Вівторок, 26 Листопада, 2024
Бiльше

    Ніякого добра досягнути без Бога, відвернувшись від Нього – неможливо, бо Господь – єдине істинне джерело добра, – Митрополит Епіфаній

    У своїй недільній проповіді Блаженнійший Митрополит Епіфаній, Предстоятель Православної Церкви України, роз’яснив духовний зміст притчі про блудного сина в контексті підготовки до Великого посту.

    Що означають слова цього сина з вимогою віддати йому частину майна? За звичаями та законами того часу – і так є навіть дотепер – спадок мав перейти до сина лише після смерті батька. Отже, вимога сина негайно передати йому спадщину, з моральної точки зору означала відмову сина від свого батька так, ніби він вже помер. Усвідомлюючи це ми краще розуміємо глибину гріховного падіння блудного сина, розуміємо жорстокість образи, яку він завдав батькові своїм вчинком.

    Не маючи ніяких підстав чинити так, окрім гріховного егоїзму, син відрікається від батька – але не від його майна. Навпаки, вчиняє це заради заволодіння часткою батьківського майна, щоби використати його на гріх.

    Короткий час блудний син втішається гріховними насолодами, здобутими у такий негідний спосіб. Але швидко вичерпується батьківське майно і син потрапляє у тяжку скруту, терплячи нестачу у всьому.

    Як усяка притча Спасителя, і ця, над якою нині маємо замислитися, містить багато значень. Щоби всі їх розглянути – не вистачить нам тепер ані часу, ані можливості. Але на одному зі значень слід особливо наголосити.

    У ньому нинішня притча перегукується з притчею про злих виноградарів, які замість того, щоби віддавати господарю виноградника плоди у належний час, змовилися між собою привласнити його і навіть вирішили вбити заради цього сина-спадкоємця, щоби заволодіти майном господаря. Ця притча, як і притча про блудного сина, нагадують нам про те, що наше життя, все, що ми маємо – це дар Божий. Ми не повновладні власники свого життя, але ті, кому воно дається, як дар любові від нашого Небесного Отця.

    І цей дар дається заради благої мети, заради того, щоби ми примножували добро, довершувалися в ньому, насолоджуючись любов’ю Божою. Однак що часто робить людина – як окрема, так і людство в цілому, починаючи від наших прабатьків? Жадоба до гріха, примара насолод, які він пропонує, спонукає людину відвернутися від Бога і неоціненний дар життя – привласнити, щоб марнувати на зло.

    Як батько з притчі з очевидністю не дозволив би сину безумно розтратити майно на розпусту і гріх, так і Отець наш Небесний закликає нас утриматися від зла. І діє Він так не тому, що хоче обмежити нас чи показати над нами Свою владу, як думають деякі, хто відкидає віру в Бога. Господь закликає нас утримуватися від зла тому, що Він знає, до яких страшних, згубних наслідків воно призводить.

    Але люди часто не хочуть слухати батьківського голосу доброї настанови, а йдуть за покликом спокуси. Люди, як син із притчі, готові Отця Небесного визнавати мертвим, не існуючим – лише заради того, щоби божественний дар життя і всі блага, які ми маємо тут, витрачати на гріх.

    Однак слід не забувати сказаного Господом Ісусом Христом: «без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5), а також: «Хто не збирає зі Мною, той марнує» (Мф. 12:30). Ніякого добра досягнути без Бога, відвернувшись від Нього – неможливо, бо Господь – єдине істинне джерело добра.

    Притча відкриває нам ці істини, попереджає нас, застерігаючи від згубного шляху блудного сина. Але також вона дає нам і спонукання, і надію. Бо у скрутних обставинах, до яких гріховне життя привело блудного сина, він вирішив перемінитися, покаятися та повернутися до батька, щоби жити у домі отця свого хоча би як наймит. За справедливістю батько міг би покарати його, зовсім позбавивши гідності синівської, зректися сина, як син зрікся батька. Міг би взагалі не прийняти його в дім свій навіть як наймита – бо завдав йому син своїм вчинком тяжку образу.

    Але Господь через притчу заохочує нас до покаяння. Навіть коли ми вчинили негідно і гріхами своїми відвернулися від Небесного Отця, Він показує, що не відвертається від нас. Як батько з притчі, Бог виходить назустріч грішникові, щоби підтримати його на шляху розкаяння. Він бажає не помсти за вчинене раніше, але зцілення і навернення своєї дитини. Він радіє тому, що грішник був умертвлений злом, а тепер воскресає для життя в добрі.

    Однак умовою для того, щоби Отець Небесний прийняв наше покаяння, є також і наша власна переміна. Ми, як син із притчі, маємо полишити країну гріха, полишити віддалення від Бога, встати, відкинути зло, яке приваблювало нас. Маємо засудити самих себе, визнати свою негідність, як і син це зробив. Маємо на ділі показати, що бажаємо виправитися – і тільки за цієї умови ми справді можемо отримати зцілення від гріха, очищення від зла.

    Дорогі брати і сестри!

    Хоча всякий християнин має протягом цілого життя зберігати покаянний настрій, боротися з гріхами та просити у Бога допомоги у виправленні вчиненого зла, ми, як можемо бачити, не завжди приділяємо цьому належну увагу. Тому Церква встановила час Великого посту як можливість більш уважно, більш ретельно подбати про плідне покаяння. І цей період богослужбового року, його традиції та приписи, тексти та устрій постового богослужіння, читання з Євангелія у дні посту, спогади пам’яті окремих святих, які своєю наукою і прикладом життя вчать очищенню і покаянню – все це спонукає нас відвернутися від гріхів, опам’ятатися, як опам’ятався блудний син, духовно підвестися від багна пристрастей і вирушити в дорогу до Отця Небесного, щоби від Нього отримати прощення.

    Тож нехай Господь благословить наш час покаянний, щоби піст приніс нам добрі плоди. Щоби ми, за прикладом блудного сина, відкидали гріх і поверталися до Бога. Амінь.

    Найсвіжіше

    Популярне