Від 29 березня, коли чоловічий монастир Української православної Церкви (в єдності з Московським патріархатом) мав «віддати ключі» від Києва-Печерської лаври, під стінами стародавньому святині точаться словесні, на щастя, сутички. Опонентами тут виступають прихильники УПЦ (МП), з одного боку, і активно налаштовані громадяни та представники громадських об’єднань, які позиціонують себе як ультраправі, націоналістичні.
Одні кажуть «Донбас повстав», «Що дав нам Майдан?». Інші – «Геть московських попів», «Спалити цю богадільню». В ефір 5 каналу навіть попав фрагмент інтерв’ю, в якому молодик каже про митрополита Павла (Лебідя): «Його треба забаранить, поставить на коліна в лісі, вистрелить в голову і пустить це відео просто по всім російським ЗМІ. Ніяких розмов немає бути».
Чи допомагає така гарячкувата риторика у боротьбі з негативним впливом УПЦ (МП)? Скоріше навпаки – шкодить.
Якщо раніше риторика УПЦ (МП) про «гоніння» не мала під собою ґрунту і в інших країнах до таких слів ставились як до частини російської пропаганди, то тепер, на жаль, УПЦ (МП) має що пред’явити як доказ гонінь. Бо погроза вбивством – це злочин. Навіть гірше – це злочин з релігійним підґрунтям, так зване hate crime (“злочин з ненависті). І злочини такого роду в цивілізованому світі викликають широкий резонанс.
І хай нікого не заспокоює, що це поодинокі випадки. Багато з нас чудово знає як працює російська пропаганда. Їм невідь не треба фактів, подій, що дійсно мали місце, щоб зконструювати черговий фейк аби запудрити мізки людям. А тут ми самі даємо в руки російських пропагандистів реальні слова погроз, оприлюднені в медіа. І ці слова російські пропагандисти вже використовують проти нас.
Та навіть якби не було ніякої російської пропаганди, так ставитись до людей не можна. Навіть полонені російські вояки заслуговують і отримують гуманне ставлення відповідно до міжнародних зобов’язань, які на себе взяли наша держава. І це просто не по-людськи, не по-християнські.
Вважаєте, що мета виправдовує будь-які засоби? Ні, це не так.
