Митрополит Київський і всієї України Епіфаній у проповіді в дев’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці розкрив важливі духовні уроки з євангельського читання про два чуда Христові — воскресіння померлої дитини та зцілення невиліковно хворої жінки.
Блаженнійший підкреслив три головні аспекти цих подій: безвихідність ситуації з людської точки зору, відсутність відчаю у тих, хто звернувся до Христа, та силу їхньої віри, що зробила можливим неможливе.
“Господь речі, неможливі з людської точки зору, робить можливими”, — наголосив Предстоятель ПЦУ.
Повний текст проповіді Блаженнійшого Митрополита Епіфанія:
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Цього недільного дня ми чуємо євангельське читання про два чуда, звершених нашим Спасителем. Чуда ці полягають в тому, що Господь речі, неможливі з людської точки зору, робить можливими. Він воскрешає померлу дитину та від невиліковної хвороби зцілює жінку.
В обох випадках ми бачимо три важливі речі. Перше – це те, що людина опинилася у здавалося би безвихідному становищі. Батько бачить, що його дочка помирає, а він не може нічого вдіяти, бо жодне лікування не допомагає. Жінка довго хворіє і, витративши весь достаток свій на лікарів, не отримує зцілення. Отже, в обох випадках ми бачимо, що ніякого розв’язання ті біди, з якими ці двоє зіткнулися, звичайний людський досвід не пропонує.
Але як саме батько хворої дитини та стражденна жінка ставляться до біди, з якою вони зіткнулися? Чи впадають вони у відчай? Чи нарікають на Бога, що досі не отримали бажаного блага? Ми бачимо з Євангелія, що вони не піддаються ані сумнівам, ані відчаю – і це є другий аспект нинішнього читання, який нам слід усвідомити.
Начальник синагоги та хвора жінка нагадують своїм ставленням до біди, яку переживають, багатостраждального Іова. Цей праведник втратив майно, дітей, навіть власне здоров’я, але не зневірився в Бозі. «Господь дав, Господь і взяв; [як угодно було Господу, так і зробилося;] нехай буде ім’я Господнє благословенне!» (Іов 1: 21), – каже він, хоча його друзі пропонують проклясти Бога та померти, щоб не терпіти безнадійних страждань.
Ми ніколи не повинні забувати, дорогі брати і сестри, що мета нашого життя не тут, на землі, а у вічності. Тому все, що є тут – як зле, так навіть і добре – завершиться. Якими б не були важкими страждання, біль, хвороба, втрати – все це є тимчасовим.
Бог піклується про всіх людей, і тому з невимовною любов’ю приготував у житті майбутнього віку такі блага, які ніхто навіть не здатен уявити, бо нічого подібного до блаженства у Царстві Небесному тут, на землі, немає. Вся радість і всі блага, які ми можемо собі уявити – це лише тінь, лише віддалений обрис блаженної вічності, яка приготовлена для нас Отцем Небесним.
Кожному з нас доводилося стикатися з болючим і неприємним лікуванням. Однак ми, коли погоджуємося на нього, знаємо, що біль і незручності ми терпимо заради того, щоби зцілитися, зупинити хворобу та повернути добре здоров’я. Цей наш життєвий досвід може допомогти усвідомити, що терпеливе, з довірою до Бога і упованням на Нього перенесення страждань, хвороб та інших різного роду бід, не залишиться без винагороди у Господа. Перетерпівши порівняно недовгий час тут, ми неодмінно будемо винагороджені. Але умовою для цього є наша віра.
І оця сила віри, довіра до Бога, надія на Нього, є третім висновком з почутого нами уривку Євангелія. Господь відгукується і для хворої жінки, і для згорьованого батька на вияв віри, звернений до Нього.
Жінка вірить, що навіть доторкання до ризи Христової дасть їй зцілення. Батько вірить, що навіть смертельну хворобу Месія може зупинити. Досвід життєвий і всі обставини спонукають жінку та начальника синагоги до протилежного, але вони долають себе, долають свій досвід, бо віра промовляє до них: «Для Бога немає нічого неможливого! Коли Бог хоче – природний стан речей перемагається, бо наказує природі Той, Хто сотворив її».
Тому, дорогі брати і сестри, взявши ці три уроки з нині почутого нами євангельського слова, маємо подбати про зміцнення і примноження нашої віри. Якими б важкими не були обставини, що є в нашому житті – ми повинні вірити, що Господь спрямує нас до кращого. Він і неможливе за людським міркуванням здатен зробити можливим, коли це справді буде корисним для нас. Він горе наше може втішити, витерти сльози, дати заспокоєння. «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11: 28), – промовляє Спаситель до кожного з нас і часто саме ці слова ми бачимо написаними на іконах Христа.
Тому нехай відчай ніколи не знайде дорогу до нашого серця і тим більше не візьме нас в полон своєю чорною зневірою. Зима наближається до нас, але все одно прийде її завершення, коли весна принесе тепло, відновлюючи життя в природі. Ніч зараз збільшується, темрява довше володіє добою, але все одно сонце ранком відганяє нічний морок. Навколо себе ми бачимо темряву й холод, відчуваємо їхню силу. Але знання та віра промовляють до нас: «Це завершиться, світло і тепло переможуть».
Так є в нашому звичайному житті. Нехай так буде і в нашому житті духовному – світло Христової віри і вогонь любові до Бога та до ближніх нехай допомагають нам. Щоби гідно подолавши всі життєві виклики ми примножували добро тут, на землі, а у майбутньому віці успадкували блаженне життя в Царстві Небесному. Амінь.
