Коло історії замикається
Вельми символічно, що зібрання, яке скликає в Києві митрополит Онуфрій, відбудеться на 30-ту річницю зібрання в Харкові.
Зазвичай дати того зібрання святкували. Збиралися в Харкові, проголошували перемогу соборності над авторитаризмом, канонічності над схизмою. Засвідчували вірність єдності з Москвою.
Москва розбомбила Харків. Дісталося і місцю проведення тих самих зборів.
І продовжує бомбити. Тож збиратися саме там – небезпечно для життя. Саме через Москву…
Збираються в Києві, який зберегли ті самі «українські націоналісти», з якими МПвУ 30 років боролася. Зберегла влада, до якої МПвУ постійно шле закиди в «гоніннях» проти себе.
Збираються, щоби якось дистанціюватися від того самого Кирила, якого ще не так давно зустрічали з плакатами «наш Патріарх…» Бо їхній «отєц» не лише ані слова співчуття не сказав щодо вбитих священиків та вірних МП (не кажучи вже про загалом загиблих в Україні), але прямо, відкрито, з характерним притиском в голосі «благословив» російські війська на бійню в Україні. «Рассія нікада ні на каво нє нападала!…»
Тому самЕ це зібрання, безвідносно до будь-яких його результатів, добрих чи поганих, ВЖЕ засвідчує банкрутство, внутрішній крах архітектури, закладеної 30 років тому в Харкові. Не так багато вже лишилося в живих тих ієрархів, які там збиралися, але сам митрополит Онуфрій повинен добре пам‘ятати ті часи. Досягли того, про що там думали?
Зберегли єдність Церкви? Ні, лише поглибили розділення.
Зберегли єдність зі Вселенським Православ‘ям? Ні! Самі ізолювалися від Вселенського Патріархату і низки Помісних Церков.
Зберегли «трієдіную Русь»? Ні, її остаточно вбили у Бучі, розбомбили в Маріуполі. Мертвий міф лишилося лише поховати.
Як там «тріумф соборності»? Кирил Гундяєв остаточно забетонував цей «квітник», не турбуючись вже навіть декораціями.
Проблемність ситуації поступово проривається в свідомість керівництва МПвУ. Більше не вдається жити во облацех…
Але рішення – нема. Як розірвати з Москвою, але залишитися в єдності з нею? Як засудити Кирила, але не засудити себе за вірність йому всі ці роки?
Однак, судячи з усього, головне питання зборів буде наступне: яке ще придумати виправдання для того, щоби не єднатися з ПЦУ? Яку ще конструкцію запропонувати, щоби надалі тримати українське православ‘я поділеним?
Якщо в МПвУ залишаються ще життєві сили – бажаю їм якось розрухати решту до адекватних рішень, до повернення в реальність. Якщо ні – нехай являть світу, народу та власній пастві те, що смоковниця ця лише з вигляду пишна, але плодів на ній Христос не знаходить…
Господи, яви волю Свою!