УПЦ опинилася у канонічному тупику. Представник УПЦ намагався уникнути прямої відповіді на питання про канонічний статус Церкви. Митрополит Климент зазначив, що питання про «матірню церкву» є надто складним і вимагає рішення загального собору. Така позиція свідчить про внутрішні протиріччя в розумінні УПЦ свого місця в світовому православ’ї.
На «Суспільному» пройшла дискусія між відомою релігієзнавицею Людмилою Филипович та митрополитом в Ніжині, головою інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (в єдності з МП) Климентом (Вечерею). Як повідомляє «Релігія в Україні», під час розмови митрополит Климент не відповів на пряме питання телеведучої про те, яка Церква є Церквою-Матір’ю для УПЦ (в єдності з МП).
Климент заявив, що УПЦ (МП) є «самостійною». Водночас він додав, що хто саме надасть їй автокефалію, вирішуватимуть на помісних соборах.
«Українська Православна Церква є самостійна, і буде визначати свій статус, хто Церква-Мати їй, хто надаватиме автокефальний статус – це вирішуватимуть ті помісні собори, які зрештою вирішать колізію, що виникла сьогодні», – сказав Климент.
На його думку, вселенське православ’я наразі не може дати відповіді на це питання. Він також зазначив, що питання про Церкву-Матір варто адресувати собору помісних Церков.
Климент пояснив свою позицію тим, що будь-яка відповідь може викликати невдоволення серед вірян УПЦ (МП): «Якщо я дам одну відповідь або іншу, то це не задовольнить частину вірян. Тому я вас направляю до Собору помісних православних церков, які й дадуть остаточну відповідь».
Варто зазначити, що УПЦ (МП) неприродно підпорядковується РПЦ, яка не є Церквою-Матір’ю для неї. Історично, для Московського патріархату материнською є саме Українська Церква. Для УПЦ (МП) і ПЦУ Константинопольський патріархат є Церквою-Матір’ю, адже саме єпископи цієї Церкви звершили Хрещення Русі.
Єпископ Климент водночас не відкидає можливості, що Російська Церква, що зараз підтримує російську агресію і знищує храми та адміністративно підпорядковує собі УПЦ (МП) на тимчасово-окупованих територіях, надасть автокефалію УПЦ (МП). Він вважає такий розвиток подій “нормальним” і мабуть не розцінює його, як отримання “подарунку” від вбивць українського народу, за умови, що більшість вірян УПЦ (МП) і “світове православ’я” висловиться за такий розвиток подій. Це своєю чергою може привезти до посилення впливу ворожої до України РПЦ на українських вірян.
Також Климент протирічить традиції і канонам православної Церкви, які свідчать про те, що тільки Вселенський патріархат має право надавати автокефалію Церквам. Це свідчить про спробу УПЦ (МП) рухатись у конформістській політиці і маневрувати між різними силами і не робити однозначного вибору. Митрополит Климент уникає прямої відповіді на питання про канонічний статус УПЦ (МП), демонструючи бажання не дратувати ні Москву, ні Константинополь.
Хоча формально Климент не висловив прямої підтримки дій РПЦ, він фактично легітимізує їх, не засуджуючи порушення канонічних норм в грамоті 1686 року з боку РПЦ.
