Про це розповідає намісник луцького Братського Хрестовоздвиженського монастиря ігумен Никодим Смілий у передачі «Церква і релігія» на телеканалі «Конкурент TV».
Молитва – це наша розмова з Богом, відчуття присутності Господа у нашому житті. Вона повинна бути такою щирою, як розмова дитини з батьком. Що хочемо отримати – те й повинні правильно попросити, пояснює священнослужитель. Але до Спасителя слід звертатися не тільки з проханнями. Молитви бувають подячні, про здоров’я (тобто за всі добрі обставини) або за упокій. Тобто все те, що є в житті людини, все стосується молитви і виражається через молитву.
Зі Священного Писання знаємо, що було багато дуже різних подвижників церкви, пророків, які безпосередньо спілкувалися з Богом і мали певні божественні откровення. Були й ті, які через молитовні практики наближали себе до Спасителя. На жаль, сьогодні люди більше просять у Бога, ніж дякують Йому. Але Христос учив, що Творець і так знає, що нам потрібно. Він називав приклади із життя і казав, щоб не турбувалися, що їсти чи пити. «Ви погляньте на птахів, на рослини – як Господь за них піклується. Бо Він знає, що їм потрібно. Так само знає, що треба людині. От тільки слід бути Йому вдячним, правильно розставляти акценти. Така співдія буде, як симфонія, коли ти ще не попросив, а Господь уже і так тобі це забезпечує», – запевняє душпастир.
Дуже важливою є соборна молитва, наголошує панотець. Це коли не тільки сам молишся, але й відвідуєш загальні богослужіння, де збирається спільнота одновірців і звертається до Всевишнього зі спільною ціллю: «Христос так і говорив: “Де двоє чи троє зберуться в ім’я Моє, там і Я посеред них”».
Особисті молитви озвучуються згідно з потребою конкретної людини. «Але ми не повинні забувати, насамперед, дякувати Богу, щоб не бути духовними сліпцями, які не помічають очевидних речей: прокинулися зранку, розплющили очі й побачили денне світло, почули звуки природи – це велике щастя, великий Дар Божий. І те, що ми можемо ходити, що нам нічого не болить, що з нашими рідними все нормально – ми часто забуваємо за це подякувати. Буває, що людина молиться своїми словами, а буває, що читає молитви. Саме в написаних молитвах святі отці за двотисячолітню історію викристалізували слова, щоб ми дійсно не забули навіть про дрібниці, з яких складаються важливі речі».
У чому маємо потребу, саме на це треба звернути увагу й попросити у Господа: «Якщо Твоя воля, будь ласка, допоможи мені ось у цьому», – навчає священнослужитель. Бо іноді ми не можемо розпізнати волю Божу і нам здається, що проблема чи якесь нещастя – це покарання: «Воно буває і так, але дуже часто це є таким промислом Божим, і Господь нас через випробування вчить бути сильнішими. Дуже гарний приклад з кінофільму, де один чоловік пояснював: якщо ти просиш у Бога любові, то Господь не дає тобі любов, а посилає тих, кого ти можеш полюбити; коли просиш терпіння – Він не дає тобі його, а посилає випробування, які навчають бути терплячими і розвиватись. І так усе інше».
Молитовник – це наче «шпаргалка», щоб не забути подякувати Богу і попросити про основні речі. Коли людина це все усвідомлює, має певну практику, то може звернутися до Спасителя і своїми словами, зауважує панотець. «Ми спостерігаємо сьогодні, що люди розучуються спілкуватись одне з одним. Вони через соцмережі прислали якогось смайлика, десь там поставили знак питання чи ще там щось, а висловити свою думку їм усе важче і важче. Тому молитовник – це універсальний помічний засіб, який дає можливість правильно побудувати спілкування».
