Сьогодні з Послання апостола Павла до Ефесян ми чуємо заклик до християн протистояти хитрощам диявольським. Апостол нагадує нам, хто є нашим справжнім ворогом – це диявол. «Бо наша боротьба – наголошує святий Павло – не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6:12).
Про це пише пресслужба ПЦУ.
Ця настанова є надзвичайно важливою, бо вона покликана допомогти нам правильно визначити нашого супротивника у духовній боротьбі. Адже без цього хіба можемо розраховувати на успіх? Коли не знаємо ворога – як переможемо його?
В той чи інший спосіб кожна людина знає, що існує зло і добро. Відтак людина прагне того, що вважає добрим для себе, та хоче уникати того, що вважає злим. Однак головною, фундаментальною проблемою є суб’єктивне, тобто пов’язане з нами самими, сприйняття добра і зла. Чи справді те, що ми вважаємо добром – є істинним добром? І чи насправді те, що завдає нам неприємності, дискомфорту, суперечить нашим уявленням чи бажанням – є злом?
Скільки існує людей – стільки існує можливих відповідей на ці питання, бо кожна людина так чи інакше сама в собі визначається, що є для неї добрим, а що злим. Однак саме в силу суб’єктивності такого визначення людина точно не може бути мірилом добра і зла.
Без тих знань, які дає нам Божественне Одкровення, ми не можемо розв’язати цієї проблеми. Але завдяки Писанню ми знаємо, що джерелом добра є Бог, а зло є відступленням від добра, його руйнуванням. І що першим, хто вчинив зло, відступивши від Бога, відкинувши Творця, є диявол. Він є батько зла.
Отже, і добро, і зло насправді мають свою власну реальність, незалежно від того, як і наскільки правильно ми їх сприймаємо. Добро в природі своїй пов’язане з Богом, а зло – з відступленням від Бога. Начальником зла є диявол, який першим відступив від Бога. А біси, тобто ангели, які спокусилися і відпали разом із сатаною, поширюють зло.
Людина не була джерелом зла – її спокусив диявол. Він запропонував їй відступити від Бога, щоби самій стати як боги, пізнавши добро і зло. Але замість справжнього розуміння зла, яке би утримувало і віддаляло від нього, людина, послухавши сатану, сама стала підвладною злу. Зло увійшло в саму людську природу – подібно до того, як хвороба входить в людське тіло.
Відтак люди стали чинити зло і примножувати його. Зло, тління, руйнування, увійшли в людину і через неї у навколишній світ. Люди стали чинити різні гріхи, використовуючи як знаряддя ті дари, які Господь дав їм не для зла, а для добра. Так знаряддями гріха стали і розум людини, і її почуття, і її воля, і її плоть, тобто тіло. Хоча за природою своєю вони є добрими, бо все це сотворене Богом, Який не творив ніякого зла. Однак через гріхопадіння всі ці якості та складові людини викривилися, спотворилися.
Тому, повертаючись до сказаного раніше про суб’єктивність сприйняття нами добра і зла, ми маємо також підкреслити, що ця суб’єктивність помножується викривленням наших розуму, волі та почуттів. Ми можемо дивитися – і не бачити, слухати – і не чути, ми можемо не розуміти правди, але вірити омані. Навіть коли ми знаємо, що є злом – можемо не знаходити у собі сили волі опиратися йому.
Знаючи все це, ми маємо дати правдиву відповідь: чи може людина сама собою, без сторонньої допомоги, правильно знати, що є добро, а що є зло? Очевидно, що сама людина до цього не здатна.
За внутрішнім природним законом, який закладений Богом в саму сутність людини, ми прагнемо до добра. А голос Божий в людині, який ми називаємо совістю, застерігає нас від зла та звинувачує нас, коли ми чинимо зло. Однак через пошкодження нашої природи, через викривлення наших розуму, волі, почуттів, через нашу підвладність гріху, цих якостей – природного морального закону і голосу совісті – очевидно не достатньо для того, щоби вірно розрізняти добро і зло.
Наслідком такого стану речей є те, що людина невірно визначає причини зла, з яким стикається. І невірно визначивши їх – не вміє успішно зі злом боротися.
Наша плоть дуже часто стає знаряддям дії гріха. Безліч гріхів так чи інакше пов’язані з плоттю, з тілом та з матеріальним світом, до якого тіло належить. Вбивства та інші види насильства, жадоба влади і багатства, нестриманість у їжі, питті, інших матеріальних речах, різного роду розпуста та інші подібні порочні пристрасті – все це пов’язане з тілом. Саме тому віддавна існувала думка, що саме тіло людини і є джерелом та причиною зла. Так думали і античні еллінські філософи, вважаючи, що лише дух людини є здатним до чистоти. А тіло, як все матеріальне, є тим злом, з яким і потрібно боротися.
Продовжуючи міркувати над проявами зла ми також побачимо, що безліч його твориться людьми. Коли гріх опановує людину, вона стає причиною страждання для інших. Від дрібних образ і до масових вбивств, геноциду, воєн, жертвами яких стають в короткий час мільйони людей – все це походить від людей, опанованих гріхом. Гріх породжує несправедливість, немилосердя, жорстоке ставлення, а також лінивство, заздрісність та все інше, що призводить до суперечок між людьми, до надзвичайної убогості одних на фоні незаслуженого багатства інших.
І бачачи все це, люди часто думають, що причина зла – людина. І тому вважають, що побороти зло можна через винищення носіїв зла.
Апостол Павло, а через його слова Сам Господь, дають нам іншу відповідь. Єдиним нашим істинним ворогом є диявол та злі духи, підлеглі йому, тобто біси, демони. Вони спонукають людину до гріха, вони спонукають нас ті добрі дари, які Бог дав нам – наші розум, волю, почуття, наше тіло – використовувати, як знаряддя для зла. Тому нам необхідно розуміти цю хитрість диявола і боротися саме із ним. Слід завжди пам’ятати, що сатана – наш істинний ворог.
Цей ворог є сильним і підступним. І якщо ми будемо намагатися побороти його власними силами, то не зможемо цього зробити. Тому апостол Павло закликає нас: «Браття мої, зміцнюйтесь Господом і могутністю сили Його» (Еф. 6:10). Без Бога, без Його допомоги, без настанов божественного закону, без благодатних засобів боротьби зі злом, якими є молитва, участь в таїнствах Церкви, без смирення перед Богом і жертовного самообмеження заради Нього, яке називається у Писанні нашим хрестом, що його кожен з нас повинен нести – без всього цього ми не можемо перемогти диявола і навіть побачити його підступні пастки. Але завдяки тим засобам, які Бог дає нам – ми не лише маємо надію на перемогу, але і здатні перемогти, бо Сам Господь дає нам Свою непереможну силу.
Які це засоби? Апостол Павло перелічує їх: це слово Боже, тобто одкровення істини, засвідчене у Писанні та всьому Священному Переданні; також це праведність, це євангельське слово про мир із Богом і між людьми, це істинна віра; це також наша власна готовність самим діяти заради спасіння, яке дарує нам Господь Ісус Христос.
«Люби грішника і ненавидь гріх» – таким є коротке святоотцівське пояснення того, як слід правильно, по християнськи, діяти. Тому бажаю всім нам вірно бачити підступи диявола, бути пильними, як воїн на сторожі, мати всі перелічені апостолом засоби захисту і боротьби з лукавим. І нехай боротьба наша, за милістю Божою, буде переможною. Амінь.
