Юрій Чорноморець
Джерело Фейсбук-сторінка автора
Не розумію чому політологи кинулися шукати зради у перемовинах з патріархом Варфоломієм, розповідаючи казки про прохання від Зеленського надавати Україні «другий томос» – для УПЦ. Всі ці нескінченні статті та відео про те, що патріарх Варфоломій немає права втрачатися в справи українського православ’я, а якщо втрачається – то тільки так, як це йому напишуть автори матеріалів, а не інакше – це просто цирк, який відверто розчаровує.
Патріарх Варфоломій має право розглядати всі прохання, всі апеляції, сама ПЦУ з’явилася тому що патріарх розглядав усі апеляції УАПЦ та УПЦ КП, всі звернення українських політиків та громадянських діячів. Так чи інакше, є канони і згідно з цими канонами – патріарх є вищою апеляційною інстанцієї у проміжках між Вселенськими соборами для всіх православних всіх церков і звертатися до нього можна всім.
Патріарх має право сприяти єдності православних в будь-яких православних країнах – і патріарх Варфоломій сприяв об’єднанню православних у Болгарії, відіграв провідну роль в нормалізації ситуації в Єрусалимському патріархаті.
Якщо ж звернутися конкретно до української ситуації, то є кілька моментів, які слід враховувати завжди.
1.УПЦ є частиною РПЦ, заявило про всій намір бути самостійною церквою в травні 2022 року, але не зробило практичних кроків, які необхідні згідно з канонічним порядком. А саме, хоча б не почало консультацій з Вселенським патріархом та іншими предстоятелями помісних церков щодо свого статусу сьогодні та майбутнього. Максимально рішучий крок у такому випадку – це оголошення автокефалії та розсилання мирних грамот до всіх предстоятелів, а потім початок консультацій. Поміркованіший варіант – початок перемовин з метою повного виходу з РПЦ.
2.Чи має доля УПЦ обов’язково визначатися лише у зв’язку з ПЦУ як церквою, що вже має томос про автокефалію від Вселенського патріарха? Це бажано, логічно, але УПЦ може вести перемовини про свій сучасний статус і майбутнє і без ПЦУ. Як самостійне еклезіологічне утворення УПЦ має право на власне бачення ситуації в Україні, може мати власні претензії до Вселенського патріарха і було б добре все це обговорювати патріарху Варфоломію і митрополиту Онуфрію, досягаючи взаємного розуміння як мінімум.
3.Чи може УПЦ існувати як самостійна церква наряду з ПЦУ в Україні якщо дійсно перестане бути частиною РПЦ? Так! Наприклад, УПЦ КП існувала як самостійна церква поруч із УПЦ МП довгі роки аж поки не сталося об’єднавчого собору. З точки зору держави взагалі все одно які церкви існують в Україні, важливо, щоб вони не мали зв’язків з центрами у країні-агресорі.
4.Шляхів до самостійності для УПЦ може бути тільки три.
Перший: проголошення автокефалії. Така самостійність, подібна до самостійності УПЦ КП в 1992-2018 роки, для УПЦ не підходить, бо цей шлях був предметом постійної критики три десятиліття і зараз просто було б нерозумним піти цим шляхом.
Другий: заявити про вихід із РПЦ і почати консультації з Вселенським патріархом та іншими предстоятелями помісних церков щодо врегулювання питання як статусу УПЦ сьогодні та в майбутньому, так і для вироблення моделей єднання православних в Україні. Це цілком можливо для митрополита Онуфрія. Те, що він не робить цих кроків – підстава для релігієзнавчих експертиз, які будуть визнавати УПЦ частиною РПЦ.
Третій: знайти шляхи порозуміння з ПЦУ шляхом прямих переговорів з подальшим долучення Вселенського патріарха. Це менш вірогідний сценарій, хоча він би мав би найбільше позитивних наслідків для України у випадку його реалізації. Закритість УПЦ до перемовин з ПЦУ дискредитує УПЦ всередині країни. Самі по собі перемовини не можуть дискредитувати керівництво УПЦ в очах радикальних противників ПЦУ, чому вони відсутні – не зрозуміло.
Якщо Вселенський патріарх запропонує УПЦ статус екзархату Вселенського патріархату чи буде це надання другого томосу? Ні, це тимчасовий екзархат Вселенського патріархату, для якого не потрібний томос.
Які були б позитивні наслідки для України та ПЦУ? 1.УПЦ усамостійнилася від Москви, перестала б бути частиною УПЦ. 2.Єпископи УПЦ були б зобов’язані визнавати ПЦУ – бо частина Вселенського патріархату, який визнає ПЦУ не може її не визнавати. Єпископи ПЦУ і УПЦ могли б співслужити, спілкуватися, поступово ставлення б єпископів, священників та мирян змінилося б. 3.Радикальні прихильники русміра порвали б з УПЦ і виїздили б за кордон. 4.З часом УПЦ влилася б в ПЦУ, якщо ПЦУ далі буде розвиватися і демонструвати власне лідерство в українській релігійній сфері.
Чи були б для держави чи ПЦУ якісь негативні наслідки якби УПЦ ввійшла до складу Вселенського патріархату? Таких наслідків не може існувати. Для держави повна єдність православних – бажана, але не обов’язкова. Для ПЦУ навіть боязно на сьогодні прийняти у свої ряди єпископат, священство і мирян УПЦ, про що не раз ми чули різні заяви.
Для самої УПЦ, якщо вже відходити від РПЦ, вигідніше вимагати нового об’єднавчого процесу. У межах такого процесу, спираючись на авторитет митрополита Онуфрія та усуваючи найбільш одіозних прихильників «русміра», УПЦ могла отримати значні переваги в об’єднаній ПЦУ.
Чи має держава розмовляти з УПЦ про її становище? Так. І Синод УПЦ треба було приймати, коли вони приходили на Банкову і приймати зараз теж було б не зайвим.
Чи бажає зараз УПЦ перестати бути частиною РПЦ, повністю розірвавши ці зв’язки? Ні, такого не бачимо. Вони хочуть відкласти це питання до кінця війни. Чи бачимо бажання УПЦ стати екзархатом Вселенського патріархату, якщо зв’язки з Москвою будуть заборонені? Ні, такого бажання не бачимо. Це радикальний крок, щось таке як перехід Росії у стан союзників США в глобальному протистоянні країн та їх об’єднань. В принципі це логічно та вигідно, але ідеологічно на це важко піти: все життя вчили протилежному і це просто мало реально зараз розвернутися в протилежну сторону.
Чи ми будемо спостерігати спроби УПЦ дійсно стати самостійною та вийти з під санкцій, передбачених законом 8731? Не думаю. Керівництво УПЦ настільки завмерло у своїй позиції інформаційної війни проти України будь-якими засобами при будь-яких обставинах, що змінити їх ставлення до України, ПЦУ, Вселенського патріарха чи державної влади просто неможливо. Якщо це станеться – це буде чудо. Я на таке не розраховую і навіть не надіюся.
Все залишиться для УПЦ так само як і було і є. І найкраще – це діяти, а не чекати нових зусиль від УПЦ, спрямованих проти України.
Але УПЦ має зрозуміти: за єдність з автором ідей геноциду українців Кирилом Гундяєвим потрібно нести відповідальність. І вона може бути не лише моральна.
Якщо ж станеться якесь чудо і УПЦ забажає повністю порвати з РПЦ, то УПЦ має всі права на перемовини як з ПЦУ, так і з Вселенським патріархом і взагалі з ким тільки вона забажає. Головне – швидко визначатися з власним майбутнім.
Критикувати державу за готовність сприяти зусиллям УПЦ із розриву з Москвою – це все одно що критикувати наступ на Курщині з огляду на ситуацію під Покровськом. Голосно, яскраво, але беззмістовно. Нехай хоч до марсіан приєднаються, аби не були з москалями – такою має бути наша позиція.
Свобода – ось за що ми воюємо. І серед іншого – свобода релігійного самовизначення. Дозволено все, окрім зв’язків з країною агресором. А тому всі паніки про другий томос як зраду – безпідставні. Нехай хоч десятий томос – для держави має бути все одно. Аби не з Москвою.
Але знову-таки: чи може Вселенський патріарх надати другий томос про автокефалію для УПЦ? Ні, томос від Вселенського патріарха для однієї православної країни може бути один і він вже є – у ПЦУ. Отже, державі все одно скільки томосів, але чисто математично: одна держава – один томос. Тому про що говорять шановні політологи і публіцисти – незрозуміло. І їх пафос в дусі риторики 1937 року гідний кращого застосування.
