Єрарх Московського патріархату митрополит Сімферопольський і Кримський Тихон (Шевкунов), якого вважають головним кандидатом на посаду патріарха Російської православної церкви (РПЦ), нещодавно розродився черговою порцією заяв, які важко сприймати без посмішки. Його слова — це суміш історичних вигадок, маніпуляцій, релігійного фанатизму та імперських мрій, приправлена пропагандистським соусом.
Духовний Фронт України розбирає ці висловлювання по поличках і пояснює, що вони означають і говорять про сучасну РПЦ та її амбіції.
Падіння імперій через Захід?
Тихон стверджує: “Многие наши власть имущие воспринули духом после встречи с американцами. Но все великие православные империи – Византия и Царская Россия – пали из-за происков латинян Запада.“
Ось так просто — у всьому винен Захід! Візантія впала в 1453 році під ударами Османської імперії, а не через “происки латинян Запада”.
Царська Росія розвалилася в 1917 році через внутрішні кризи — економічні, соціальні, політичні, — а не через те, що хтось із Заходу підсипав цукру (розстріляв) в чай Миколі II. Але для Тихона історія — це не факти, а зручний інструмент для маніпуляцій.
Звинувачувати “латинян” і “американців” у всіх бідах — це старий трюк російської пропаганди, який має відволікати від реальних проблем.
А що це за “дух”, яким “воспринули власть имущие”? Мабуть, Тихон натякає, що російські еліти занадто захопилися західними ідеями — демократією, правами людини, чи, не дай Боже, iPhone-ами. Але замість доказів ми отримуємо лише пафосні звинувачення. Історична правда тут не важлива — головне, нагнати страху перед “ворожим Заходом”.
“Бог підняв Росію з колін” — але чи дійсно підняв?
Далі йде теза: “Бог сохранил нам Россию и поднял ее с колен не для того, чтобы мы снова преклонились перед Западом.”
Ну, звісно, Росія — це обрана Богом держава, а всі інші — просто декорації в її “священній” історії (це іронія, якщо що). Але якщо Бог справді “підняв Росію з колін”, то чому вона досі загрузла в корупції, санкціях і війнах? Тихон хоче переконати, що будь-яка співпраця із Заходом — це зрада божественного плану. Але реальність трохи прозаїчніша: Росія не “встає з колін”, а дедалі більше ізолюється від світу через власні агресивні дії. Тай схоже, що Росія не мислить себе як щось самостійне, а будує свою ідентичність на ненависті проти Заходу, про що свідчать слова Тихона.
“Раскол Еліт” і привид 1917 Року
Тихон застерігає: “А я вижу, что многие уже хотят быть обманутыми, и нам грозит раскол элит, как в 1917 году.”
Ось вам іще одна страшилка: якщо Росія не слухатиме таких, як Тихон, то еліти розколються, і настане нова революція. Але давайте згадаємо, що революція 1917 року сталася не через “обман Заходу”, а через те, що народ втомився від голоду, війни та бездарного правління. Крім цього народ дійсно був обманутий комуністами, які обіцяли щасливе майбутнє. Під червоними прапорами в людей відбирали їжу, майно, городи і поля. Через це був штучний голодомор в Україні, що забрав життя мільйонів людей. Тільки це вина не Заходу, а російських комуністів.
Сьогоднішній “раскол еліт”, якщо він і є, — це скоріше боротьба за владу і ресурси всередині самої Росії, а не результат американських “інтриг”. Але Тихон воліє перекладати відповідальність на зовнішніх ворогів — так зручніше.
Крим як “Сакральне місце”
Митрополит із гордістю заявляє: “Я несу служение в Крыму, в сакральном месте, где Владимир крестился и принял для Руси крест Византии.”
Так, князь Володимир хрестився в Херсонесі (нині частина Севастополя), але це не робить весь Крим “сакральним”. Це як сказати, що вся Франція — свята земля, бо там є Нотр-Дам. Називаючи Крим “сакральним”, Тихон намагається освятити анексію 2014 року релігійним ореолом. Мовляв, це не просто захоплення території, а “повернення святині”. Але міжнародне співтовариство та більшість кримчан, які не просили “повертатися”, з цією “сакральністю” явно не згодні.
Крім цього, якщо вкрасти святиню в іншої держави, вона не принесе добра злодіям. Так було у Старому Завіті із ковчегом, якого вкрали филистимляни і думали, що він принесе їм користь. Однак, замість благословення, філістимлян спіткали численні лиха: хвороби, епідемії та нещастя. Ковчег приніс їм лише страждання. Зрештою, викрадачі зрозуміли, що Ковчег є джерелом їхніх бід, і вирішили повернути його ізраїльтянам. Митрополит РПЦ погано читав Священне Писання?
Зеленський як “сатана” і “спокуса Америки”
Тихон не соромиться у своїх цинічних і абсурдних виразах: “Пока нас искушает Америка, сын Сатаны, Зеленский плетет свои интриги в Турции, там, где священный Константинополь. Не это ли насмешка сатаны?”.
Ось тут уже пахне не просто пропагандою, а середньовічним фанатизмом. Зеленський — “син Сатани”, Америка — спокусник, а його візити до Туреччини — “насмішка сатани”. Чому? Бо, мабуть, він сміє чинити опір “святій Русі”-Кремлю, який знищує тисячі українців. Для РПЦ будь-який противник Кремля автоматично стає “слугою диявола” — це зручний спосіб демонізувати ворогів і виправдати агресію. Але називати президента іншої країни “сином Сатани” — це не релігія, а політична істерика. Здається до такого навіть Геббельс не додумався.
Під визначення Тихона краще підходить Путін, з вини якого вбито вже багато ти
Мрії про Константинополь
І нарешті, кульмінація: “Но мы не дадим ему праздновать победу и верю, что и Константинополь вернется в родную гавань, как и Крым.В лоно православия”
Тихон мріє, що Стамбул, столиця Туреччини, стане частиною Росії — так само, як Крим у 2014-му. Серйозно? Туреччина — це країна з населенням 85 мільйонів, член НАТО, з потужною армією і стратегічним положенням. Ідея “повернення” Стамбула — це не просто фантазія, а абсурд, який не витримує жодного зіткнення з реальністю. Уявіть: російські війська намагаються “анексувати” Стамбул, а НАТО, Туреччина та весь світ просто дивляться?Це не “повернення в гавань”, а прямий шлях до катастрофи. Але для Тихона це, мабуть, не важливо — головне, підтримувати імперські ілюзії.
Що означають слова Тихона?
Тихон говорить не просто про територіальне “повернення” Константинополя (сучасного Стамбула) під контроль Росії, подібно до анексії Криму. Він також має на увазі духовне “відновлення”, тобто підпорядкування Константинополя російському православ’ю – Російській Православній Церкві. У його уявленні Росія — це єдиний “справжній” центр православного світу, а Константинополь — “втрачена святиня”, яку треба повернути як політично, так і релігійно. Таким чином, фраза “в лоно православ’я” символізує повернення до “правильної” віри під егідою РПЦ. Як ми знаємо, саме РПЦ також неканонічно вторглась в Александрійський Патріархат, а також намагалась скликати зібрання, щоб засудити Вселенського патріарха.
Історичний і сучасний контекст
Ця заява ігнорує реальність. Константинопольський патріархат, розташований у Стамбулі, є історичним центром православ’я, але він ніколи не підкорявся Московському патріархату. Навпаки, після того, як Константинопольський патріарх Варфоломій у 2018 році надав автокефалію Православній Церкві України – це викликало різкий протест РПЦ. Тож мрії Тихона про “повернення” Константинополя — це не лише геополітична утопія, а й спроба підірвати авторитет Константинопольського патріархату, який має значно давнішу історію та міжнародне визнання.
Імперські амбіції та роль РПЦ
Слова Тихона показують, як тісно переплетені імперські амбіції Кремля з релігійною ідеологією РПЦ. Церква тут виступає не лише як духовна інституція, а як інструмент пропаганди, що виправдовує політичні цілі. Порівняння Константинополя з Кримом у контексті “повернення в родную гавань” підкреслює, що РПЦ підтримує експансіоністську політику Росії, використовуючи релігію як ідеологічний щит.
Висновок: РПЦ як інструмент імперії
Фраза “в лоно православ’я” у тираді Тихона — це не просто риторичний зворот. Вона відображає бачення РПЦ як сили, що прагне не миру чи духовного спасіння, а домінування — як над територіями, так і над іншими православними церквами, застосовуючи насилля, вбивства, силу і агресію. Переступаючи і зневажуючи не тільки Священне Писання, але і будь-які моральні, людські принципи.
Слова Тихона Шевкунова — це не просто марення окремого митрополита-фріка, а дзеркало того, чим стала РПЦ, адже Шевкунов один із претендентів на пост патріарха Московського. Це вже не церква в класичному розумінні, а пропагандистський придаток Кремля, який освячує війни, анексії та імперські амбіції. Звинувачення Заходу в усіх бідах, виправдання агресії “сакральністю” і фантазії про “повернення” Стамбула — це не про духовність, а про неоімперські амбіції.
Тихон і його однодумці мріють не про спасіння душ, а про вічну війну заради “величі Росії”. Але реальність невблаганна: такі мрії ведуть не до “святої Русі”, а до ізоляції, конфліктів і руїн. Тож коли наступного разу почуєте про “сакральний Крим” чи про повернення “Константинополя” в рідну гавань, просто посміхніться. Бо це не релігія — це пропаганда, яка давно відірвалася від землі.
Текст: Духовний Фронт України.
