Протодиякон Моспатріархату Владімір Василик, член Синодальної богослужбової комісії РПЦ, вважає що у Сирії слід провести “негайне втручання Росії – участь у наземній операції”.
“Мені можуть заперечити, що всі наші потужності задіяні на Донбасі, проте за бажання можна наскребти кошти для проведення наземної операції. Дякувати Богу, у нас достатньо резервів. У випадку втрати Сирії ми не тільки втрачаємо обличчя, але й втрачаємо щось більше: вкотре ми продемонструємо свою слабкість і покажемо, що з нами можна робити все, що завгодно. У такому разі в Україні та інших місцях світу ми отримаємо, куди більшу агресію, ніж та, яка є зараз. Ми покажемо свою неспроможність, а, як відомо, з неспроможними людьми не розмовляють – їх викидають, а на їхнє місце приходять інші”, – заявив Василик, передають росЗМІ.
Така заява члена Синодальної богослужбової комісії РПЦ, про необхідність наземної операції Росії в Сирії є ще однією порцією роспропаганди “священної війни”. Його аргументи базуються на політичній доцільності та бажанні “зберегти обличчя” Росії на міжнародній арені, а не на Євангельських принципах справедливості і миру.
Політична риторика замість духовності
Заклики “наскребти” ресурси для нової військової операції є ознакою того, як риторика “священних війн” розв’язує язики навіть духовенству РПЦ. Василик стверджує, що втрата Сирії поставить під загрозу авторитет Росії, створюючи враження, що її можна “виштовхнути” зі світової арени.
РПЦ все більше стає частиною політичної машини, виправдовуючи військові дії під виглядом захисту національних інтересів. Слова клірика Моспатріархату лише підтверджують цю тенденцію: замість того, щоб говорити про духовну місію в регіоні, про примирення і врегулювання, він наполягає на військовій експансії, що очевидно приведе до нових жертв серед населення.
Чому Сирія важлива для РПЦ?
Сирія має символічне значення для РПЦ як місце, де розташована Антіохійська православна церква, один із древніх патріархатів. Проте реальні мотиви втручання Росії у цей регіон пов’язані більше з політичними та економічними інтересами: контроль над геостратегічно важливим регіоном, вплив на Близький Схід і демонстрація сили.
РПЦ активно підтримує ідеологію Кремля і “русского мира”, яка прагне створити образ Росії як “утримувача” світового порядку. Росія нібито виконує якусь “особливу” місію. Однак реальність показує, що втручання у Сирії, як і війна в Україні, лише поглиблює конфлікти та ізолює Росію на міжнародній арені. Особливо це стало очевидним після успіхів повстанців.
Особливо цинічно звучить пропозиція “наскребти” ресурси для нової війни, коли в самій Росії економічна криза, а мобілізація для війни проти України викликала протести та втечу росіян за кордон. Також РПЦ вже взялась за народжуваність і закликає матерів не робити аборти, щоб було кому воювати. По суті Василиск лише підтримав лінію Кремля щодо збереження імперських амбіцій ціною людських життів та добробуту власних громадян.
Якщо подивитись тверезим поглядом на таку риторику, вона дискредитує РПЦ, як церкву. Церква, яка має стояти на боці миру та милосердя, підтримує агресію, виправдовує її. Заклик до нової наземної операції в Сирії під прикриттям захисту інтересів Росії — ще один крок до мілітаризації православ’я у виконанні РПЦ. Але чи не призведе це до ще більшої ізоляції самої церкви і Росії? І головне — чи справді Бог на боці тих, хто закликає до війни, нехтуючи миром, справедливістю і життям людей?
Ці питання повинні змусити замислитись не лише вірян, а й тих, хто зловживає релігійною риторикою заради політичних цілей.
