Протягом останніх 15 років православні віряни селища Лисянка на Черкащині добивалися, аби в них була справжня українська церква. На вулиці Тракторній, аж ніяк не центральній у містечку, люди придбали ледь не столітню хатину-мазанку, яку переобладнали в тимчасову церковцю і звернулися в Черкаси з проханням прислати їм священника.
Невдовзі тутешню парафію очолив отець Іван Мазур, священник львівської церкви Петра і Павла. До речі, під стінами цього храму похований один із борців за створення української помісної православної церкви патріарх Димитрій. У 2018-му році львівський священнослужитель прибув у Лисянку, пише “Голос України”.
“Родом я із села Головецько Старосамбірського району Львівської області, – поділився отець Іван. – Народився у багатодітній сім’ї, закінчив тамтешню школу і від малих літ мріяв служити Богу та людям. Моя мрія здійснилась. 2015 року я був рукопокладений у сан священика. А вже у 2019 році зареєстрував у Лисянці православну церкву Покрови Пресвятої Богородиці Православної церкви України, де служу до цього часу і почуваюся щасливим, бо за Божим благословенням потрапив у край Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка”.
На придбаній невеличкій ділянці землі біля хатини, яку переобладнали на церковку, вирішили будувати новий храм. Про це отець Іван Мазур повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці й звернувся по допомогу до українців. На його прохання відгукнулись сотні людей. На спеціальний рахунок почали надходити гроші не лише з Черкаської, а й з Львівської, Тернопільської, Київської областей, інших куточків України.
Іван Мазур став і автором проєкту церкви. Він досить незвичайний для православних культових споруд як за зовнішнім архітектурним рішенням, так і внутрішнім облаштуванням, де передбачено, наприклад, теплу підлогу. А ось традиційних розписів з біблейськими сюжетами на стінах не буде — це дуже дорого в нинішніх умовах. Зате будуть на образах вишиті рушники та гаптування. Кований іконостас виготовлять майстри з містечка Шпола. А унікальні картини святих виконає на склі талановита донька священика.
Сам отець Іван в часи, вільні від церковних відправ, знявши рясу, ставав помічним робітником для майстрів: носив пісок, воду, подавав цеглу. Церква росте. Вона стає символом єднання українців сходу і заходу та їхньої спільної боротьби за духовне відродження. Напевно, наша черкаська земля робить із людини з чулим серцем поета. Так було і з ним. Пригадав Шевченкові слова і склав свої віршовані рядки:
“Думи мої, думи мої, лихо мені з вами.
Чом ви стали на папері сумними рядами…?”
Ой, не стали на папері,
в голові літають.
Може, вітер вже розвіяв?
Де їх позбираю?
Сію, сію те зерно
Та поміж, в тернину.
Може, впаде в добру землю
Та й там не загине..?”
Не загинуло те зерно, проростає і дає сходи. Як може, отець Іван бореться за українську душу своїми проповідями. Волонтери не відправляються у далеку дорогу без його молитви. Місцева тероборона запрошує його на освячення новачків. Український душ-пастир йде у дитячі садки, у школи. У вигляді доброго отця Миколая несе дітям даруночки, які також стали своєрідним символом єднання, бо коробки для подарунків йому видрукували у Львові, а ласощі отець купив за власні гроші. Діти вперше в садочках Лисянщини почули про Святителя Миколая саме з його вуст. Знали ж до того лише “дєдушку мароза”.
Кількість вірян у церкві постійно зростає. На вінчання та похорони кличуть отця вже й села, що за десятки кілометрів від Лисянки.
З початком війни вирішилося болісне питання про храм, який захопив московський патріархат у сусідній Бужанці. Там своє слово сказала тероборона: храм віддали його в руки прихожан Православної церкви України. В ньому нині теж править Службу Божу отець Іван Мазур. А будівництво церкви Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ в Лисянці йде до завершення. Це буде перший новозбудований український храм не лише на Лисянщині, а й на Черкащині під час російсько-української війни.
