«НКДБ СРСР хоче під церковним прикриттям організувати розвідувальну резидентуру в США…». Доповідна записка НКДБ СРСР Сталіну, 1944 року.
«У Сполучених Штатах Америки є кількасот російських православних церков, що раніше входили в так звану Північно-Американську і Алеутську єпархію, підлеглу Московської патріархії РПЦ.
У 1920-1926 роках під впливом закордонного Синоду, що знаходиться в Югославії, більшість церковних парафій пішло в розкол від московської патріархії. Московській патріархії залишився вірним митрополит Північно-Американський та Алеутський Веніман Федченко, який визнає Сергія (Страгородського), як главу російської православної церкви і який перебуває з ним у постійній переписці.
В управлінні митрополита Веніаміна залишилося всього 10 парафій, всі ж решта знаходяться в підпорядкуванні вороже налаштованих до патріарха Сергія російських єпископів різних орієнтацій.
Митрополит Веніамін, будучи екзархом московської патріархії по управлінні американською єпархією, своїми публічними виступами в різних містах Америки чимало сприяв правильному розумінню як дій патріархії, так і загальної радянської політики. Однак через старість і поганий стан здоров’я митрополит Веніамін не може розгорнути роботу по відвоювання на свою сторону опозиційних парафій.
Ще в 1941 році митрополит Веніамін поставив перед Синодом питання про відрядження на допомогу йому кого-небудь з осіб вищого духовенства. У зв’язку з цим тоді ж Сергій звернувся з листом до американського посольства в Москві за отриманням візи на в’їзд в США митрополиту Київському і Галицькому Миколі (Ярушевичу).
Більше двох років московська патріархія не отримувала відповіді на своє клопотання. Як стало відомо останнім часом з повідомлень НКЗС СРСР, уряд США погодився дати візу на в’їзд в США митрополиту Миколі, якщо буде клопотання з боку Радянського Уряду.
З огляду на те, що митрополит Миколай (Ярушевич) в даний час є членом Державної Надзвичайної Комісії по встановленню і розслідуванню німецьких злодіянь, патріарх Сергій має намір відрядити в Нью-Йорк Рязанського архієпископа Алексея (Сергєєва) з особистим секретарем (Алексей є агентом НКДБ СРСР).
НКДБ СРСР намічає під цим церковним прикриттям організувати розвідувальну резидентуру в США …
До завдань резидентури входитимуть:
1) проведення роботи по возз’єднанню з московською патріархією всіх російських православних церков в США і поширення на них патріаршого впливу,
2) зав’язування потрібних зв’язків і вербування корисних нам осіб для ведення розвідувальної роботи в США.
Прошу Ваших вказівок. Народний комісар Державної безпеки СРСР Меркулов».
Діяльність агента Алексея (Сергеєва) у США
У другій половині 1945 року він був посланий патріархом Алексеєм І в Америку для переговорів з митрополитом Феофілом (Пашковським) про відновлення зв’язку Північно-Американської митрополії. 6 вересня архієпископ Ярославський і Ростовський Алексей прибув до США. Його прийом був підготовлений і здійснений духовенством і мирянами як Московського Патріархату, так Північно-Американської митрополії, що об’єдналися в спеціальний Комітет із зустрічі патріаршого посланця. Крім представників Російської Православної Церкви, до приїзду архієпископа Алексея виявили значний інтерес американські релігійні організації, вважаючи, що його візит сприятиме справі об’єднання.
Під впливом церковно-громадської думки, яку висловлювали клірики та парафіяни Північноамериканського митрополичого округу митрополит Феофіл виявив згоду на особисту зустріч з патріаршим посланником. Зустріч відбулася 25 жовтня 1945 року в приміщенні американської митрополії. На цій зустрічі митрополит Феофіл пред’явив архієпископу Олексію наступні умови возз’єднання: повна автономія, затвердження його, тобто митрополита Феофіла, предстоятелем Церкви в Америці і невтручання Московської Патріархії у внутрішні справи автономії. Архієпископ Алексей, посилаючись на те, що пункти умов представлені на англійській мові, вимагав окремого переведення їх на російську мову і відклав продовження обговорення до наступної зустрічі. Патріарх телеграфував своєму посланцеві: «Умови Митрополита Феофіла визнаю неприйнятними».
8 листопада відбулася друга зустріч архієпископа Алексея і митрополита Феофіла. На ній патріарший представник висунув зустрічні вимоги до митрополита Феофіла: визнати Патріарха Московського і всієї Русі Алексея (Симанського) главою Американської Церкви; розірвати всі відносини з главою РПЦЗ митрополитом Анастасієм (Грибановським) і скликати найближчим часом Всеамериканський Собор.
З самого початку своєї місії в Північній Америці архієпископ Алексей (Сергеєв) різко дистанціювався від патріаршого екзарха митрополита Веніаміна (Федченкова) і навіть не звершував разом з ним богослужіння. Вважалося, що таким чином переговори з митрополитом Феофілом будуть проходити успішніше. Запевняючи, що наділений особливими патріаршими правами, архієпископ Алексей зовсім усунув митрополита Веніаміна від управління єпархією і не тільки не радився з ним по «американським питанням», але навіть і не слухав його думки.
Повернення в Росію
7 березня 1946 року архієпископ Алексей (Сергєєв) відбув у Москву. Він поставив замість себе «комісію» по справах примирення на чолі з єпископом, а незабаром архієпископом Нью-Йоркським Макарієм (Ільїнським). 13 січня 1947 року призначений архієпископом Курським і Білгородським.
3 червня 1948 року призначений архієпископом Челябінським і Златоустівським, але указу не підкорився. 2 липня того ж року звільнений на спокій, а 24 серпня знову призначений на ту ж кафедру.
Коли з зими 1948-1949 років в СРСР знову посилився контроль за діяльністю релігійних організацій, знову почалися арешти священнослужителів і закриття церков патріарх Алексей постійно закликав духовенство до обережності, стриманості у діях, щоб по можливості виключити будь-яку можливість застосування жорстких заходів з боку влади.
Архієпископ Алексей, не будучи прихильником активного архієрейського служіння, зробив усе можливе в дусі вимог влади. Практично були припинені поїздки керуючого єпархією; щомісячний випуск бюлетеня про церковне життя єпархії архієпископ вважав несвоєчасним, від священиків ж він вимагав скорочення часу служби, «бо в церкву приходять трудящі, які до цього займалися суспільно-корисною працею». Всі клопотання віруючих про відкриття храмів відхилялися і, навпаки, заяви-вимоги місцевих органів влади про закриття діючих храмів, як правило, вирішувалися позитивно. В січні 1949 року він підписав указ по єпархії про заборону священикам виконувати релігійні треби вдома і, нарешті, своїм рішенням від 19 квітня 1949 року рекомендував обмежити дзвін на Великдень і «зосередити на території храму або кладовища всі звичаї, які церковним статутом прописано здійснювати поза стінами храмів єпархії».
29 липня 1954 року, згідно проханню, звільнений на спокій, за постановою Синоду «з позбавленням на майбутнє права займати яку-небудь єпископську кафедру». У всіх обласних і крайових газетах були надруковані уривки зі скандального процесу під час керування ним Калінінської єпархії.
Проживав на спокої у Москві. Помер 6 квітня 1968 року в Москві після тривалої хвороби.
Варто пригадати, що на початку 1933 року Алєксій подав у правоохоронні органи відомості про те, що при храмі преподобного Сергія створено “нелегальний” монастир і Духовна академія, і під час слідства виступив свідком звинувачення проти братії та парафіян Сергіївського храму. Всього по цій справі було заарештовано двадцять чотири людини — священнослужителі і миряни, в тому числі й ієромонах Феодор (Богоявленський), який канонізований пізніше РПЦ як преподобномученик.