Вона зазначила, що українці досі не можуть позбутись комплексу меншовартості, зрозуміти, що вони не чиїсь плебеї. Нині треба чітко визнавати чи ти на боці України й робиш усе для її перемоги, чи ти намагаєшся “і вашим, і нашим”.
Керівники цієї Церкви хочуть усидіти на двох стільцях. З Москвою цю Церкву зв’язують дуже давні історичні зв’язки. Більшість представників цієї церкви є продуктом Москви, бо вони вчилися там, у них збереглися там і родинні, і дружні стосунки з багатьма росіянами,– зауважила релігієзнавиця.
Вона продовжила, що представники УПЦ (МП) їздили до Кіріла цілувати йому руки, як посли до монгольського хана по привілеї та грамоти для себе. В України попереду дуже складна й довга робота з викорінення цієї агентури з нашої держави. На жаль, на всі 12 тисяч храмів УПЦ (МП) амбарний замок не повісити.
“Нарешті держава дозріла, щоб сформулювати це політичне рішення, але крім цього треба розробити цілу систему механізмів, які нададуть можливість це рішення виконати. Кабміну дали задачу прописати закон, який “унеможливлює” діяльність УПЦ МП. Однак це ж не просто погрузити їх у товарняки й відправити в Сибір, хоча дуже хотілося б”, – наголосила доктор філософських наук.
За її словами, у “руского міра” забагато небезпек для України. Крім видимих загроз у айсберга є ще й підводна частина. Вона полягає в тому, що свідомість українців вірних УПЦ (МП) засмічена наративами, розробленими в Москві.
Ця концепція добре лягла, фактично, на віровчення, хоча вона абсолютно не є віровченням. Недаремно концепцію “руского міра” хочуть визнати єрессю. В історії церкви рідко таке буває, тому не знаємо, чи дійде Вселенське православ’я до того, щоб визнати доктрину “руского міра” єрессю, – підкреслила Филипович.
