Останні тижні переповнені дискусіями щодо майбутнього українського православʼя: ухвалення законопроєкту 8371 і нібито «створення в Україні екзархату Вселенського Патріархату», куди має увійти УПЦ.
Коментатори обговорювали факт існуючої і поки непрацюючої Синодальної комісії Вселенського Патріархату з питання єдності українського православʼя. Що особливо сенсативно на тлі можливого ухвалення законопроєкту 8371, текст якого, у редакції відомої суспільству, може мати незворотні наслідки для української релігійної спільноти.
Як трансформувався факт існування «комісії з питання єдності», який був прихований зацікавленими особами тривалий час, у відверті фейки про «реєстрацію екзархату», «паралельну структуру» чи «нову церкву», можна легко відстежити і проаналізувати у публічному просторі. Цікавішим є те, що обʼєднує більшість коментаторів та спікерів (особливо, що публікуються під псевдонімами) – це панічний страх посередницької ролі Вселенського Патріархату задля виведення УПЦ з МП та подальшого примирення і єдності українського православʼя. Щоби логічну і закономірну ідею – посередництва Вселенського Патріарха для примирення єдності українського православʼя, яку він ще у подіях 2018 року ставив за основну мету – єдність українського православʼя, довести до повного абсурду.
Це викликало неабияку масу питань: яким буде українське православʼя? чого чекати у майбутньому? Тому, спробуємо розібратися. Щоб спрогнозувати подальший розвиток подій, потрібно зрозуміти «хто» і «як» на це впливає та з якою метою.
На першому і найважливішому місці у питанні українського православʼя є українська держава, адже від політики, яка проводиться державою залежить більшість.
10 серпня у вечірньому зверненні Президент Володимир Зеленський анонсував «працююче» рішення, яке «зміцнить духовну незалежність» від москви.
За словами Зеленського, він провів «підготовчу нараду» про рішення, яке позбавить москву «останніх можливостей обмежувати свободу українців». «Рішення для цього повинні бути на сто відсотків ефективними — такими, що дійсно працюють. Ми їх забезпечимо», — наголосив президент.
Багато хто повʼязує ці слова Президента України з можливим розглядом 8371, але наша редакція вже повідомляла, що у президента чітко усвідомлюють недосконалість того тексту законопроєкту, який намагаються з весни 2024 року протягнути у Верховній Раді.
23 липня із критикою тексту 8371 виступила Державна служба свободи совісті та етнополітики:
«До другого читання до законопроєкту №8371 було подано понад 1200 поправок, серед яких, поряд із конструктивними пропозиціями, була велика кількість законодавчого спаму, відвертих нісенітниць, конструкцій, які перекручували первісний задум проєкту закону, а також пропозицій, не приховано спрямованих на повне знищення суті законопроєкту, на неможливість його реалізації і, зрештою, на дискредитацію України на зовнішній арені.
Неухильно виступаючи за беззастережну потребу ухвалення законопроєкту №8371, ДЕСС вказує на необхідність усунути прикрі прорахунки в його редакції, що подається до другого читання.»
Варто звернути увагу на те, що говорить Голова Верховної Ради України.
Після останньої спроби протягнути законопроєкт 8371 у загальновідомій редакції, Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що щодо законопроєкту про заборону УПЦ (МП) буде компромісне рішення.
Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук в коментарі «Українській правді» повідомив, що «як тільки робоча група завершить напрацювання законопроєкту про заборону релігійних організацій, пов‘язаних із Росією, і представить його погоджувальній раді, ми одразу визначимо дату наступного засідання».
Також Стефанчук розповів про деталі, чому неможливо було ухвалити законопроєкт 8371 в існуючій редакції. Він вважає, що була небезпека його оскарження в Конституційному суді. «Тому сьогодні (23 липня – УП) ми зібралися і вирішили дати час внутрішній робочій групі для доопрацювання цього законопроєкту. Справа в тому, що він значно змінився до другого читання, порівняно з першим.
А 29 липня спікер Верховної Ради у іншому інтервʼю повідомив що: «Крім юридичної роботи, ми повинні чітко провести ще, і про це ми домовилися, певні речі пов’язані не з юридичними, але канонічними справами. Я не буду розголошувати, що, але у нас є такі плани, які теж ми погодили між собою.»
З цього можна зробити висновки, що текст і формулювання законопроєкту 8371, щоб отримати підтримку від Президента та профільного державного органу центральної виконавчої влади, мають серйозно доопрацювати перед тим як внести на голосування.
Чим і має зайнятися «робоча група» у Верховні Раді, щоб випрацювати робочий законопроєкт, з робочими механізмами, та прибравши «політичні декларації» з відверто популістськими нормами.
Окрім того, законопроєкт 8371 і його можливе ухвалення саме по собі не кінцевим результатом, а лише засобом досягнення «духовної незалежності».
Першочергова мета 8371 – це унеможливити будь-яку адміністративну підлеглість між релігійною спільнотою України і центрами управління в країні агресорі. Українська держава поставила певні вимоги для УПЦ, що саме буде розцінено як повний вихід з МП. Але, ті кроки вже торкаються сфери канонічного права, і в цій справі не може обійтися без посередницької місії Вселенського Патріархату – без гарантій що єрархи і духовенство УПЦ, які здійснять кроки повного розриву з РПЦ, не потраплять у розкол.
Тому, на думку редакції, у найближчому майбутньому українське православʼя може побачити і доопрацьований закон, що унеможливлює адміністративну підлеглість українських релігійних організацій релігійним центрам країни агресора, і комісію Вселенського Патріарха з питання єдності українського православʼя.
Що в ПЦУ, що в УПЦ (що залишається в єдності з МП) по-різному сприймають такий сценарій розвитку подій.
Є значна кількість проукраїнських єрархів і духовенства, що націлена на повний розрив відносини з МП, і готова про це говорити з Константинополем. Митрополит Онуфрій надсилав меседжі через митрополита Тихона (ПЦА) до Вселенського Патріарха, що можна розцінювати як перші кроки до діалогу. Є і проросійська частина на чолі з митрополитом Антонієм Паканичом, що будь-якими методами хоче зберегти УПЦ в орбіті інтересів РПЦ. Звичайно, в УПЦ намагаються відтермінувати ухвалення доопрацьованого і працюючого варіанту законопроєкту 8371 – цим особливо займається та частина, що будь-якою ціною намагається залишити УПЦ інструментом РПЦ. Ухвалення доопрацьованого 8371 поставить священнослужителів УПЦ на роздоріжжі, яким буде їхнє майбутнє в Україні: чи катакомби разом із тими колегами, хто працював проти української державності, чи очищення і повний розрив із МП під канонічні гарантії Вселенського Престолу.
В ПЦУ все досить простіше. Керівництво ПЦУ вимагає від влади ухвалення 8371, подаючи його як самодостатність. Вимоги часто супроводжуються і політичним шантажем – з ким буде ця юрисдикція «на найближчих виборах». Зі слів керівництва ПЦУ, якими переконують у терміновому прийнятті 8371, невдовзі, за ухваленням закону, прийде і «єдність українського православʼя» – за формулою «всі єрархи зрадники, а парафії перейдуть до нас». Посередницьку місію Вселенського Патріарха для єдності українського православʼя там блокували понад рік, і коли стало відомо про це, спікери з ПЦУ, ради самовиправдання, спробували намалювати «руку москви у Вселенському Патріархаті». Цілком ймовірно, саме такий сценарій намагатиметься Митрополит Епіфаній «продати» Патріарху 12-13 серпня під час свого неанонсованого візиту до Константинополя.
Текст Духовного Фронту України
