Священник Володимир Маглена – один з тих, хто вимушений був вдруге змінити місце проживання через війну. І єдиний, хто перейшов з УПЦ московського патріархату до Православної церкви України в Луганській області.
До початку широкомасштабного військового вторгнення росії на територію України Володимир Маглена з сім’єю – дружиною та дочкою, жили в селі Веселе на Луганщині. Село мальовниче, з чудовими людьми, не те, щоб дуже багате, але й не занедбане. І все у Веселому було добре, якби не кордон з росією за 60 кілометрів…
23 лютого до пана Маглени зателефонував давній друг і попередив: забирай сім’ю і негайно втікай, адже завтра вже може бути запізно. І Володимир послухав, адже розумів, яка небезпека може прийти зі сходу і як з ним, священником Православної церкви України, будуть поводитись окупанти.
Володимир Маглена – людина без особливих статків, не багата, на відміну від багатьох служителів церкви, яких ми звикли бачити на джипах, своєї машини не має. Тож для поїздки міг скористатися лише громадським транспортом та попутками. На щастя, все вдалося, і сім’я вчасно встигла виїхати, хоч і не дуже далеко – до Харкова.
Тож коли зранку 24 лютого почалися бомбардування та обстріли, Володимир Маглена дякував Богу за допомогу і своєму давньому другові, з яким знайомий ще з часів, коли не часто ходив до церкви та жив у Стаханові (після декомунізації – Кадіївка).
Як Маглена «з’їхав з глузду»
Раніше Володимир Маглена був підприємцем. В нього було 5 торгівельних точок у місті. Але доля то все змінила. Бідою, що надломила Володимира, стала смерть мами. Вбитий горем тридцятирічний підприємець пішов до церкви, щоб замовити панахиду і, як він сам каже, «так і залишився там».
А невдовзі, в той же рік, було вбито батька. Так вийшло, що Володимир майже став свідком того вбивства.
Він прийшов додому, але батька, якому було 73 роки, в квартирі не застав. Вийшов на вулицю, щоб його знайти, і почув підозрілі звуки з підвалу. Звідти саме вийшов молодик напідпитку і спускатись до підвалу Володимир не став. Натомість, посидів на лавці поряд з молодиком та пішов далі шукати батька деінде. Але не знайшов його аж до наступного дня. І виявилось страшне: батька з метою пограбування вбив той самий молодик, що виліз з підвалу.
Після цієї події Володимир кинув займатися торгівлею і все більше часу проводив у церкві. Знайомі підприємці казали: «Маглена з’їхав з глузду».
«Я відчував, що коли я молюся, мої батьки знаходяться поряд, наче живі», – розповідає Володимир Маглена.
Невдовзі на нього звернули увагу і запросили служити до вівтаря. Так і розпочався шлях майбутнього священника.
«Тоді я пригадав слова матері, які вона сказала ще в 1983 році: «Вовка, йди в семінарію, я хочу, щоб ти став батюшкою». А я їй тоді відповів: «Мамо, Бога немає».
…Але сидячи в підвалі у Харкові наприкінці лютого, Володимир вже сам нагадував про Бога іншим людям. Бо без Бога в душі вкрай важко пережити ці безкінечні атаки ворога. Так пройшло десять довгих днів. Днів, проведених в молитві й читанні новин, переписці зі знайомими. Вісті були страшні: Веселе під окупацією, ворог наступає на Харків, на Київ, сунеться з усіх боків…
Залишалось лише молитися і підтримувати цією молитвою інших – така доля священика, каже. Та прийняти цю долю було непросто: був момент в житті нашого героя, коли він майже відмовився від цього шляху.
В церкві таких не люблять
Від прислужника в церкві до священника в церковній кар’єрі Володимира Маглени пройшло близько десяти років. Він сам пояснює такий довгий термін тим, що таких, як він, в цій системі не люблять. Адже мав сміливість бути не згодним з тим, що вважав дурницями.
«Мене виганяли декілька разів з вівтаря, а ще я йшов сам. І одного разу я вирішив піти з церкви зовсім, тому що, коли я потрапив до вівтаря, я побачив не те, що потрібно – наче закулісся в театрі», – пригадує.
Тоді він дізнався, що подекуди за всім показним благочестям існує звичайна схема збагачення. Розчарований Володимир поїхав за порадою до старця Кирила, нині покійного монаха у Старобільську, якого ще за життя багато хто вважав святим. Кирило хворів на цукровий діабет і пережив декілька операцій: спочатку залишився без пальців на ногах, а згодом і без обох ніг. Під час візиту Володимира Маглени у православного старця вже була ампутована одна нога.
«Я його побачив і чомусь одразу стало легко. Він запитав: «Чому приїхав?», а мені так стало легко на душі, що я йому відповів: «Вже нічого», – згадує пан Маглена. – Я йому розповів, а він мене заспокоїв і сказав, що я буду священиком і все в мене буде добре».
Володимир Маглена вважає Кирила своїм духівником. І каже, що не пішов з церкви саме завдяки йому.
В 2012 році Володимир стає дяконом, а ще за рік – священником. Бог завжди допомагав нашому герою, на його шляху було багато добрих людей. І після десяти днів у харківському сховищі знайшлися такі, що запропонували евакуюватися сім’ї священика разом із ними. Це була дуже важка поїздка, адже розмістили їх у вантажному відділі мікроавтобуса, а через затори на дорогах їхали лише кілометрів двісті на день, тобто загалом майже тиждень.
Втім, переселенець каже, що ці переїзди сім’я сприймає спокійно, адже мають досвід – вже втікали від війни в дві тисячі чотирнадцятому.
З Україною та Богом
Ще восени 2013 року Володимира Маглену призначили настоятелем православної парафії УПЦ московського патріархату в селі Веселе. Залишаючись мешканцем Стаханова, Володимир навідувався до своїх парафіян не частіше, ніж раз на тиждень. Але на шахтарській батьківщині ставало все неспокійніше. Стаханов став одним з центрів проросійських протестів на Луганщині. Чимало місцевих пов’язували єднання з росією як становлення втраченої величі міста зразка початку 80-х, коли в регіоні працювали заводи-гіганти, шахтарям не затримували зарплати, а місто розквітало в добробуті. Цими настроями вдало скористалися агенти ФСБ та їхні місцеві найманці. Навесні 2014 року Володимир, патріот своєї країни, який не приховував своїх поглядів, зрозумів, що його рідне місто стає небезпечним. В місті почали зникати люди, серед них – друзі Маглени. Священник розумів, що скоро прийдуть і за ним. І тоді знайомі спочатку полями перевезли його сім’ю до Веселого, а потім, коли поряд зі Стахановим вже йшли повноцінні воєнні дії, поїхав і він сам.
У Веселому тоді зовсім не було храму. Служби проводились в приміщенні відділення Укрпошти. Але за декілька років Володимиру вдалось це змінити. В 2017 році із занедбаної колишньої амбулаторії зробили повноцінний храм, відремонтували, встановили купол, і священник проводив служби в урочистій рясі, біля красивих ікон. Але невдовзі все, що Маглена зробив, звичайно, не без допомоги божої і добрих людей, він втратив. А все через те, що в 2019 році покинув лави УПЦ московського патріархату, та долучився до Православної церкви України.
Він, як і деякі інші луганські священики, розумів, що підпорядкування московському патріархату – це ненормальна річ в умовах війни, розпочатої росіянами в 2014-у. Маглена перейшов, а що інші? Інші – таки відмовились. Як вважає наш співрозмовник, все через вплив на священників їхніх дружин, а також через гроші. Тобто багато не хотіли відмовлятись від достатку, який забезпечувала їх сім’ям служба в УПЦ МП. Адже, каже, подекуди церкву вже давно перетворили в бізнес. І щоб в цьому переконатись, достатньо було поглянути на «джипи», у яких приїздили до храмів священники.
Отже, в 2019 році Володимир Маглена зібрав своїх прихожан біля новозбудованого храму та спробував пояснити свою патріотичну позицію та причини свого непростого рішення.
Але люди його не підтримали. Невдовзі до села приїхали монахи УПЦ, провели бесіду з населенням та зібрали підписи проти Маглени. Тоді вже колишньому настоятелю Веселівської парафії УПЦ довелось віддати ключи від власноруч відремонтованого храму, а також звикати до прокльонів і цькування з боку колишніх колег.
Храм онлайн
Та хіба парафія – то стіни або куполи? Ні, бо справжня церква тримається на вірі людей. І розуміння цієї надважливої істини зробило Володимира Маглену не таким, як більшість його колег-священників. Зараз він із сім’єю знайшов тимчасовий притулок у Львові, в двокімнатній квартирі, де вони проживають разом зі ще однією сім’єю з Миколаїва. І щодня Володимир править літургію… на кухні.
Він постійно на зв’язку зі своїми друзями і підписниками в Інтернеті, яких вже понад двадцять тисяч. Це люди з різних кутків світу – від Нью Йорку до Гонконгу. Володимиру дзвонять для сповідання, замовляють молитви, просять життєвих порад. Є люди, які телефонують дуже часто, і це бентежить батюшку, адже радше мають звертатись до Бога, аніж до нього. Але Маглена розуміє свою місію – щоб направити людину іноді просто потрібно заспокоїти…
– Одного разу написала жінка з Кишинева: «Батюшко, мене зараз повезуть в операційну. Благословіть!» А так вийшло, що я ввімкнув смартфон лише через чотири години після того, як вона написала. Я пишу: «Благословляю!». А вона відповідає, добре, що операція затрималась і тільки тепер почнеться, тож вона почуватиметься спокійніше.
З того часу священник намагається надовго не зникати з мережі. І зараз, коли дехто з його онлайн-прихожан розповідає про свої тривоги, наприклад, під час евакуації з небезпечних місць, він переживає за них, зізнається, буває не знаходить собі місця.
Зараз Володимир Маглена із сім’єю знайшов тимчасовий притулок у Львові, в двокімнатній квартирі, де вони проживають разом зі ще однією сім’єю з Миколаїва. І щодня Володимир править літургію… на кухні.
Про майбутнє УПЦ МП
Зараз у медіа просторі знов часто точаться розмови про те, що і в такі важкі часи в Україні досі є церква, підпорядкована московському патріархату, який публічно підтримує російське військове вторгнення. Деякі громади наприклад на Хмельниччині, переходять до ПЦУ. Також була інформація, начебто священики УПЦ в Україні звернулись до митрополита Онуфрія з пропозицією звільнитись від ганебного підпорядкування москві. Тож ми не могли не запитати Володимира Маглену, яким він вбачає майбутнє мабутнє церкви.
Наш співбесідник висловив думку, що всі намагання відбілити ім’я УПЦ – то є «кродилячі сльози», і далі закликів про зміну підпорядкування діло не дійде, адже для багатьох з цих людей найважливіше – не втратити доходи. В той же час Маглена вважає правильною політику не загострювати зараз це питання, адже це дасть новий аргумент для риторики путіна і може навіть призвести до громадянських протистоянь.
– Люди мають самі розібратись і проголосувати. Тоді цей процес відбудеться природним шляхом і це буде по-божому, – вважає Володимир.
А до церкви отця Володимира протоптана вже досить широка, сучасна та комфортна для більшості людей дорога – дорога через інтернет. І, здається, що в цьому цифровому храмі більше душі і Бога, ніж в деяких оббитих золотом куполах, а літургію, що проводить Маглена на кухні (або ж деінде, куди б не занесла його доля), Господь чує не гірше за молитви старців в посріблених рясах, що їздять до храмів на блискучих мерседесах…
