Стаття Мері Еберстадт, американського науковця та директора з досліджень Інституту віри і розуму, аналізує результати президентських виборів 5 листопада 2024 року в США, підкреслюючи суттєву підтримку католиками Дональда Трампа.
Авторка пояснює, що вибір католиків на користь Трампа є логічним з огляду на довготривалу політику Демократичної партії, що суперечить їхнім моральним засадам, повідомляє “Aleteia” / First Things, передає РІСУ.
Еберстадт звертає увагу на те, як позиції демократів щодо абортів, релігійної свободи та ставлення до релігійних громад розходяться з католицьким світоглядом, що призвело до зростання підтримки республіканців серед віруючих.
Поки демократи та інші оцінюють наслідки минулотижневої «червоної хвилі», вони звертають увагу на сюрпризи екзит-полів. Ось один із них, який не можна пропустити: голоси католицьких виборців країни розділилися 56 до 41 на користь Дональда Трампа.
З одного боку, ця підтримка може потребувати пояснень. Попри те, що нічиї особисті промахи не були висвітлені у світовому масштабі більше, ніж промахи Трампа; і попри те, що католики загалом, на відміну від багатьох євангельських протестантів, не були затятими прихильниками MAGA, і той факт, що католицька більшість у 2024 році поставила на Трампа-Венса, є цілком зрозумілим, принаймні з трьох причин.
По-перше, ключові політики Демократичної партії вже давно вступили в боротьбу проти основоположних католицьких моральних засад — із того самого часу, як «безпечні, легальні та рідкісні» аборти перетворилися на «постійні, назавжди й багато». Цей жахливий консенсус не лише є давнім, а ще й примусовим. «Демократ, що захищає життя», колись політична ідентичність, тепер є оксюмороном.
Аборт — не єдине питання, яке змушує багатьох віруючих робити вибір між вірою й партією. Керівники партії знову й знову доводять, що у демократів є проблема з католиками: від зневажливого ставлення Обами до «зброї та релігії» — до «кошика жалюгідних» Гілларі, до цькування католицьких кандидатів у Конгресі за те, що вони є католиками (Діана Файнштейн, Камала Гарріс). А минулого тижня більшість католиків, які мають право голосу, здається, нарешті це помітили.
У свою чергу, самі результати діяльності адміністрації Байдена-Гарріс підштовхнули деяких виборців на правий бік. У 2020 році президент Джо Байден здобув перевагу в голосуванні католиків на 5 відсотків. Потім Байден і Гарріс продовжили проводити політику, яка відштовхнула багатьох цих виборців: від підтримки ініціатив на кшталт Закону про рівність, що знищує релігійну свободу, до проголошення трансгендерності «питанням громадянських прав нашого часу». Другий президент-католик, здавалося, діяв за сценарієм явно некатолицької кампанії із захисту прав людини.
Ще одним яскравим прикладом є те, що Департамент юстиції часів Байдена-Гарріс підказав ФБР нову «загрозу» — католиків, які дотримуються традицій. У результаті в меморандумі ФБР навіть пропонувалося, щоб агентство проникло в церкви. На додачу до цих та інших прогресистських ініціатив, не згасала партійна ворожість до рішення у справі Доббса та його авторів, серед яких були й католики.
Кандидат у президенти Гарріс ще більше відштовхнула віруючих. Вона відкинула ідею про звільнення від законів про аборти за релігійними мотивами, яке, якби було реалізоване, загрожувало б католицьким медичним працівникам штрафами, в’язницею або і тим, і іншим. Її інтерв’ю з католицькими кандидатами на посади суддів нагадували маккартизм («Чи знали ви, вступаючи в організацію, що Лицарі Колумба виступали проти права жінок на вибір [аборту]?» — запитала вона одного з них).
Вона навіть знехтувала можливістю взяти участь у позитивних заходах, не з’явившись на вечері Ела Сміта в Нью-Йорку — одному з небагатьох двопартійних світських заходів, що ще залишилися, де панує атмосфера доброзичливості та взаєморозуміння. На ньому, до того ж, збирають гроші для бідних.
Третя подія, яка дала католикам та іншим християнам нову причину схилятися до республіканців, була несподіваною, але для багатьох релігійних виборців обнадійливою: включення до бюлетеня сенатора від штату Огайо Джей Ді Венса (JD Vance).
Венс — не лише новонавернений християнин, який красномовно говорить про життя, віру та багато іншого. Він є першим за дуже довгий час відкритим католицьким політиком на високій посаді у виконавчій владі.
У цьому полягає історія, яка виходить за рамки виборів 2024 року. Американські католики змирилися з тим, що серед нас є Джо Байден, Ненсі Пелосі та Маріо Куомос — політики, які перебирають чотки на робочому місці й розмахують антикатолицькими світськими прапорами на публіці.
Венс — це щось нове: новонавернений, який не бурмоче й не вибачається, а передає християнське вчення словами, зрозумілими для будь-якої людини: шлюб — це добре, діти — це чудово, порнографія руйнує любов, ми повинні краще піклуватися один про одного.
Він також зауважив на міському заході наприкінці жовтня: «Чи ви голосуєте за мене, чи ви голосуєте за Дональда Трампа, чи ви голосуєте за Камалу Гарріс, не нехтуйте сім’єю та дружбою, які на все життя. Політика того не варта».
Для віруючих, яких з дитинства вчили, що кесареве не є головним, його поява мала викликати резонанс — особливо у такий гарячий політичний сезон.
Зрештою, вибори 2024 року можуть стати поворотним моментом не лише в національній політиці, але й у самоусвідомленні, яке католики виносять на публічну площу. Враховуючи запекле неприйняття Демократичною партією низки основоположних вчень, дивує не те, що все більше американських католиків підтримують Трампа-Венса, а те, що так багато з них так довго мирилися із тим, що їх називали ненависниками й фанатиками.
Релігійні виборці не є монолітом — ні у виборчій кабінці, ні деінде. І політики, як князі, можуть розбити серця. Але в історично широкому відриві, який отримав Трамп-Венс, здається, піднімається фенікс нових переконань.
Можливо, лише можливо, критична маса американських католиків нарешті зриває з себе табличку «бий мене».
Це есе адаптоване американським виданням “First Things” з колонки, опублікованої у франкомовному виданні “Aleteia”.
