Предстоятель ПЦУ напередодн привітав у своїй проповіді вірян зі святом Стрітення Господнього.
Про це йдеться на сайті ПЦУ.
Як знаємо, свято це встановлене для вшанування євангельської події, коли батьки Спасителя – Пречиста Діва Марія та Її Обручник праведний Йосиф, виконуючи припис закону, на сороковий день від народження принесли немовля Ісуса до храму в Єрусалимі, щоби посвятити первенця Богові і віддати заповідану жертву. Таким чином і сама подія, яку ми вшановуємо, і наше нинішнє святкування пов’язані з Різдвом Христовим та логічно завершують цикл присвячених йому урочистостей.
Боговтілення, народження Сина Божого по плоті, було звершене, як ми знаємо і сповідуємо, заради нас людей і заради нашого спасіння, про що сказано в Символі нашої православної віри. Відбулося воно за предвічним Божественним задумом як вияв благовоління Господнього і жертовної любові до людини. Водночас як всякий дар, цей найцінніший для людства дар втілення Сина Божого має дві складові – те, що належить до Господа, Який подає дар, і те, що стосується людини, яка цей дар має прийняти.
Адже, як було раніше підкреслено, Син Божий приходить на землю і стає також Сином Людським не заради Себе, але заради людей, заради їхнього спасіння від рабства гріху і смерті. Те, що залежало від Бога задля звершення великої тайни єднання Творця із творінням – Господь звершив, як забажав і замислив. Але від людини залежить – чи приймає вона те, що Бог приготував для неї, чи відкидає це і нехтує божественним даром.
Всі ми знаємо і пам’ятаємо притчу про урочистий бенкет, який господар приготував для гостей. А коли послав слуг покликати запрошених, бо все вже для бенкету було готове – то раніше запрошені знайшли різні відмовки та знехтували закликом прийти. З прикладу цієї притчі ми бачимо, що коли дар приготовлений дарувальником, але ті, хто має прийняти його, відмовляються, то для них сама наявність дару не лише залишається безплідною, але стає також причиною засудження через виявлену ними зневагу.
Отець Небесний приготував пришестя в світ та воплочення Сина Свого, як великий спасительний дар для всіх людей. Це сталося Його промислом і Його волею. Але чи прийняти цей дар, чи прийняти Сина Божого, чи визнати Його своїм Спасителем, визнати, що Він є Той обіцяний Месія-Помазнаник, Той Христос – Цар, Пророк і Первосвященник, Який за обітницею Божою мав прийти – все це залежить від людей. Це залежить як від сукупності людства, так і від окремих людських спільнот – громад і народів, але також залежить і від кожної людини особисто.
Бо прийняти Христа чи ні, залежить від віри. А віра є тим, що сповідується нами особисто. Згадаємо знову притчу про бенкет. Господар все належно приготував для того, щоби запрошені гості прийшли і наситилися від трапези. Але лише ті, хто прийшли на свято, хто прийняли їжу і пиття – наситилися від них.
Як ніхто не може їсти і пити за іншого, не може за іншого лікуватися, так неможливо замість іншого вірити. Хоча ми розділяємо їжу і пиття, збираючись на спільну трапезу, але насичення отримує кожен особисто. Так само, хоча лікування одним і тим самим лікарем може подаватися багатьом людям – але виліковується, зціляться від хвороби кожен особисто.
Так є і щодо віри. Вона проголошується для всіх через проповідь Божественного одкровення та через істинне вчення, доручене Церкві, щоби всяка людина могла увірувати і через віру – спастися. Однак вірувати чи ні, мати віру сильну і дієву, або слабку і немічну, або зовсім не мати її – це залежить від кожної людини зокрема.
Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми вшановуємо не лише євангельську подію принесення Божественного Немовляти до храму в Єрусалимі для виконання написаного в Божому законі. Ми особливо прославляємо віру двох старозавітних праведників, які у той самий час прийшли, щоби зустріти втіленого Сина Божого і прославити явленого Месію – ми прославляємо віру Симеона Богоприїмця та пророчиці Анни.
Вони протягом цілого свого життя до глибокої старості зберігали надію на Божественне милосердя, вони вірили, що здійсниться слово, сказане Господом про пришестя Месії, Який звільнить людей від рабства гріху. І коли здійснилося обіцяне – Бог відкрив їм цю істину та спонукав прийти до храму в той самий час, коли туди був принесений також і Спаситель.
Побачивши і прийнявши Дитя, Симеон і Анна тим самим виявили власну віру, і тому досягли спасіння та подали для нас зразок. Адже в час Стрітення не було ані знамень з небес, ані явлення ангелів, ані інших якихось чудес, які би зовнішньо привернули увагу до сорокаденного Богонемовляти. Однак Симеон і Анна, завжди живучи вірою, заради неї мали відкриті духовні очі. Вони в Дитині побачили Спасителя, вони почули заклик Духа Божого, і, відгукнувшись на нього, – отримали найвищу радість, ставши причасниками спасіння.
Хоча Симеон і Анна – це не Адам і Єва, однак вони воістину можуть бути порівняні з прабатьками людства. Першим виявом гріха в людині стало, як ми знаємо, те, що Адам і Єва, коли почули голос Божий у раю, то сховалися від Господа. Гріх спонукав їх тікати від люблячого Творця, ховатися від Нього, відкидати Його. Симеон і Анна нині звершують цілком протилежне – вони, почувши заклик Духа Божого, виходять назустріч Господу, вони радіють явленню Месії, вони з любов’ю і вдячністю приймають втіленого Творця.
Все це, дорогі брати і сестри, має також і нас спонукати ніколи не забути про свою власну відповідальність перед Богом. Коли Господь кличе нас – ми повинні не ховатися від Нього, але виходити Йому назустріч. Коли Бог закликає нас прийти до Нього – ми не маємо нехтувати цим закликом, поставивши щось мирське, тимчасове, а тим більше гріховне – вище за Бога.
Сьогодні, окрім святих Симеона і Анни ми особливо вшановуємо і Пречисту Діву Богородицю, Матір Спасителя. Бо Вона є для нас приклад і зразок смирення перед Господом та старанного виконання волі Божої навіть тоді, коли це особисто для Неї оберталося болем і стражданням, ставало тим мечем, який пройшов душу, бо Їй довелося пережити смерть Сина Свого і поховати Його. Але Вона ніколи ні в чому не відступила від волі Божої, і тому досягла найвищої святості.
І нині, коли ми зібралися на це урочисте богослужіння у Домі Пречистої Діви, у цьому величному соборному храмі обителі Печерської, яка справедливо іменується одним із земних уділів Пресвятої Владичиці, Її садом і оселею – будемо з особливим упованням просити в молитві, щоби Вона зміцнювала нас у вірі. І щоби Пресвята Богородиця, Печерська ігуменя, допомогла довершити справу, рік тому розпочату нами – допомогла остаточно звільнити цю священну обитель від ярма злочестивого «русского міра», щоби уділ Її знову прославлявся, як місце благочестя, подвигів і милосердя.
Пресвята Богородице, допомагай нам! Амінь.
