За даними правозахисників, за час повномасштабного вторгнення представники окупаційних військ вбили чотирьох священнослужителів, ще 20 зникли безвісти.
Як РФ переслідує українські церкви в окупації – повідомляє Релігійна правда із посиланням на DW.
Наприкінці червня з російського полону повернули двох священників УГКЦ Івана Левицького й Богдана Гелету.
Водночас у червні в так само окупованому 2022 року Мелітополі розпочався суд над священником УПЦ із Токмака отцем Костянтином Максимовим. “Він також є волонтером і їздив у гуманітарні місії, – розповідає директор ХПГ Євген Захаров. – Під час однієї з таких місій в 2023 році його заарештували і звинуватили у шпигунстві, що видається повною маячнею”.
За інформацією норвезької правозахисної організації “Форум 18”, у матеріалах кримінальної справи, порушеної окупаційною владою, йдеться, що Максимов “за допомогою інтернет-месенджера передав співробітнику української служби безпеки інформацію з координатами розміщення технічних засобів протиповітряної оборони Росії, розташованих на території міста і району”.
Перед російськими судами постали також двоє священників ПЦУ із окупованої Донеччини – отець Христофор Хрімлі з Кам’янки і отець Андрій Чуй із Донецька. Як стверджує архієрей ПЦУ, митрополит Донецький і Маріупольський Сергій Горобцов, судили їх незаконно. За його словами, священники відмовилися співпрацювати з окупаційною владою, через що восени 2023 року були заарештовані та звинувачені у проукраїнській діяльності. На початку цього року представники РФ депортували до Грузії спочатку Хрімлі, а згодом і Чуя. “Ми забрали їх звідти, і зараз вони служать на території Києво-Печерської лаври в Києві, у Феодосіївському монастирі”, – додає Горобцов.
За інформацією Харківської правозахисної групи, під час повномасштабного вторгнення безвісти зникли 20 священнослужителів на окупованих територіях. Шістьох із них уже звільнили. “Як з’ясувалося, усіх їх катували, вимагали, аби вони визнали, що працюють на СБУ”, – додає директор ХПГ Євген Захаров. Серед звільнених із полону – клірик Одеської єпархії ПЦУ та настоятель Свято-Троїцької парафії в Одесі Василь Вирозуб. Він був затриманий у дорозі на острів Зміїний, куди вирушив на другий день повномасштабного вторгнення на борту пошуково-рятувального судна “Сапфір”. Місією екіпажу був порятунок цивільних доглядачів маяків на острові Зміїний і повернення тіл української прикордонної залоги, яка вважалася загиблою.
Росіяни обшукали судно і допитали екіпаж, пообіцявши звільнити його “після завершення СВО”. Затримані перебували спочатку в Севастополі, а згодом, разом із іншими бранцями, у Шебекіно та Старому Осколі Бєлгородської області. “Вони били і катували нас просто тому, що могли, просто для розваги. Я був свідком того, як чоловікам відрізали геніталії, як рубали голови. Це було пекло на землі”, – розповідає Вирозуб.
Загалом клірик пробув у російському полоні понад два місяці та був звільнений під час обміну на початку травня 2022 року. Він згадує, що під час допитів йому ставили одне й те саме питання: у якому відділі СБУ він працює. Натомість священник стверджує, що ніяк з українськими спецслужбами не пов’язаний.
Харківській правозахисній групі також відомо про чотири випадки умисного вбивства священнослужителів ПЦУ. Про один із випадків розповідає норвезька правозахисна організація “Форум 18”. За її інформацією, у лютому цього року представники військ РФ затримали отця Степана Подольчака у селі Каланчак на окупованій частині Херсонщини. “Його забрали босого, з мішком на голові, наполягаючи на тому, що везуть на допит. Його побите тіло – можливо, з кульовим пораненням у голову, – було знайдено на вулиці села 15 лютого”, – розповідають правозахисники у своєму матеріалі.
Наразі українські церкви не правлять служби на окупованих РФ територіях, каже Захаров. Перш за все, через те, що не мають для цього приміщень. Росіяни або віддають їх Московському патріархату, аби забирають під власні потреби. До прикладу, у храмі ПЦУ в Новоазовському районі Донеччини росіяни влаштували морг для своїх загиблих бійців, розповідає митрополит Донецький і Маріупольський Сергій Горобцов. А в Будинку милосердя в Тельманівському районі – військову базу.
“У Волновасі у нас був храм Святого Миколая Чудотворця, побудований із дерева, – продовжує Горобцов. – Коли туди зайшли росіяни, вони спочатку винесли українські ікони і рушники, потім облили це все соляркою і спалили. А з підствольних гранатометів розстріляли куполи”.
ХПГ задокументувала 400 зруйнованих церков. “Найбільше страждають церкви УПЦ МП, бо на півдні і сході їх найбільше, – додає Захаров. – Руйнування церковних споруд – воєнний злочин, прописаний у Римському статуті”.
Відвідування церков на окупованих територія є небезпечним і для самих вірян. Правозахисна організація “Форум 18” наводить історію протестантки, яка від початку цього року перебуває під арештом окупаційної влади у Запорізькій області. “Її переслідують за висловлювання, які вона нібито зробила на молитовному зібранні в одному з будинків в окупованому Мелітополі в липні 2023 року”, – розповідають правозахисники у своєму матеріалі. Слідчий комітет РФ порушив проти жінки кримінальну справу за статтею про “публічне розповсюдження під виглядом правдоподібних заяв свідомо неправдивих даних про застосування Збройних сил Російської Федерації”.
У селі в окупованій частині Херсонської області залишається священник храму ПЦУ, який попросив не вказувати його ім’я з міркувань безпеки. Від початку окупації він пережив вісім обшуків, заборону правити службу в своєму храмі і на тиждень був ув’язнений в російській катівні. “Одного разу їх приїхало 40 душ на чотирьох автобусах. Іншим разом приїжджали з міношукачами, шукали в мене зброю і вибухівку, – розповідає священник. – На допитах весь час вимагали перейти в Московський патріархат, а я категорично відмовлявся. Вони тоді мене питали, хто в мене в Україні куратор. Я показував їм пальцем на небо і казав, що мій куратор там”.
Крім того, представники окупаційної влади чинили тиск на мусульманське духовенство, зазначає директор ХПГ Євген Захаров. “Утискали громади мечетей, які відмовлялися приєднуватися до підконтрольних Росії ісламських структур, – додає правозахисник. – Загалом можна сказати, що переслідування церков, незалежно від виду парафії, є характерним елементом окупаційної політики російської влади”.
