Четвер, 21 Листопада, 2024
Бiльше

    “Господь закликає нас звернути увагу на те, що в нашому серці”, – єпископ Команський Михаїл

    6 листопада у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні диякона Івана Петрущака.

    Про це повідомляє Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».

    У своїй проповіді архієрей зазначив, що саме по собі багатство не є чимось гріховним, а бідність не робить нас святими. Так само і хороші справи самі по собі не гарантують нам раю, бо «тоді віра наша спускається на рівень магії».

    Єпископ Михаїл закликав пам’ятати, що ми покликані піклуватись про те, чим наповнене наше серце. Добрі справи, приймаються Богом тоді, коли вони є висловленням внутрішнього світу.

    Повний текст проповіді нижче.

    “В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Словами апостола Павла з послання Галатів і нагадує, як апостол писав, що ділами Закону не оправдається ніяка плоть. І так дуже гарно співпали Церковні Читання, що ми одразу чуємо в Євангелії притчу про багача і Лазаря.

    І участь того багача, як ми з вами щойно чула, була досить сумною. Не тому, що його багатство зробило його грішним, а Лазар був бідний і тому був святий. Зовсім ні. Якби багач не втратив своєї людяності і почав би вживати багатство своє, маєтки свої, не тільки для себе, але і на допомогу іншим, а Лазар лежачи біля сходів його, почав жалітись і проклинати всіх на світі, вони б помінялись місцями. І притча закінчилась би по іншому.

    Але Господь описує нам із вами те, на що особливо нам варто звернути увагу. Від того, як ми живемо, від того, що в нашому серці, наскільки залежить, як наше сьогоденне життя, так і наше майбутнє життя. І повертаючись до апостольського читання, знову і знову нагадаємо, що самі по собі діла, вони неспроможні купити милість Бога, неспроможні допомогти нам якось, якщо вони не підкріплені вірою. Адже, якщо допустити, тільки, що неважливо, що в нашому серці робиться, неважливо, як ми ставимось до інших людей, якщо ми робимо напоказ, тільки на зовні, якісь добрі, хороші справи, про що ж ще тоді піклуватись? І тоді віра наша спускається на рівень магії, мовляв, я зроблю певний набір дій і відповідно можна заспокоїтись, бо мені вже забезпечено Царство Небесне. Але це так не працює.

    Господь дивиться на наше серце. І добрі справи, приймаються Богом тоді, коли вони є висловленням внутрішнього світу. Коли ми робимо їх від повноти нашої віри, від повноти нашої любові, тому що по іншому просто не можемо робити, а не тому, щоб тільки заслужити милість Божу.

    Знову ж таки, милість Божу неможливо заслужити, адже Господь любить всіх. Згадаймо інші слова Євангелія, де написано, що Господь велить сонцю сходити і над праведними і над грішними і дає дощ так само всім. Тільки від людини залежить, чи дякує вона Богу, в такий спосіб, що намагається жити по іншому. Адже людина, яка намагається роблячи на показ добрі справи заслужити прихильність Божу, як вона думає, чи милісьть Божу, уподібнюється рабу, який Богу не свій, чужий. Мовляв, «тільки б мене не покарали, тільки на мене не сварись, тільки б не заподіяли чогось лихого». Ми ж з вами пам’ятаємо, що людина не є приходьком, чужою для Бога.

    Кожна людина – це є дитина Божа. Кому спаде на думку в здоровому глузді, ставитись до своєї рідної дитини, як до чужинця? Нікому. Так і Господь ставиться до нас, посилає якісь обставини життя, дає нам якісь таланти для того, щоб ми удосконалювались і пам’ятали, ми не приходимо до Бога в гості, ми не є Йому чужими. Ми є Йому настільки рідні, що причащаючись Тіла і Крові Христової стаємо єдиним з Ним. Господь оселяється в нас. Сам Бог, Творець всесвіту, Володар часу, Який є над часом, оселяється в нас у всій повноті. І відповідно, як же ми можемо бути чужі Йому? Як ми можемо бути Йому сторонніми? Звісно ні.

    Ми свої, ми рідні, але це накладає на нас дуже велику відповідальність, щоб і життя наше і дії наші, були не просто напоказ, а були щирими. Скільки радості буває, коли дивишся, як маленька дитина, намалювавши малюнок, принесе і дарує мамі чи татові на день народження. Звісно, що там каракулі. Дитинка, як вміє так і малює, але скільки радості. Чому? Тому що дитина все робить щиро. Все що може, для того, щоб принести мамі чи татові, яких вона безмежно любить. І ось цю щирість підробити неможливо.
    Ось на мою думку, сьогоднішнє Євангельське читання спонукає нас бути щирими в творінні добрих справ. Знову ж таки, нагадуючи і того багача, який не став сам по собі грішником через багатство, так і того бідного Лазаря, який не через бідність став святим. А через внутрішнє наповнення серця.

    Подивімось, один влаштовував бенкети, гарно жив, а біля його сходів лежав хворий жебрак Лазар. Що вартувало багачу допомогти цьому жебраку? Нічого, але він не звернув увагу. Залишився байдужим до чужого горя. І разом з тим Лазар не проклинав, не сварився, не бажав всього найгіршого йому. Він молився і тому Господь прийняв його молитви.

    Отже, пам’ятаймо дорогі друзі, що ми покликані дуже пильнувати, піклуватись про те, чим наповнене наше серце. В будь-яких обставинах. Чи ми в стосунках з рідними, близькими, друзями, різні бувають проблеми, випадки. Але, завжди пам’ятаймо, що ми діти Божі і покликані завжди, ними залишатись. Ніколи не втрачати, отої подоби Божої, того, що вклав в нас Господь. Ніколи не втрачати людяності. Це дуже велика справа, адже не за ангелів розп’явся Господь, не за тварин розп’явся Господь, а за нас із вами. За кожного без виключення за нас Христос приніс жертву. Для того, щоб ми, отримуючи Його благодать, отримуючи Його поміч, не лінувались, а зростали, щоб розкрити те найкраще, що Господь залишив у кожного з нас.

    Хай оцей образ і багатого і Лазаря, які мали однакові шанси, як спастись, так і загинути, завжди нагадує нам, що так само і ми знаходимось кожен перед вибором ким стати.Чи отим багачем, який жив тільки в насолоді для себе, незважаючи на інших, чи отим Лазарем, який незлобливо сприймав те, що сталось в його житті і нікого не проклинав.

    Пам’ятаймо про це. Це велика справа – не озлобитись. Залишитись людиною в будь-якій ситуації. Хай Господь допоможе всім нам пам’ятати це і кожен день, наближатись до того блаженного стану єднання з Богом, до якого всі ми прагнемо. До Царства Небесного. Амінь”.

    Найсвіжіше

    Популярне