Українська Православна Церква США та Діаспори оприлюднила різдвяне послання, у якому митрополит Антоній, архієпископ Єремія та архієпископ Даниїл закликають духовенство й мирян пройти Різдвяний піст у дусі смирення, жертовності та активного милосердя. Єрархи наголосили, що шлях від Вифлеємських ясел до Голгофи є одним безперервним свідченням Божої любові, яка “принижується, любов, що служить, любов, що все віддає”.
У зверненні підкреслюється: піст — це не лише утримання від їжі, а “трапеза милосердя”, час, коли християни покликані допомагати голодним, самотнім, вигнаним та тим, хто переживає війну. Особливу увагу архієреї звернули на страждання українського народу, який продовжує жити під російською агресією. Вони назвали українських воїнів, капеланів, волонтерів і сім’ї, що діляться останнім, “сучасним відлунням Вифлеємської убогості та Голгофського болю”.
Єрархи закликали парафії збирати продукти, одяг, медикаменти, підтримувати благодійні ініціативи та служити тим, хто потребує: “Піст без любові — це лише голод. Але піст, наповнений милосердям, — це шлях до Неба”. УПЦ США наголосила, що кожен акт доброти для України чи місцевої громади є “свічкою у темряві”, живим свідченням Христового народження.
Повний текст послання
Возлюблені у Христі отці, монашество та вірні Української Православної Церкви США і Діаспори,
Христос посеред нас! Є і буде!
В час коли нас огортає тиха краса Різдвяного посту, Церква знову запрошує нас пройти священним шляхом – від Вифлеєму до Голгофи, від смирення ясел до жертви Хреста. Це шлях, що відкриває саме серце Бога – сповнене любові настільки, що воно схиляється до людини, розділяє її страждання і відновлює її зранену людяність.
У світі, сп’янілому від гордості, влади та самозвеличення, Син Божий входить в історію не у палаці, а в печері, не на троні, а в яслах. Всемогутній Творець стає Дитям – убогим, беззахисним, загорнутим у пеленки простоти.
Це Боже смирення – не просто жест співчуття, а одкровення самої сутності Бога: «Бог є любов» (1 Івана 4:8) – любов, що принижується, любов, що служить, любов, що все віддає.
Різдво – це не лише зворушлива історія про пастухів і зорю. Це розгортання вічного Божого задуму спасіння. Смирення Вифлеєму веде прямо до смирення Голгофи, де Дитя, народжене у яслах, простягне Свої руки на Хресті, щоб обійняти все творіння.
Воплочення і Хрест – це не два окремі таїнства, а єдиний безперервний акт Божої любові.
Коли ми дивимося на Немовля Христа, ми бачимо не лише ніжність Його людяності, а й тінь Хреста. У Вифлеємській печері вже лежить дерево, що колись підтримає Його Тіло. У Його малих руках уже присутня сила благословляти, зцілювати і прощати. А в сльозах Пресвятої Діви – пророцтво майбутнього болю під Хрестом.
Смирення Бога – не слабкість, а сила, що перетворює страждання на воскресіння. Тому піст – це не просто утримання від їжі, це шлях співходження зі Христом у Його смиренні, шлях, на якому ми відкладаємо гордість, егоїзм і байдужість, щоб Христос міг народитися в наших серцях наново.
Світ навчає, що велич – у пануванні, успіху та славі. Але Євангеліє проголошує іншу істину: «Хто упокориться, як дитина ця, той і є найбільший у Царстві Небесному» (Матвія 18:4).
Смирення – це не думати про себе менше, а думати менше про себе і більше – про Бога та ближнього. Це бачити в кожній людині – особливо в бідних, стражденних, вигнаних і забутих – образ самого Христа.
Під час цього посту нехай наша молитва й стримання стануть знаряддям співчуття. Нехай ми поділимося своїм достатком із голодними, одягнемо тих, хто змерз, потішимо тих, хто плаче – особливо наших братів і сестер в Україні, які досі несуть тягар війни, вигнання та руйнування. Їхні сльози, віра і стійкість – це сучасне відлуння Вифлеємської убогості та Голгофського болю.
Ми бачимо Христа знову розіп’ятим – у зруйнованих лікарнях, знищених домівках, поранених воїнах і матерях, що ридають. Але ми також бачимо силу Його воскреслої любові – у безлічі актів мужності, милосердя та віри українського народу: у священниках і капеланах, які моляться в окопах, у дітях, що співають колядки в підвалах, у родинах, які діляться хлібом зі сторонніми.
Возлюблені у Христі, наш шлях від ясел до Хреста повинен бути діяльним, спонтанним і живим.
Піст — це не лише утримання від їжі, а трапеза милосердя. Це не очікування, а жива відповідь на Божу любов.Кожен день посту – це нагода діяти: пробачити того, кого ми уникали; відвідати хворого; відновити зруйновані стосунки; нагодувати голодного; підтримати родину в біді; простягнути руку самотньому.
Пам’ятаймо: піст без любові – це лише голод. Але піст, наповнений милосердям, молитвою і смиренням – це сходи, що ведуть на Небо.
Апостол Яків нагадує: «Віра без діл – мертва» (Якова 2:26). Нехай наш піст буде видимою вірою – вірою, що дає, зцілює і будує Тіло Христове.
Ми закликаємо кожну парафію та кожного вірного зробити цей час постом милосердя:
• Збирайте продукти, одяг і медикаменти для потребуючих в Україні та у ваших громадах;
• Підтримуйте парафіяльні та благодійні ініціативи УПЦ США;
• Відвідуйте самотніх, потішайте скорботних, моліться за мир – не лише словами, а ділами милості.
Як Тіло Христове, наша Свята Церква покликана відображати Його смирення. Коли ми служимо без бажання визнання, коли прощаємо без образи, коли любимо без умов – тоді світ бачить Живого Христа.
У лицях капеланів, що потішають воїнів, духовенства, що годує біженців, дітей, що збирають дари для потребуючих – ми бачимо продовження Вифлеємського чуда у наш час.
Українська Православна Церква США та Діаспори – через свої парафії, семінарію, благодійні організації та вірних – залишається живим свідченням Божого смирення: відповідаючи на страждання співчуттям, на зло – добром, на відчай – вірою.
Кожен акт доброти – чи то для дитини в Україні, сусіда в нужді, чи незнайомця на вулиці – стає свічкою у темряві, свідченням того, що Христос народився, і світ не покинутий.
Апостол Павло нагадує нам: «У вас мають бути ті самі думки, що й у Христі Ісусі, Який, бувши образом Божим, упокорив Себе, прийнявши образ раба» (Филип’ян 2:5–7).
Мати думки Христові – це жити з відкритими руками і серцем, схилятися, щоб інші могли підвестися, прощати, щоб запанував мир, молитися, щоб воскресла надія.
Історія, що починається в яслах, не закінчується на Хресті – вона веде до порожнього гробу і слави Воскресіння. Це і є таємниця Божого смирення: воно не принижує, а підносить; не руйнує, а перетворює.
Нехай цей Різдвяний піст стане для всіх нас часом відновлення простоти, милосердя та тихої величі Божої покори.
Схиляючись перед Дитям Вифлеємським, промовмо з Пресвятою Богородицею: «Ось раба Господня, нехай буде мені за словом Твоїм» (Луки 1:38).
І коли продовжуємо молитися за мир і зцілення в Україні та по всьому світу, хай наше життя стане живим свідченням: щоб інші бачили Христа в наших очах, чули Його доброту в наших словах і відчували Його милосердя в наших вчинках.
З архіпастирською любов’ю та благословенням,
† Антоній,
Митрополит Української Православної Церкви США і Діаспори
† Єремія,
Архієпископ Української Православної Єпархії Південної Америки
† Даниїл,
Архієпископ Української Православної Церкви США і Західної Європи
