ПРИКАРПАТТЯ ‒ Три місяці в окупованому Росією Генічеську Херсонської області прожила багатодітна родина священника Православної церкви України (ПЦУ) Олега Горбовського.
Наприкінці травня евакуюватись родині допомогли знайомі, які зібрали потрібну суму грошей. Нині багатодітна сім’я проживає в одному з прикарпатських сіл. А найстарший син у родині, юний музикант ‒ 13-річний Сінезій ‒ розпочав благодійний концертний тур на підтримку Збройних сил України, пише Радіо Свобода.
У родині Горбовських ‒ п’ятеро дітей ‒ 13-річний Сінезій, 12-річна Василіса (дівчинка з аутизмом), 10-річна Параскевія, 8-річний Августин і 7-річний Юліан. Лише Сінезій виходив із татом на вулицю у період життя в російській окупації в Генічеську.
Мама і молодші брати та сестри залишались вдома. Батьки не ризикували випускати сина одного з дому, а отцю Олегу теж було небезпечно виходити по продукти чи речі першої необхідності.
«Нас врятувало те, що ми жили в багатоквартирному будинку, а не у приватному. Бо тоді б точно завітали до нас окупанти. Перші дні війни ми знаходилися вдома, виходили з застереженнями, недалеко. Адже біля нашого будинку в приміщеннях училища №17 розташовувалась база росіян. Вони зайняли корпуси, гуртожитки. Тому ми боялися. Ситуація була така, що ми не мали запасів їжі. Знайомі, друзі приносили нам усе потрібне, тому що розуміли, що ми боїмося вийти.
Пройшов місяць і вже довелось таки піти щось купити. Ходив зі старшим сином, щоб це було надійніше. Багато було викрадень. Ми перестраховувалися, щоб могли зреагувати і щось зробити. Хоч мені приходили повідомлення з погрозами, але я це блокував. У самому Генічеську ситуація була не така напружена, як в інших довколишніх містах і селах. Хоч діти гуляли, але я розумів, що нашим дітям краще не гуляти. Я розумів, що можуть полювати за нашими дітьми. Ми були тією категорією, яка не подобалася російським окупантам», ‒ розповідає священник ПЦУ Олег Горбовський.
Окупанти шукають атовців
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, з 24 лютого, отець Олег Горбовський не відчиняв двері храму і не відправляв богослужіння. Це було небезпечно. Церква розташовується 40 км від Генічеська, на Арабатській стрілці.
«Це був ризик туди їхати, але й не було чим добратись. Вже з самого ранку, о 5 годині дуже сильно почали стріляти в Генічеську. Влада міста мовчала до 11 години. Вже летіли снаряди, загинула директорка школи №4, було потрапляння в будинки, а ніякої реакції чиновників міста ми не чули. Після 11-ої голова Генічеської ОТГ з’явився з незрозумілим зверненням. А Генічеськ був окупований і до сих пір ‒ у глибокій окупації, під самим Кримом», ‒ каже священник.
Хоча богослужінь у церкві не відбувалося, але двох діток отець Олег похрестив вдома. Така підпільна практика у час російської окупації для нього була новою. Батьки дітей не хотіли їх охрестити у діючій місцевій церкві УПЦ Московського патріархату. Тому звернулись з проханням до отця Олега.
Ще 6 березня священник зі старшим сином ходив на проукраїнський мітинг у Генічеську, який зібрав багатьох мешканців. Найбільше боявся провокацій, але цього не сталося.
«Бесіди з мешканцями Генічеська російські військові проводили в приміщенні місцевого населення. Багато людей зникали на Арабатській стрілці. Головним завданням окупантів було знайти людей, які брали участь в АТО, їм потрібні були списки людей із військкомату. Потім ходили і шукали чоловіків. Поряд Генічеська є Новоолексіївка і там була серйозна перестрілка. Колишнього атовця хтось таки здав, у нього була вогнепальна зброя. Стріляли по будинку, той пробував відстрілятись, вони його вбили.
Якщо ти на окупованій території виходиш на вулицю, то все це розумієш, там напруженість і люди ведуть себе скрито. Відразу, опинившись в окупації, багато людей заблоковували свої соціальні сторінки, щоб перша інформація не падала в очі. Все змішалось ‒ день і ніч, ми лише рахували перший, другий, третій день російської окупації», ‒ говорить Радіо Свобода священник.
Евакуація
Вже у перший місяць російської окупації родина морально була готова евакуюватись із міста. У Генічеську почала панувати безкарність, тому родині священника було просто небезпечно залишатись. З дня на день до квартири могли завітати небажані «гості». Родині допомогли грішми на виїзд. На одну особу потрібно було 5 тисяч гривень. Зібрались у дорогу наприкінці травня. Довелось пройти майже через 25 російських блокпостів.
«Люди, які мали автівки, з початком стрілянини забрали дітей і виїхали. Потім був період, коли люди намагалися самостійно виїздити, але було багато трагічних випадків. Ми чекали до останнього. Нам надіслали кошти, ми знайшли перевізника. Одного дня чекали на виїзд 40 машин, іншого ‒ сотня. Серце болить, коли бачиш, як люди втомлюються, ночують у цих автівках. А вночі бувають обстріли. Людей тримають годинами перед блокпостами туди-назад. Росіяни взагалі вважали себе «вищими істотами», а ті, до кого приїхали, для них «нижчі істоти». Спокійно ходили по базару з автоматами, щось купували. Повністю така безкарність», ‒ розповідає священник.
Знайомі надали родині з Генічеська у тимчасове проживання будинок в одному з прикарпатських сіл. Тут є храм ПЦУ і отець Олег співслужить із місцевим священником. Родина взяла обмаль речей. Всі іграшки діти залишили. Селяни допомогли сім’ї з усім необхідним. До того ж отець Олег із дружиною Юлею займаються підприємницькою діяльністю протягом 10 років: шиють постільну білизну від Горбовських. Швейні машинки залишили в Генічеську, привезли зі собою лише одну, найстаршу, боялись, що на блокпості можуть вилучити і її.
«Збиралися переходити на більш професійний рівень у роботі. У планах було купити професійну техніку, патентувати торгову марку. Займаємось цією діяльністю 10 років, за це й живемо. Приїхали сюди і почали відновлювати роботу, налагоджувати бізнес із постачальниками. І неочікувано нам подарували професійну машинку. Не порівняти продуктивність! Наскільки швидше тепер шию комплект постелі!», ‒ говорить Юлія Горбовська.
Діти Горбовських за час війни подорослішали. Найбільше батьки хвилювались за Василісу, яка страждає аутизмом, чи витримає довгу евакуацію, як адаптується на новому місці, у новому кліматі. Але дитина любить природу і прогулянки, а Параскевія читає книжки сама і для менших братиків. Сінезій реалізує свою мрію ‒ розпочав благодійні концерти на вулицях міст на підтримку Збройних сил України. Зібрані гроші одразу ж перераховує війську. Вже відбулись кілька таких виступів.
«Я тішусь, що Сінезій почав втілювати свою мрію. Я дуже боялась, що мій чоловік із сином можуть не повернутися додому, бо лише вони виходили по провізію на зовні. Коли нікому не треба було йти, то це був день спокою. Коли знаєш, що треба йти, нервувалась. Стараюсь не думати про те, що втрачено, що ми залишили рідне місто. Бо не знаю, що буде завтра. Ця війна навчила не обмежувати душевні пориви, мова про добро. Хочеш щось зробити, не відкладай і роби сьогодні. Життя таке, що можемо когось не дорахуватись уже завтра. З’явився такий оптимізм, що ми все це переживемо. Якщо Господь дає нам цей день, то маємо щось встигнути зробити якесь добро», ‒ каже Юлія Горбовська.
Сінезій зіграв на саксофоні на блокпості «Василівка» перед Запоріжжям. Юний музикант разом із батьками. сестрами і братами провів там чотири доби.
9-10 липня син Горбовських виступить у Львові, потім у Києві ‒ перед пораненими бійцями. Хлопець мріє, щоб фінальний концерт відбувся у звільненому Генічеську. На запитання, чому взявся за благодійний проєкт відповів: «Для визволення Херсонщини, для перемоги. Тільки для цього!».
