34-річний отець Василь Ковташ, який майже 10 років правив служби в УПЦ МП, перейшов до Православної церкви України. Каже, вирішив це зробити, бо за час служби в УПЦ бачив російські наративи та не дочекався засудження дій очільника РЦП Кіріла з боку керівництва УПЦ в Україні, а саме реакції на те, що Кіріл благословляє зброю та війну. Також відчував утиски щодо мови і це йому не подобалось попри те, що вчитись правити служби українською було важко.
Раніше батьки Василя були прихожанами церкви Київського патріархату, а він вчився у духовній семінарії Києво-Печерської лаври підпорядкованій УПЦ (в єдності з МП), повідомляє Суспільне.
Василь майже вісім років був кліриком у жіночому монастирі преподобного Афанасія УПЦ МП у селі Стальнівці на Буковині. Зараз очікує призначення отцем однієї з парафій ПЦУ.
Не визнали хрещення у церкві Київського патріархату
Отець Василій навчався у семінарії в Києво-Печерській лаврі і з 2014 року почав служити священником. Вже під час навчання в семінарії Василь Ковташ знав про проблеми церкви та розділення українців. У семінарії майбутніх священників навчали професори з Москви, деякі самі навчалися та викладали також у Москві та Санкт-Петербурзі.
“Вони наголошували, що тільки з Москвою є благодать, а хто не має спілкування з Москвою, то вони розкольники, неблагодатні, другосортні і так далі”.
Василь народився на Львівщині, був найстаршим серед дев’ятьох дітей. Батьки Василя були вірянами православної церкви Київського патріархату.
“Коли мені казали, що треба перехрещуватись, що церква моїх батьків не визнається, то мені було образливо. У мене серце обливалось кров’ю, але я просто мовчав, я на це не реагував. Але мені образливо, наскільки московський патріархат розділяє українців в Україні”.
“Готувався служити в тій церкві, яка не благословляє війну”
З 2014 року отець Василій два роки служив на Миколаївщині, а тоді переїхав на Буковину, де 8 років прослужив у жіночому монастирі УПЦ МП.
Василь не очікував, що українську помісну церкву визнають і що вона отримає Томос. Тепер вирішив перейти до ПЦУ, аби більше не служити у церкві УПЦ МП.
“Я давно готувався до того, щоби приєднатись до тої церкви, яка не благословляє війну і яка не має ніяких зв’язків з агресором і вбивцею. Бо патріарх Кіріл, ми знаємо, він освячує і благословляє це. На жаль, багато українців кажуть, що це неправда і це фейк, ну мені шкода таких людей, я за таких людей просто молюсь.
Зараз не розумію тих людей, котрі мовчать, сидять у московському патріархаті і не хочуть об’єднання. Вони чекають руского міра, чи чого чекають? Я не розумію цього. Але я знаю, що є острах, знаю, що віряни УПЦ думають, що це чистота православ’я”.
“Проблема життя і смерті”
“Скажемо чесно, є людський фактор — це острах, не хочеться щось змінювати — я так звик і мені так файно. Мені, наприклад, важко — я українець із Львівської області, я 10 років служу церковно-словянською мовою московським ізводом, тобто з рускім акцентом. Мені зараз, чесно, важко дається молитви читати українською мовою. Мені важко, мені 34 роки, але якщо священник московського патріархату, якому там 60-70 років, то зрозуміло, що він банально думає: “Та не хочу я зараз переходити на українську”. Банально, як людина, я розумію цих священників, які так служать 50, 40, 30 років. Але я кажу: “Дивіться далі, ви дивіться, яка тут проблема. Проблема життя і смерті, або ми об’єднаємося і ми виживемо, або скільки ще років тривати буде це розділення?” Це розділення ніяк не можна подолати без любові і без об’єднання”.
Хейт у Facebook i TikTok за розвінчування російських наративів
“Мені деякі люди у Facebook i TikTok пишуть, ображаються, буцімто я багато бруду вилив на УПЦ МП. А як мене в ТікТоці поливають брудом, а я терплю і це все прощаю, я не відповідаю і просто розумію, що на це потрібен час.
Панотці в УПЦ МП дуже довгий час проповідують, що українською мовою зась молитись, що це гріх, що є Україна, Росія, Білорусь — Святая Русь, і тільки в ній є спасіння. Ну ці наративи були десятками років, всю незалежність, ми вже не говоримо до незалежності. І звичайно, що ці процеси дуже вони йдуть тяжко.
І завжди кажу у соцмережах, що Московія ніколи нас не відпустить. Вони нас вбивають ракетами. Яке це православ’я, яка це духовність? Якщо священники благословляють цих терористів, цих вбивць? А в нас в Україні є УПЦ МП, яка чітко тримається руского міра. І їх навіть війна не міняє.
Більш як два роки моєї діяльності у соцмережах мені казали: “Не співай “Червона калина”, “Не кажи “Слава Україні”. Це не вітається і мене паплюжили і насміхалися давно. Я був давно готовий. І коли я перейшов до ПЦУ, на мене почали казати Іуда, зрадник і так далі. Дійсно, воно трішки підбиває з ніг, мені іноді буває так на серці боляче. Я — людина, яка має емоції, має ці почуття, маю якісь іноді образи”.
Перехід до ПЦУ
“Є багато священників в УПЦ МП — патріоти і гідні люди, але вони просто банально бояться заборони, бо їх просто Московія тримає. Якщо ти дав присягу, тобі не можна виходити з московського патріархату. Тому от ці наративи банальні, але вони діють. Наративи руского міру — це не спілкуватись ні з ким.
У лютому я мав діалог із отцем ПЦУ Романом Грищуком. Він у православній церкві України також, як і я. Я поговорив з ним — наступного дня все змінилося. Мені подзвонили і сказали: “Для тебе закриті всі двері, куди ти раніше ходив”. Тобто все, мені вже перекрили повітря повністю. До мене кардинально змінилось ставлення. Я тільки поспілкувався, я ні з ким не служив, я нікуди не переходив.
Я побачив, що українська помісна православна церква є відкритою. Владика блаженніший Епіфаній і владика Чернівецько-Буковинський Феогност — дуже духовні отці, які ведуть паству до спасіння. Я побачив і долучився до ПЦУ, щоб допомогти на Буковині, щоб наша церква розросталась і працювала.
Війна почалась у 2014, а повномасштабна — у 2022, я перейшов у 2024 році. Я блаженнішому Епіфанію кажу: “Це запізно, запізно дійшов до цього рішення і до цього вибору”. А блаженніший Епіфаній каже: “Ніколи не пізно”. Так посміялись, дав зрозуміти, що все добре, що ніколи не пізно.
На Буковині УПЦ МП духовно і морально з Москвою. Я знаю панотців, які їздили по Москві і приїжджали, розповідали: “Там так харашо, там так молятся, руськіє такіє харашиє, оні так молятся за украінцев”. А я кажу: “А ми що українці самі не молимося за себе?”.
Отець Василій поки не має власної парафії. Зараз він інколи служить у соборі разом із владикою Феогностом, а також у Глибоці разом з отцем Романом Грищуком.
