Згідно з легендою, вдова Софія з доньками жила в Римі в ІІ ст., при імператорі Адріані (117-138). Сім’я була християнською. Довідавшись про це, імператор особисто захотів зустрітися з ними. Усі четверо прийшли до нього та сміливо висловили сповідання християнської віри.
Імператор був вражений твердістю їх віри та відіслав доньок Софії до однієї язичниці, яка мала переконати їх зректися християнства. Коли це виявилося даремним, імператор особисто вимагав від сестер зректися віри та принести жертву язичницьким богам. Та дівчата з обуренням знехтували таким наказом імператора.
Після цього він наказав піддати дітей різноманітним тортурам. Згорьована мати особисто поховала замучених доньок. На третій день безперервної молитви біля могили дітей свята Софія там і померла.
Ця подія відбулася 137 року. Найстаршій доньці Вірі було 12 років, Надії — 10, а Любові — 9.
Церква причислила сестер та їх матір до лику святих. Мощі святих мучениць від 777 року зберігаються в Ельзасі, в церкві Ешо.
Молитва Софії:
О Адонай Еммануїле, народжений Божественним Творцем усього перед початком часу і народжений у часі від Діви-Матері, – Ти, що в Твоїй подвійній природі найдивовижнішим чином залишився єдиним Христом, єдність особи не розділена різнорідністю природ, а різнорідність природ не змішана в єдності особи, – Тобі нехай радісну пісню піднесе ангельський невтомний хор, що співає в солодкій гармонії з небесними сферами! Нехай прославляє Тебе все створіння, бо Ти, єдиний зі Святим Духом, що є безплотний, волею Отця і співучастю Духа сподобився Ти стати страсною людиною, але залишився безстрастним, як Бог.
О Ти, що не побоявся скуштувати смерть і знищив її Воскресінням Твоїм, щоб ніхто, хто вірує в Тебе, не загинув, але пізнав життя вічне, Тобі взиваю! Не забуваю, що Ти, досконалий Бог і правдива людина, обіцяв, що ті, які заради Тебе зречуться своїх земних маєтків, будуть винагороджені сторицею і отримають дар життя вічного. Натхненна цією обітницею, Ти бачиш, що я зробила все, що могла: з власної волі і заради Тебе я пожертвувала дітьми, яких носила. О, з милості Твоєї не відкладай виконання обітниці Твоєї, але звільни мене якнайшвидше від пут цієї плоті, щоб я могла бачити дітей моїх і радіти разом з ними.
Дай мені радість чути, як вони співають нову пісню, йдучи за Тобою, Агнче Діви! Дай мені тішитися їхньою славою, і хоч мені не подобає, співати разом з ними пісню дівицтва, дай мені прославляти Тебе, що не є Отцем, але одноістотний з Отцем, з Яким разом зі Святим Духом, єдиний Господь усього світу, єдиний Цар усього, що є на землі, і на висотах, і в безоднях, і в глибинах, царюєш і пануєш на віки вічні!
Молитва написана німецькою монахинею Гроцвітою в X столітті, як завершення драми “Sapientia”. Перекладено за: The Plays of Roswitha translated by Christopher St. John.
