Неділя, 22 Вересня, 2024
Бiльше

    Повторення хіротонії над єпіскопами в Російській церкві

    Релегія в Україні публікує архівне дослідження про практику подвійних (а то і потрійних) хіротоній та формування культу особливої харизми патріарха в середньовічній РПЦ.

    Після того, як в наприкінці 2018 року Вселенський патріарх Варфоломій за ікономією прийняв єпископат і клір УПЦ КП та УАПЦ в сущому сані в канонічне спілкування, Російська православна церква почала активну кампанію по дискредитації такого канонічного акту на тій підставі, що начебто для співпричастя необхідно, щоб хіротонії та священницькі свячення з самого початку були дійсні. Якщо цього немає, то будь-яке наступне визнання цих рукопокладень начебто не може бути визнано за ікономією. Більшість помісних церков підтримала російську «ідеалістичну» трактовку канонів, наполягаючи, що чистота хіротоній церковної ієрархії – ледь не єдина умова для взаємного визнання таїнств та євхаристійного спілкування церков.

    Втім, Вселенський патріархат та ще три грецькі церкви визнали ПЦУ, за що отримали від РПЦ статус «порушників канонів». Але справа в тому, що греки, які, власне, і сформували догматичний канон та створили еклезіологічний кодекс правил, мають дещо інший підхід до хіротоній. Як відомо, за кожним правилом стоїть певний історичний контекст, без розуміння якого застосування канонічних санкцій може стати наслідком зловживання єпископською владою. Більш того, така фіксація РПЦ на апостольському правонаступництві при найближчому розгляді виявляється захисною реакцією на підсвідомий страх, що у когось можуть виникнути питання щодо хіротоній власне ієрархії РПЦ. Найкращий захист – це напад. Наразі можна констатувати велику кількість еклезіологічних відхилень в РПЦ, якими вона, на жаль, успішно інфікувала багато помісних церков.

    Представляємо увазі читача фрагмент статті російських істориків Б. М. Флорі та Я. М. Щапова «Єпархіальне управління та єпископат Російської церкви. X-XVII ст.», опублікованої в 2000 році в «Православній енциклопедії» – офіційному виданні Московської патріархії по благословенню патріарха Московського Алексія ІІ. Автори розглядають історичні прецеденти повторних єпископських хіротоній в РПЦ в контексті патріаршого поставлення, які протирічать канонам. Таким чином, чистота хіротоній ієрархії самої РПЦ ставиться під великий сумнів.

    Для зручності читача надано деякі гіперлінки на посилання авторів на історичні першоджерела (опубліковані на російських сайтах, тому можуть бути проблеми з доступом).

    Б. М. Флоря, Я. М. Щапов

    Джерело: Православна енциклопедія під загальною редакцією патріарха Московського і всієї Русі Алексія II «Російська православна церква», 2000 р., С.238-239.

    У Російській Церкві існував звичай повторення правильно здійсненої хіротонії над єпископами, що не зустрічається в практиці Грецької Церкви та суперечить 68-му апостольському правилу та 48-му (59-му) правилу Карфагенського Собору. Повторна хіротонія здійснювалась при переході на іншу єпархію, а також при поставленні на Першосвятительський Престол. Прямі свідчення про цей звичай відносяться до XVII ст. Константинопольський Патріарх Паїсій I, відповідаючи Патріархові Никону на послання, надіслане після Собору 1654 р., писав: «Кажуть, що ви заново висвячуєте єпископів щоразу, коли переводите їх з однієї єпархії на іншу» (цит. за: Успенський Б. А. Цар і Патріарх: Харизма влади в Росії (Візант. модель і її рос. переосмислення). М., 1998., С. 67). Патріарх Никон у «Запереченні» на відповіді Газського митр. Паїсія Лагарида С. Стрешневу писав про тричі здійснену хіротонію над свт. Іовом: «Іов, митрополит Mocковський і всієї Росії Патріарх, у третє ж висвячений: перш у єпископи у граді Коломні, також на митрополію Московську, також Патріархом Московським і всієї Росії. Цьому свідчать чиновні книги і затверджена грамота царя і великого князя Феодора Івановича всієї Росії та Святіших Патріархів Ієремії Константинопольського і Іова, Патріарха Московського». За свідченням Патріарха Никона, крім нього самого двічі були висвячені в єпископи Московські Патріархи сщмч. Єрмоген, Філарет і Іоасаф (Patriarch Nikon on Church and State: Nikon’s «Refutation» / Ed. by V. A. Tumins and G. Vernadsky. В.; Ν. Υ.; Amsterdam, 1982 (Slav. Print, and Reprint.; Vol. 300). У чині поставлення єпископа 1645-1652 рр. хіротонія предписана як при поставленні в єпископи, так і при поставленні з архієпископів і єпископів у митрополити і з митрополитів – у Патріархи (Акти історичні, зібрані та видані Археографічною комісією, том 4, №1, с. 5 і далі).

    Свідченням існування повторної єпископської хіротонії в сер. XVI ст. є чин поставлення митрополита, складений 1564 р. у зв’язку з поставленням митр. Афанасія (Акти Археографічної експедиції, том 1, № 264, с. 297-300). Незважаючи на те, що митр. Афанасій був поставлений зі старців Чудова монастиря, тобто над ним мала відбутися звичайна архієрейська хіротонія, до зазначеного чину додано статтю «Про поставлення  митрополиче», в якій йдеться також про поставлення на митрополичий стіл єпископа (мабуть, стаття має на увазі регламентацію поставлення Першоієрарха): «Якщо ж буде єпископ, тоді ж облачатиметься з ними ж (з іншими єпископами. – Авт.) у вівтарі та діятиме за уставом, яко ж личить єпископу переходити від престолу на престол. (виділено мною. – Б.М. Флоря.)» (Там само. С. 298). Таке саме формулювання повторюється в чині поставлення митр. Діонісія (1581) (Зібрання державних грамот та договорів, що зберігаються у Державній колегії закордонних справ, том 2, № 50, с. 70), близькому до чину 1564 р. Через п’ять років після митр. Діонісія, у 1586 р., було здійснено поставлення на митрополичий стіл Ростовського архієп. свт. Іова, можна думати, за чином 1581 р. (або 1564). Оскільки зі слів Патріарха Никона, наведених вище, ми знаємо, що під час поставлення над Іовом було звершено другу хіротонію, то можна майже з упевненістю сказати, що саме повторна хіротонія мається на увазі в процитованій статті «Про поставлення митрополиче» і що в сер. XVI ст. єпископське рукоположення повторювалося при переходах єпископів на інші кафедри, втім тоді ще рідкісних. Крім того, чин поставлення митрополита 1581 р., заснований на чині 1564 р., було використано для перероблення запропонованого 1589 р. Константинопольським патріархом Єремією II послідування поставлення першого Російського Патріарха, яке не задовольнило царя Феодора Іоановича тим, що відповідно до грецької (канонічної) традиції не передбачало повторної хіротонії. Звичай повторної хіротонії, зафіксований чином поставлення митрополита 1564 р., цілком ймовірно, віддзеркалює більш ранню традицію, початок якої можна приблизно віднести до часу не пізніше XV ст. Імовірно, первісно повторна хіротонія звершувалася в Російській Церкві над єпископами, які переходили на будь-яку іншу єпархію, зокрема й у разі поставлення на митрополичий престол, яке передбачало переміщення на іншу кафедру. Наприкінці XVI ст., наскільки це відомо, архієрейська хіротонія повторювалася над єпископом тільки при зведенні його на Першосвятительський Престол: свт. Іов не був повторно хіротонізований при переведенні з Коломенської єпископії на Ростовську архієпископію (9.01.1586), друга хіротонія була здійснена над ним при поставленні на Московську митрополію (11.12.1586).

    Можливо, що повторна хіротонія, яку здійснювали в XV-XVI ст. над єпископами, що переходили з кафедри на кафедру, у т. ч. на митрополичий престол, дала підставу для осмислення починаючи з 30-х rr. XVI ст. поставлення Російського Першоієрарха Собором російських єпископів як переходу в іншу єпархію, викликаного внутрішньоцерковною необхідністю і здійсненого «за судом багатьох єпископів і за найсильнішим переконанням» (Ап. 14), – тобто, підводилось канонічне обґрунтування набуття Російською Церквою автокефалії за св. Іони. Це обґрунтування з посиланням на апостольське правило викладено у творі «Від повісті поставлення митрополитів всієї Русі» у складі Кормчої книги, складеної за безпосередньої участі митрополита (Московського і всієї Русі – прим. ред.) Даниїла в 1531-1539 рр. Не випадковою видається хронологічна близькість створення статті «Від повісті поставлення митрополитів всієї Русі» та чину поставлення митрополита 1564 р. Осмислення канонічних підстав поставлення Російського Першоієрарха, відображене в статті, отримало літургійне втілення в чині поставлення Московського митрополита, який зафіксував, що поставлення відбувається так само, як відбувається перехід єпископа з кафедри на кафедру.

    Причини появи в Російській Церкві звичаю повторювати хіротонію над єпископами, які переходять з кафедри на кафедру, не цілком зрозумілі. Єпископська хіротонія, вочевидь, осмислювалася на Русі як таїнство поставлення єпископа на певну кафедру, і, отже, перехід в іншу єпархію передбачав повторення таїнства. У згоді з цією традицією російські архієреї XV-XVI ст. давали обіцянку в разі, якщо вони залишать кафедру, більше не бути єпископами і не служити по-архієрейськи (перелік відписних грамот архієреїв див.: Успенський. С. 67. Прим. 66). У пізніший час, коли повторення хіротонії залишилося тільки в чині поставлення Російського Першоієрарха і стало найяскравішою відмінною рисою цього чину, повторна хіротонія була однією з причин особливого ставлення до сану Першоієрарха, яке склалося до середини XVII ст. та найяскравіше виразилося Патріархом Никоном. Никон наполягав на існуванні принципової відмінності між Патріархом та іншими єпископами: Патріарх непідвладний Coбopy єпископів очолюваної ним Церкви, правила, що забороняють залишення єпископом своєї єпархії, не стосуються  Патріарха, а лише єпископів (М.В. Зизикін, «Патріарх Нікон. Його державні та канонічні ідеї», том 2, с.199). Вельми категорично погляди, близькі до поглядів Патріарха Никона, висловлені у статті 2-ї половини XVII ст. «Изъявление, яко имя сие “Патриарх” некако от Самого Бога перво изречеся», де Патріарх прямо уподібнюється царю: «Патріарх – другий цар: цар – над мирськими, Патріарх – над духовними» (РГБ. МДА. № 27. Л. 109). Греки, опоненти Патріарха Никона, посилаючись на 48-е (59-е) правило Карфагенського Coбopу, доводили антиканонічність цього уявлення«Перший… єпископ не начальник єпископам, ні крайній святитель, але єпископ першого сідалища наречеться, рекше царюючого багатонародного граду, святительський бо сан єдиний є… всі рівні святителі, всі єпископи, якоже і благодать Святого Духа так само отримавши» (Викриття на Никона Патріарха, написане для царя Олексія Михайловича (60-e рр. XVII ст.) // Літописи російської літератури і стародавності / Викл. М. Тихонра- вовим. М., 1863. Т. 5. Відд. 2. С. 169). Справа Патріарха Никона, в якій широко обговорювали канонічність повторної хіротонії Російських Першоієрархів, послужила причиною припинення звичаю повторного висвячення єпископів у Російській Церкві; після Никона Російські Патріархи, так само як і інші архієреї, не висвячувались вдруге.

    Найсвіжіше

    Популярне