Патріарх Московський Кіріл (Гундяєв), який підтримує війну РФ проти України, відвідав прем’єру пропагандистського фільму про гоніння на УПЦ (МП). Він знову повторив кремлівський наратив про “один народ”.
Під час презентації фільму, Кіріл заявив, що війна в Україні є війна не проти “плоті і крові”, а проти диявола, зацитувавши відомий вірш із Біблії апостола Павла. Він запевнив, що в Україні є люди, які нібито слухають диявола, а тому не всі конфлікти “з якими зіштовхується наш народ” можна вирішити силою зброї.
Крім цього очільник РПЦ назвав Київ “матір’ю міст русских”.
«Ми з братньою Україною один народ, а в духовному сенсі одна країна <…>Коли ми говоримо „братня Україна” — це більше, ніж просто братня. Це єдиний народ усієї Русі» – заявив Гундяй.
Заяви патріарха Кіріла (Гундяєва) та його участь у прем’єрі пропагандистського фільму про нібито гоніння на УПЦ (МП) демонструють подальше використання РПЦ як інструменту пропаганди Кремля. У цьому фільмі акцентується на вигаданих «стражданнях» УПЦ (МП), тоді як фактичні події в Україні свідчать про тісний зв’язок цієї організації з російським агресором і її роль у поширенні антиукраїнських ідей. Багато єрархів УПЦ (МП) отримали підозри через колабораціонізм чи заперечення російської агресії. Деякі були обміняні на українських військовополонених і тепер перебувають в росії.
Згадка Кіріла про війну як боротьбу «проти диявола» є брехливою спробою представити вторгнення Росії як «священну місію» і знецінити страждання українського народу.
Фільм, у створенні якого брали участь відомі проросійські діячі, включаючи режисера Еміра Кустуріцу (нещодавно виявив бажання отримати російське громадянство), містить фальшиві твердження про «гоніння» на православних в Україні, хоча насправді в країні діє свобода віросповідання, а дії щодо УПЦ (МП) зумовлені її співпрацею з агресором. Самі ж фігуранти фільму, як-от священник Руслан Калинчук, давно відомі своєю підтримкою Кремля та антиукраїнською діяльністю, що підтверджується звинуваченнями у держзраді та колабораціонізмі. До речі саме Калинчук стоїть заді Гундяєва під час прем’єри фільму.
Ця подія вкотре демонструє необхідність критичного ставлення до висловлювань керівництва РПЦ і пропагандистських продуктів, спрямованих на дискредитацію України. Втім виникає питання, чи засудить УПЦ (МП) вислови Гундяєва про Україну, чи знову мовчки проігнорує все те, що він бреше, маніпулюючи цитатами із Священного Писання.
На сьогодні відсутність чіткої заяви від очільників УПЦ (МП), таких як митрополит Онуфрій, свідчить про внутрішню кризу в цій конфесії. Деякі ж єрархи, такі як підозрюваний у розпалюванні ворожнечі митрополит Феодосій, навпаки продовжують підживлювати наратив про “гоніння” і залучають ООН для тиску на Україну, яка намагається позбутись впливу Кремля на релігійну сферу.
Слова Патріарха РПЦ Кирила про те, що українці та росіяни є “одним народом”, можна критично оцінити як черговий елемент російської пропаганди, спрямований на виправдання імперської політики Кремля та агресії проти України. У таких заявах помітна спроба нівелювати національну ідентичність українців, применшуючи їхню культуру, історію та суверенітет.
Заяви про “один народ” є частиною ідеології “русского мира”, яка виправдовує агресію Росії проти сусідніх країн. Патріарх Кіріл підкріплює ці тези релігійними аргументами, використовуючи церкву як інструмент пропаганди і не відповідаючи на реальні духовні потреби віруючих.
Київ був центром розвитку окремої української державності та культури, а Московія виникла пізніше як окремий політичний та культурний утвір. Заяви Кирила ігнорують тисячолітню історію українського народу як окремої нації з власною мовою, традиціями та церквою
Глава РПЦ відмовляється визнавати реальність незалежності України та її прагнення інтеграції до Європи, замість цього підживлюючи наративи про зовнішні “сили”, які нібито розділяють народи. Насправді конфлікт між Україною та Росією був спричинений саме агресивною політикою Москви, вторгненням російських військ в Крим у 2014 році, а не якимись вигаданими “зовнішніми впливами” демонів. Хіба що під демонами і їх пособників розуміти путіна і російських “зелених чоловічків”.
Українська православна церква, особливо після отримання автокефалії від Вселенського патріархату, демонструє свою незалежність і прагнення відокремитися від РПЦ, яка стала політичним інструментом Кремля. Попри заяви про “духовну єдність”, українське православ’я дедалі більше дистанціюється від російської моделі церковної організації. УПЦ (МП) поки що знаходиться на роздоріжжі між Кремлем і Константинополем, не скасувавши розриву зв’язків із останнім.
Ці заяви свідчать про те, що РПЦ продовжує слугувати російському уряду, просуваючи імперські ідеї під виглядом релігійної риторики. Заява є класичним прикладом неоколоніальної пропаганди, спрямованої на легітимізацію агресії та заперечення права України на власну державність та ідентичність.
Хоча частина єпископату намагається дистанціюватися від РПЦ, лише третина єпископів висловила свою позицію в попередніх заявах, що стосувались відставки митрополита Донецького Іларіона, і це лише підкреслює відсутність єдності та страх перед Москвою (РПЦ). Мовчання більшості керівництва церкви свідчить про небажання розірвати з Москвою навіть на тлі очевидних закликів РПЦ до знищення української державності та руйнування святинь.
У той час, коли українське суспільство переважно підтримує заборону УПЦ (МП) через її зв’язки з РПЦ та численні випадки колабораціонізму серед священників, сама УПЦ демонструє невизначеність і пасивність. Це посилює підозри в її лояльності до ідей «русского мира» і підважує її намагання виглядати як незалежна структура, яку “гонять за віру в Христа”.
Отже, постає питання: чи готова УПЦ (МП) взяти на себе відповідальність за своє майбутнє в Україні, відмовившись від російського впливу, чи вона продовжить слідувати за політичною та ідеологічною лінією РПЦ, нехтуючи інтересами власної пастви? Її мовчання на заяви Кіріла є промовистою відповіддю.
Священник Іван Петрущак для Духовного Фронту України