Сьогодні ми чуємо читання з 3-ї глави Послання апостола Павла до Колосян, через яке отримуємо нагадування про необхідність для кожного християнина відкидати гріхи, бути для них мертвими, а для Бога і для добрих діл – бути живими і діяльними, сказав у проповіді Предстоятель ПЦУ.
Апостол нагадує: «коли ж з’явиться Христос, життя ваше, тоді ви з’явитеся з Ним у славі» (Кол. 3:4).
Звернімо на ці слова особливу увагу: Христос є життя наше. Вони знову свідчать нам, що ніякого іншого життя, окрім того, яке дає Христос, немає.
На це відразу можемо почути заперечення: чому ж немає життя без Христа, коли так багато людей не вірують в Нього, або мають лише формальну належність до християнства – і живуть? На це слушне питання ми можемо відповісти: а хіба смерть не тяжіє над кожною людиною? Хіба не помирає людина, навіть коли проживе і сотню років?
Немає жодної людини, яка би вічно перебувала на цій землі. Через гріхопадіння прабатьків зло і його наслідок – смерть увійшли в саму природу людини, опанували її. Тому навіть Сам Син Божий, як Людина, прийняв на Себе добровільно тягар смерті, віддавши на хресті Своє життя заради всіх нас.
Через цю загальну дію гріха від самого початку кожна людина подібна до приреченого на смерть. Можемо порівняти таку приреченість, наприклад, із невиліковною хворобою. Або зі станом людини, якій винесений смертний вирок і яка очікує на його виконання. Такі люди ніби ще живуть – але водночас вони усвідомлюють, що життя їхнє завершиться, і завершиться скоро.
Так і ми, дорогі брати і сестри, живемо в світі цьому, але хіба кожен з нас не усвідомлює, що це життя – тимчасове? Ми це усвідомлюємо і знаємо – якщо тільки замислимося над цим. Тому коли чуємо слова Писання, що життя наше – це Христос, то розуміємо, що йдеться не просто про це життя, земне, тимчасове, підвладне стражданням і смерті, але йдеться про істинне життя – про блаженну вічність.
Слід підкреслити, що і земне наше життя також походить від Бога, як Творця, хоча, на жаль, не всі належно усвідомлюють цю істину. Проте люблячий Бог навіть тим, хто не вірує в Нього, хто відкидає Його, хто чинить зло – продовжує благодіяти. Він дає людині час життя для того, щоби вона могла знайти шлях до Нього, виправитися, розкаятися, оновитися і досягнути істинного життя вічного.
Раніше ми згадували приклади невиліковно хворого чи засудженого на смерть. У такому стані коли людина почує, що є ліки або спосіб лікування, які можуть зцілити її від смертельної хвороби – чи не полишить вона все, аби знайти таке лікування та отримати зцілення? І коли приречений померти дізнається, що правитель може помилувати його – чи не буде в надії уникнути страти наполегливо звертатися і благати виявити милосердя до нього?
Слово з Писання, яке ми нині чуємо, нагадує нам, що єдині ліки від хвороби смертельної, що єдиний, Хто може помилувати приречених на смерть і звільнити нас від неї – це Христос. Хоча смерть продовжує ще діяти в нас, але слово Боже свідчить істину: «коли з’явиться Христос, життя ваше, тоді ви з’явитеся з Ним у славі». Тобто, у час пришестя Христового, яке обов’язково відбудеться, завдяки воскресінню Спасителя і всі мертві оживуть. Смерть втратить владу нал людством. Однак у славі, тобто для життя вічного, а не для покарання за вчинене зло, оживуть лише ті, для кого і в нинішньому віці життям є Христос.
Всі люди помирають – і добрі, і злі. Так само і всі оживуть, всі воскреснуть в час пришестя Христового – і добрі, і злі. Але одні воскреснуть для життя, а інші – для прийняття осудження і покарання з дияволом, якому служили у світі цьому, чинячи гріхи за волею його.
Тому апостол Павло і нагадує нам про необхідність в світі цьому, доки маємо час – обрати свою вічність. Життєвих доріг у людини може бути безліч, але всі вони, в решіт решт, зводяться лише до двох: до Бога чи від Нього. Добрі діла, виконання заповідей, любов до Бога і ближніх, яку заповідає нам Писання – наближають до Бога і до істинного життя. А гріх в усіх його різноманітних проявах – віддаляє від Господа і веде до вічної смерті. Іншого – немає.
Немає для людини іншої можливості – жити без Бога. Існувати без Бога можливо, жити – ні. «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» – говорить Христос (Лк. 11:23), стверджуючи те, що було сказане дотепер: істинне життя є лише з Христом, у Христі, через Христа. А без Нього – приреченість на смерть.
Тому апостол Павло закликає колосян, а через Послання до них, слова з якого ми нині чуємо – і всіх християн: будьте мертвими для гріхів, щоби наповнитися істинним життям, яке дає нам воскреслий Христос. Мертва людина не чинить гріхів, не виявляє пристрасті, не прагне задовольнити користолюбство, не виявляє гніву, не лихословить і ніяким іншим чином не грішить, бо вже померла і відкинула все це. Такими для гріхів закликає нас бути і Писання – все грішне має бути чужим для нас, а ми – мертвими для гріха.
І тоді нове, істинне, вічне життя буде вже відкриватися в нас. Ми не лише будемо мати надію на життя вічне, коли Христос явиться у славі, але і тепер будемо наповнюватися цим життям через єднання з Христом. «Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога – пише апостол Павло у Посланні до Галатів про це нове, правдиве життя, яке відкривається для вірних. – Я співрозп’явся Христові, i вже не я живу, а живе в мені Христос. А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене» (Гал. 2:19-20).
Тому, дорогі брати і сестри, знаючи з Писання і вчення Церкви ці істини, будемо втілювати їх. Щоби не існувати тимчасово, віддаючи своє життя заради гріхів, але щоби час земного життя використати заради набуття у Христі життя істинного, вічного. Амінь.
