Днями у мережі опублікували інтерв’ю ще одного священника рпц, який уже 8 разів побував на так званій «спеціальній воєнній операції» – війні росії проти України. Зараз горе-піп планує і в 9-й раз приїхати «в зону бойових дій». Звати такого «відважного» служителя протоієрей Петро Барцев, який служить в храмі святого Миколая м. Пенза.
Від початку повномасштабного російського вторгнення у цьому храмі отець Петро щосереди звершує нічну Літургію на якій молиться за «російське військо». Окрім цього, за час своїх поїздок, горе-піп здружився із російським командуванням, яке тепер повідомляє його про «майбутні серйозні зіткнення з противниками», і тоді «отець» кидає «всі насущні справи і разом із парафіянами встає на молитву».
Їхати на передову «отець» Петро вирішив тоді, коли оголосили мобілізацію. Тоді він як і всі відчув страх і невизначеність, а тому вирішив допомагати російським вбивцям не лише словом, але і ділом. Для цього він відправився надихати, благословляти і духовно підтримувати окупантів.
Прибувши на фронт «наугад», недокапелан дізнався, що його мобілізовані земляки відразу «з мирного життя відправились в окопи, днювали і ночували під обстрілом супротивника і спали прямо на землі, під крижаним дощем». З їжі, як зазвичай в російській армії, були лише сухпайки.
Надивившись на реалії в яких живе «друга армія світу», священик повернувся додому і відразу створив телеграм-канал «Храм РПЦ «Помощь фронту», який зібрав більше 2000 підписників. Усі вони нашкребли для окупантів 800 тисяч російських рублів. На ці кошти Петро купив «спальні мішки, теплий одяг, білизну, продукти, польову баню».
Зараз же священник везе ще квадроцикл, щоб окупанти могли вивозити 200-тих, тіла яких нема кому навіть забрати. «Похоронних бюро в окопах немає, громадянським людям потикатися туди небезпечно. Тому бійці обходяться самотужки, використовуючи зокрема квадроцикли з причепами» – пояснює горе-піп.
Загалом на війні отець Петро відчуває себе добре, маючи на душі та серці «світле почуття», яке він боїться втратити. «Здавалося б, там повинно бути особливо тривожно, страшно, але мені було на диво спокійно, на серці й у душі було якесь світле почуття. Я так боявся його розгубити, що навіть їхати не хотілося» – пояснює недокапелан.
Таким чином ця чергова історія вкотре підтверджує участь російської церкви в війні проти України. Все це робиться не з примусу, а з власною волі. Ба більше як засвідчив згаданий горе-піп це приносить їм задоволення, а перебування разом із російськими окупантами і вбивства мирних українців ще й душевний спокій!
Та чи буде у таких горе-служителів таке світле почуття, коли вони разом із тим же вбивцями сидітимуть на ліві підсудних? Бо ж за підтримку російської агресії так само доведеться відповідати! І віримо, що це буде у дуже скорому часі.
Автор тексту: Духовний Фронт України
