Митрополит Київський і всієї України Епіфаній висловив подяку Конференції європейських церков за прийняття Православної Церкви України (ПЦУ), наголосивши на важливості екуменічної співпраці під час випробувань України.
Він високо оцінив гуманітарну допомогу, духовну підтримку та молитви європейських церков перед обличчям агресії Росії та закликав до продовження солідарності заради справедливості та миру, передає сайт ПЦУ.
Митрополит Епіфаній розкритикував прихильність Російської православної церкви (РПЦ) до політики Кремля, підкресливши її поточну роль у виправданні агресії. Він також торкнувся блокування діалогу митрополитом Онуфрієм з юрисдикції Української Православної Церкви (в єдності з МП), вказавши на відмову Онуфрія брати участь, попри неодноразові заклики ПЦУ до конструктивних дискусій.
Митрополит Епіфаній підтвердив відкритість ПЦУ до діалогу на рівноправних умовах, одночасно засудивши втручання РПЦ у релігійні справи України. На завершення він виступив за єдність християн, щоб протистояти руйнівним зовнішнім впливам і будувати справедливе, мирне майбутнє.
Нагадаємо, росіяни завдали удару по Запоріжжю: загинули 10 людей, серед постраждалих – священик ПЦУ.
Повний текст виступу
Ваше Високопреосвященство митрополит Никита, Президент Конференції Європейських Церков!
Преподобний пастор Франк Дітер Фішбах, Генеральний секретар КЄЦ!
Дорогі брати і сестри у Христі, шановні учасники цієї важливої зустрічі.
Перш за все користуючись нагодою я хочу ще раз особисто подякувати Церквам–членам Конференції за рішення прийняти Православну Церкву України до її складу. Ми пройшли складний і довгий шлях до членства, ми високо цінуємо ті нові можливості для екуменічної співпраці з родиною європейських Церков, які для нас відкрилися завдяки КЄЦ. Ми бажаємо поглиблювати цю співпрацю як на багатосторонній основі, так і через двосторонню взаємодію з усіма зацікавленими.
Також хочу подякувати всім Церквам, які щиру відгукнулися на виклики, пов’язані з російською агресією проти України. Ми цінуємо гуманітарну допомогу, яку ви надали та продовжуєте надавати. Ми дякуємо за допомогу, яку надано українським біженцям, дякуємо за сприяння у задоволенні їхніх духовних потреб. І, безперечно, наша незмінна подяка за молитву про перемогу правди та встановлення справедливого миру для України.
Знаю, що це є спільна думка всіх, хто тут є з України – ми просимо вас продовжувати цю молитву про перемогу правди і справедливий мир. Бо ця молитва і ваше християнське свідчення є вагомим та надзвичайно важливим внеском в перемогу добра.
Понад тисячу днів триває повномасштабна гібридна агресія Росії проти України. І одним з визначних її аспектів є інструменталізація кремлівською диктатурою російської релігійної спільноти, залучення як самої РПЦ, так і її союзників у всьому світі для схвалення і богословського виправдання війни.
Всі ми є свідками того, що не лише Московська патріархія та її глава Кирил Гундяєв публічно проголошують російську агресію «священною війною». До виправдання війни долучені всі основні релігійні центри Росії, через які кремлівська тиранія, як це вже було в роки «холодної війни», прагне впливати на позицію і рішення Церков у світі, на рішення міжнародних і екуменічних організацій, зокрема таких, як Всесвітня Рада Церков.
Чи сталося це несподівано і такого не можна було очікувати? Чи сталося це лише внаслідок нинішнього тиску на Церкву в Росії з боку влади?
Всі, хто неупереджено досліджують релігійну ситуацію в Росії не можуть заперечити того, що система контролю за позицією та діяльністю РПЦ, яка існувала в Радянському Союзі, не лише не зникла після 1991 року, але навпаки – вона трансформувалася у більш глибоку взаємодію на основі спільної домінуючої ідеології «русского міра». Вже в середині 1990-х років покійний Патріарх РПЦ Алексій публічно свідчив, що збереження єдності структури РПЦ на пострадянському просторі свідомо розглядається як платформа для реінтеграції нових незалежних держав, таких як Україна, з Росією.
Вам добре відомо, що після поразки Третього Рейху німецькі Церкви разом з народом пройшли шлях денацифікації, надали свідому негативну оцінку фактам минулої систематичної підтримки нацистському режиму з боку так званих «німецьких християн». Натомість Російська Православна Церква системно проігнорувала численні свідчення її співпраці зі спецслужбами. Прикриваючись іменами і подвигами мучеників ХХ століття, які постраждали від комуністичних гонінь, РПЦ системно проігнорувала всі спроби закликати її до очищення від спадку співпраці з радянською компартією.
Саме тому повернення влади в руки вихованців системи КГБ, яке сталося після призначення Путіна, мало наслідком також повернення і поглиблення тієї системи спільної праці Кремля і Московської патріархії, яка існувала в СРСР. Адже залишилися недоторканними всі особи та інституції, які були створені в радянський час та перебували під владою спецслужб. Яскравим прикладом цього є Відділ зовнішніх церковних зв’язків на чолі з митрополитом Гундяєвим, який пізніше став главою всієї РПЦ.
Отже, коли ми говоримо про нинішню Московську патріархію, ми повинні розуміти, що вона після 24 лютого 2022 року не змінила свою природу, перетворившись з релігійного центру на кремлівський департамент з релігійних питань. Вона і була цим урядовим департаментом, а вторгнення лише зірвало з неї маску.
Всі ці факти мають безпосередній стосунок до ситуації, яка є в Україні. Починаючи з часів Московського царства і аж дотепер Кремль і РПЦ розглядають церковний контроль над Україною як один з ключових елементів свого впливу на наш народ. Після отримання посади Патріарха РПЦ в 2009 році Кирил Гундяєв і його команда дуже активно включилися в путінський проект реінтеграції України, системно виконуючи в ньому роль «м’якої сили».
На багатьох прикладах ми бачимо, як послідовно Москва підривала всі зусилля, спрямовані на хоча би мінімальне зближення між українськими православними. Я особисто брав участь у зустрічі комісій УПЦ КП та УПЦ МП в Київській лаврі у жовтні 2009 року, коли було підписано спільну конструктивну заяву та визначені цілком реальні для втілення майбутні кроки. Протягом всього лише тижня після зустрічі Московська патріархія демонстративно зруйнувала всі можливості продовжити цей процес.
До початку 2014 року, доки був живим блаженної пам’яті митрополит Володимир, він в міру можливого сприяв діалогу та заохочував його. Митрополит Онуфрій відразу ж заблокував будь-які спроби продовжити діалог – не лише формальні та публічні, але навіть приватні, неофіційні. За ці 10 років на жодне з багатьох наших звернень, які регулярно спрямовуються до нього і до очолюваної ним юрисдикції, митрополитом Онуфрієм не було дано якоїсь конструктивної відповіді. Це стосується і могозвернення розпочати діалог без попередніх умов, яке було зроблене мною 15 серпня цього року – воно теж залишилося без відповіді. Текст цього звернення в перекладі англійською мовою ви можете прочитати.
Але це не означає, що діалогу і взаємодії зовсім нема. Діалог триває на рівні мирян та на рівні священиків. Його плодом є неперервний процес виходу громад з російської церковної юрисдикції та їхнього єднання з Православною Церквою України. Понад 2 тисячі громад вже завершили цей процес.
Користуючись нагодою цього виступу, як Предстоятель Православної Церкви України я хочу поновити зроблений 15 серпня заклик домитрополита Онуфрія і всіх, хто належить до очолюваної ним юрисдикції, розпочати конструктивний діалог без висунення попередніх умов.
Ми справді хочемо мати такий діалог і я не можу погодитися з тими, хто наполегливо хоче покласти на Православну Церкву України провину в тому, що митрополит Онуфрій блокує його початок.
Нашу Церкву критики і опоненти також систематично звинувачують в тому, що інциденти в окремих громадах є причиною відсутності діалогу. Насправді ж ситуація є цілком протилежною. Бо причиною таких інцидентів якраз є свідоме блокування митрополитом Онуфрієм і його ієрархами будь-якого діалогу та провокування ними конфлікту в громадах.
Все це дуже нагадує російську тактику, коли те, що Україна опирається кремлівській гібридній агресії,Москва оголошує причиною своїх нападів. Москва постійно вдає з себе жертву агресії, яка нібито лише вимушена захищатися.
Однією з ознак конструктивності діалогу слід визнавати те, на якому рівні сторони готові його вести. Ми пропонуємо вести діалог у форматі, який передбачає еквівалентність відповідальності його учасників з обох сторін. Адже не може бути так, що з нашої сторони учасниками будуть офіційно уповноважені від Предстоятеля і Синоду особи, а з боку юрисдикції митрополита Онуфрія – ніким офіційно не уповноважені миряни чи парафіяльні священики, позиція яких в будь який момент може бути оголошена їхньою особистою думкою і які не мають жодного впливу на ухвалення Синодом митрополита Онуфрія рішень. Діалог має вести до результатів, а не нагадувати смоківницю, яка за пишним листям ховала відсутність плодів.
Також слід цілком ясно розуміти, зокрема і враховуючи сказане на початку виступу, що російська державно-церковна система не є зараз і не буде в майбутньому нейтральним спостерігачем. Вона зараз втручається і буде надалі втручатися в церковні справи в Україні для того, щоби зберігати і розширювати свій деструктивний вплив.
Лише за останні місяці всі ви були і є свідками того, як було публічно визнано, що Росія втручається в державні справи Грузії, Молдови, Румунії, як вона системно намагається збільшити свій прямий політичний вплив в цих незалежних державах. Невже хтось настільки наївний щоби стверджувати, що в питаннях нинішнього стану Православної Церкви в Україні та її майбутнього Кремль є лише стороннім пасивним спостерігачем?
Можливо хтось щиро цього не розуміє або вдає таке нерозуміння. Ми зі свого боку абсолютно чітко розуміємо ворожий інтерес Кремля та його агресивні наміри. Тому ми протидіємо їм і будемо це робитинадалі. І в цій боротьбі ми закликаємо до конструктивної співпраці всіх, хто поділяє розуміння тієї небезпеки, яку ідеологія «русского міра» та її агресивне втілення на практиці несуть Європі та християнству на нашому континенті.
Дякую за увагу і нехай Бог благословить всі добрі зусилля, спрямовані на досягнення справедливого миру.
