20 грудня 2024 року патріарх РПЦ Кіріл (Гундяєв) виступив зі звичною доповіддю, цього разу на зборах духовенства Московської єпархії, де центральною темою стали нібито “переслідування” Української Православної Церкви (в єдності з МП). Його заява, опублікована на сайті Московської єпархії, містить низку тверджень, які потребують критичного аналізу та спростування.
Гундяєв стверджує про “тотальний терор” проти УПЦ (МП), закриття та захоплення храмів “розкольниками”, розправи над духовенством та блокування інформаційних ресурсів. Він також наголошує на кримінальному переслідуванні єрархів УПЦ та відсутності реакції з боку європейських лідерів.
Заява патріарха Кіріла Гундяєва про нібито “переслідування” Української Православної Церкви є черговою спробою створити викривлену картину реальності та підсилити пропагандистські наративи Кремля. Аналізуючи його слова, важливо відокремлювати факти від інтерпретацій та маніпуляцій. Гундяєв описує ситуацію як “тотальний терор”, спрямований на знищення УПЦ (МП), але не говорить, що така ситуація склалась через підтримку Московського патріархату російської агресії і триваючої єдності УПЦ із РПЦ.
Використання терміну “терор” є емоційно забарвленим та має на меті створити враження масових та жорстоких переслідувань, що не відповідає дійсності, адже УПЦ (МП) відкрито продовжує вести свою діяльність, а митрополит Марк, власник російського паспорта освятив нещодавно новий престіл.
Кримінальні справи проти деяких єрархів УПЦ (МП) пов’язані з конкретними звинуваченнями у колабораціонізмі та інших злочинах, передбачених українським законодавством, і не є переслідуванням за віру, а є притягненням до відповідальності за злочини проти України. Гундяєв представляє ці випадки як репресії проти “канонічної церкви”, ігноруючи суть звинувачень та контекст російської агресії проти України, загальну проросійську лінію частини УПЦ (МП). Патріарх Кіріл не згадує про численні докази співпраці деяких представників УПЦ (МП) з російськими окупантами, їхню участь у поширенні проросійської ідеології та навіть про випадки шпигунства священників на користь російських загарбників.
Кіріло (Гундяєв), виступаючи на захист Української Православної Церкви (в єдності з МП), насправді лише погіршує її становище. Його заяви та дії демонструють, що УПЦ (МП) залишається тісно пов’язаною з Москвою, попри формальні заяви про автономію, чи “незалежність”. Це підриває спроби УПЦ (МП) довести свою незалежність перед українським суспільством і владою і кидає тінь на всю структуру. Риторика Кіріла лише зміцнює переконання, що ця організація є (ефективним) інструментом російського впливу, що стає серйозною проблемою в умовах війни, яку Українська влада має вирішити і намагається це зробити.
Замість того щоб виступати проти війни, сприяти справжній незалежності УПЦ (МП), Московський патріархат активно втручається у внутрішні справи УПЦ (МП), фактично перетворюючи її на заручника імперських політичних амбіцій Кремля. Це посилює поляризацію між конфесіями в Україні й відштовхує суспільство від цієї церкви. Українці прагнуть позбутися імперського тиску, і будь-яка асоціація з Москвою сприймається як загроза державній безпеці.
Дії Гундяєва також демонструють, що він не готовий відпустити УПЦ (МП) у “вільне плавання”, попри очевидну потребу українського народу в цьому. Натомість він наполягає на її залежності, що позбавляє церкву можливості захистити свою репутацію і відновити довіру українців. Захист глави РПЦ виглядає як спроба зберегти вплив в Україні, а не справжня турбота про долю вірян чи духовенства УПЦ (МП). У результаті це лише посилює напругу і створює нові виклики для самої церкви, яка вже перебуває у складній ситуації і підпадає під заборону.
Якби Московський патріархат дозволив УПЦ (МП) стати по-справжньому незалежною, це могло б змінити сприйняття церкви в Україні і допомогти їй. Але Гундяєв своєю політикою лише ускладнює цю перспективу, поглиблюючи розкол і залишаючи Українську Православну Церкву в стані ізоляції.
