Шановні керівники Церкви,
Преосвященства, Високопреосвященства,
Шановні міжконфесійні представники!
Дорогі сестри та брати у Христі,
Перш ніж поділитися з вами моїми роздумами про реакцію Церкви на ситуацію війни, я хотів би подякувати ВРЦ і, зокрема, виконувачу обов’язків Генерального секретаря проф. д-ру Йоану Сауці за виділення часу та зусиль на цьому Європейському пленарному засіданні Асамблеї ВРЦ, щоб суттєво розглянути війну, що триває в Україні.
Глобальна продовольча криза. Глобальна інфляція. Глобальний дефіцит палива. Оскільки ми тут зібралися, Україна хвилює не лише Європу, а й світ.
Через наше недавнє європейське минуле війна на європейській землі приносить конотації, які виходять за межі їх реального часу та місця в історії. Це пробуджує давно минулі спогади. І це кидає виклик міцній європейській довірі до того, що ця частина світу перетворювалася – чи перетворилася – на післявоєнний континент тривалого миру.
З 24 лютого я чую щиро стурбовані голоси, які запитують: «Як це може статися в Європі у 2022 році…?»
Це питання відображає віру в те, що ми як європейці живемо в тому, що ми називаємо «розвиненою частиною світу».
Для багатьох європейських громадян те, що ми створили, є «світським світом», де релігія відіграє невелику роль або взагалі не відіграє жодної ролі, і, отже, усі війни – так звучить аргумент – усім війнам доведеться покласти край.
Як європейці, ми знаходимо втіху у вірі в людський прогрес. Тому запитання: «Як це може статися в Європі у 2022 році…?».
Християнська богословська відповідь проста і прямолінійна: тому що ми грішні люди. Як християни ми усвідомлюємо та приймаємо, що ми живемо благодаттю нашого Господа Ісуса Христа.
З цієї причини слова святого Павла в його листі до римлян про нашу людську природу все ще доречні – і глибоко актуальні:
«Бо маю бажання чинити добро, та не можу виконати його. Бо я роблю не те добро, яке хочу, але те зло, якого не хочу, — це я продовжую робити».
Святий Павло навчає нас, як він навчав ранні римські громади, якою є наша людська природа. Беручи за відправну точку власний життєвий досвід недоліків і невдач, святий Павло навчає нас, чому війна все ще є реальністю в 2022 році. Чому ми зазнали невдачі.
Але водночас ми нагадуємо, що таке Церква.
Церква не є товариством особливо добрих людей. Це також не спілкування особливо поганих людей.
Церква є спільнотою людей, які визнають нашу потребу бути «рухомими любов’ю Христа».
Церква є спільнотою, зосередженою навколо Христа, тому що ми усвідомлюємо нашу потребу в Його благодаті, Його любові та Його прощенні.
Одне з моїх найулюбленіших визначень Церкви звучить так: «Церква — це всесвітнє товариство взаємного заохочення».
Це визначення було основоположним, коли Конференція Європейських Церков організувала Європейську передасамблею до поточної Асамблеї ВРЦ. Він давно планувався на 25-26 лютого. Буквально за лічені години після російського вторгнення в Україну.
І все-таки нам вдалося за ніч створити програму, яка враховувала б страхи, невизначеність і розчарування, характерні для Європи того часу. Ми слухали голоси. Ми проаналізували. Ми разом молилися.
Ми активізували наше товариство взаємного заохочення.
Так само, перш за все, ми зібралися тут, у Карлсруе, щоб взаємно підбадьорювати один одного.
Коли я стою тут і спостерігаю за вами як представниками нашого всесвітнього товариства, я заохочую вас бачити наше зібрання як конкретну відповідь на страждання, спричинені війною, свідками яких ми сьогодні є в Європі. Насправді до страждань, спричинених війною, які ми бачимо по всьому світу, поки ми говоримо.
Якщо Церква не повинна збиратися під час війни, коли вона повинна збиратися? Про це свідчить історія як ВРЦ, так і Конференції Європейських Церков.
Зберіться, щоб зосередитися на Христі. Зберіться, щоб разом викрикнути нашу вразливість. Зберіться, щоб разом помовчати. Моліться разом. Співайте разом. Зберіться, щоб сподіватися разом.
Ми об’єднуємося, як висловився у своїй вступній промові президент Штайнмаєр: «через розуміння того, що потрібно зробити, але також і через надію».
Надія, що «Христова любов спонукає світ до примирення та єдності».
Ми зібралися, щоб нас спонукала любов Христа.
Давайте підемо звідси, спонукані любов’ю Христа з відданістю тому, «що має бути зроблено».
Нехай такою буде наша відповідь на війну в Україні. Дійсно, наша відповідь на будь-яку війну.
Тепер і в майбутньому.
Дякую за увагу.