене це смішно. Держструктура вимагає поступити по совісті, по-євангельськи, а Церква упирається. Це просто абсурд.
– Читаючи заяви, наприклад, Митрополита Феодосія із УПЦ і Антонія Паканича, то попри те, що говориться, що є гоніння на церкву, але вони пишуть, що після цього закону, який прийняли, вони продовжать молитви, їм ніхто нічого не зробить. Тобто є якісь такі неоднозначності: якщо є гоніння, то ви не зможете молитись, так, чи якось звершувати свої молитви? Але тут якась така двоєдумність.
Відчувається якийсь настрій сидіти до останнього і нічого не міняти, мабуть, діалог не побудуєш.
о. Олександр: У багатьох священників та вірян складається враження, що митрополит Феодосій, і митрополит Антоній Паканич, і митрополит Лука Запорізький – це люди Кремля. Вони пов’язані з Кремлем і відкрито на нього працюють. Що вони старанно відпрацьовують свою кремлівську методичку для того, щоб накрутити церковну ситуацію в Україні до точки кипіння, щоб потім волати про гоніння! А потім наймати Бобів Амстердамів, які за гроші на всю Америку будуть розповідати, про гоніння християн в Україні, щоб Америка заморозила військову допомогу Україні. Тобто, чим гірше, тим краще! Ось такий головний принцип.
Тому оці одіозні особистості – свідомі зрадники, свідомі вороги УПЦ в першу чергу.
о. Віталій: Саме так. І хотілося б додати стосовно закону, чому вони себе так поводять? Вони прекрасно розуміють, що закон особливо їх не зачіпає. Ці проблеми почнуться в звичайних парафіян, в парафіяльних священників. А вони, як керували, так і далі керуватимуть і кричатимуть зі своїх теплих келій про гоніння.
о. Олександр: Потім, коли їх виженуть з України або обміняють, у них буде тепленьке місце десь там в Калузькій єпархії на повному пансіоні з чемоданом грошей. Вони все прорахували.
Просто дуже шкода простих людей, які їх слухають. А вони вміють гарно сказати! Окрім митрополита Луки, який часто “зашкварюється”, тому що людина дуже імпульсивна і не вміє стримувати своїх емоцій. Він “палить всю контору”.
–Так, ви бачите, ми говоримо з вами про духовенство, про архієреїв, священиків. Але яка роль вірян у цьому діалозі, у досягненні єдності православ’я в Україні? Ви всі ж, мабуть, на парафіях, так, священики? І як ви бачите на місцевому рівні якісь ініціативи щодо зближення між громадами, парафіянами, між ПЦУ і УПЦ?
Чи є якісь заклики, чи вам парафіяни приходять і щось говорять? Що парафіяни, кажуть за роль Вселенського Патріарха в цьому процесі, процесі єднання церков? Ваші думки з цього приводу?
о. Олександр: Мені особисто складно відповісти на це питання, тому що я на парафії недовго. Я дуже люблю цих людей і вони мене люблять, але ситуація така, що дуже відвертих розмов у нас з ними немає. Майже всі парафіяни знають, що я є учасником Софійського братства, хто бажає, слідкує за моєю сторінкою на Фейсбук, а там я пишу все що думаю.
В храмі на проповідях я людям говорю про Христа, про необхідність завжди жити і поступати по Євангелію, про відкритість, про необхідність діалогу між людьми.
А вже в приватних бесідах, якщо мене хтось питає, то я вже кажу більш відверто, що думаю.
Зараз на парафії ситуація більш-менш спокійна, людей ніхто не чіпає, нічого не відбирає і вони дуже вдячні за це. А це вже прогрес, бо там, де немає протистояння, там вже можливий діалог та порозуміння.
о. Віталій: На превеликий жаль, на місцевому рівні між парафіями ПЦУ і УПЦ побудувати діалог нам ще поки не вдалось, але в особистому спілкуванні я та мої парафіяни завжди відкриті для братського спілкування.
Вже трошки більше року тому, як наша парафія, долучилась до Православної Церкви України.
Хочу сказати, що це рішення, визрівало, і для цього потрібен був час, але водночас – це було 100% рішення всієї громади. Тобто всі парафіяни повністю підтримали ідею об’єднатися з Православною Церквою України. Тому, коли ми чуємо про якісь конфліктні ситуації навколо того чи іншого храму, чи чуємо про якісь непорозуміння в громадах, то це, звісно, нам болить, бо українці за роки поширення пропаганди ідей російського міру, стали заручниками тих наративів. Ми з власного досвіду розуміємо, що зняти пелену омани і потьмарення розуму буває не так легко, тому з любов’ю та нетерпінням чекаємо наших братів та сестер.
-Тобто Без Матері Церкви, без дорожньої карти до єдності, нам не обійтись.
о. Олександр: Так, необхідно, бо Матір Церква старша, мудра, досвідчена, і не така емоційна, як дві її доньки.
-Сподіваємось, що в найближчому часі відбудуться якісь зміни, важливі рішення, які допоможуть обом Церквам сісти за ці переговори щодо єдності і примирення, щоб відбулися якісь зміни в поглядах одне на одного, щоб церковні ієрархії побачили одне в одному православних християн, без кліше і стереотипів. І будемо за це молитися, щоб єдність українського православʼя відновилася.
