На третьому році повномасштабної війни Росії проти України під юрисдикцією Української православної церкви, яка за висновками експертів має церковно-канонічний зв’язок з РПЦ, досі залишаються понад п’ять сотень волинських церковних громад. У 2022-му з УПЦ в ПЦУ перейшло 45 парафій, а у 2023 році таких було 23.
Що волинське духовенство думає про перехід в ПЦУ і що їм заважає це зробити, повідомляють Волинські Новини.
Станом на початок 2024-го на Волині налічувалося 625 релігійних організацій Православної церкви України. Однак, попри утворення в Україні помісної церкви, повномасштабне вторгнення Росії та ухвалення спрощеної системи переходу, 517 волинських парафій досі лишаються частиною Української православної церкви так званого московського патріархату — офіційно Української православної церкви.
Настоятель Покровського храму в селі Піддубці, протоєрей Микола Лафета каже: після прийняття відповідного закону щодо механізму переходу громад у парафії відбулося голосування. Втім, стверджує, ті, хто захотів доєднатися до ПЦУ, були в меншості.
«У нас вийшло 85 на 15, може, й на 90. Тих парафіян, що не завжди ходили, скажімо, раз у рік, я не рахував. Перед людьми став і сказав: «Якщо ви маєте бажання перейти, то я не буду. Я заберу свої речі і піду додому». Ще раз повторюю: син священника, якось мені переходити – істину свою взяти і знівечити. От я служу тут 34-й рік уже… І сказати, що я піду за когось, бо комусь захотілося зробити ці розколи…» — каже протоєрей Микола Лафета
Своє рішення залишатися в УПЦ (МП) представники церкви пояснюють по-різному. Одні чекають, поки замість них це питання вирішать у вищих церковних чинах. Інші прирівнюють підпорядкування ПЦУ до зміни віри чи зради. Майже всі, хто погодився спілкуватися на цю тему, переконують, що в московському патріархаті ніколи не були.
«Це питання розглядалося. Так сказати, минула влада пропонувала людям переходити у нову церкву. Але парафіяни, які тут трудяться, в цьому соборі співають, доглядають за ним, одноголосно вирішили, що їм немає, що міняти. Вони вважають себе українцями, їхні діти воюють на фронті», — розповідає клірик Свято-Воскресенського собору у Ковелі Максим Руденок.
«Я приймав присягу в Українській православній церкві, я став священником, викладачем. Половина Волині — мої вихованці. Викладаю загальноцерковну історію. То я кудись бігати буду? Щоб мої хлопці на мене дивилися і казали: «Ага, власть міняється?» Хочуть зробити нас нижчою кастою, ніби ми якісь гірші, погані, ми не патріоти чи ще щось. Ну, хай кажуть. Я знаю, що в мене в душі і в серці», — міркує настоятель Свято-Іоанно-Богословського храму УПЦ (МП) в селі Борохів Олександр Кратюк.
У лютому 2019-го збори церковної громади відбувалися і в громаді Свято-Миколаївської церкви в Ковелі. Однак, коли потрібно було ухвалювати рішення, каже настоятель храму Іоанн Кудласевич, вони вирішили взяти паузу.
«Бачу, в мережі пишуть таке негарне слово «ждуни», але зважити і подумати — це по-християнському. Це не маму поміняти чи тата, це віру поміняти. Дехто каже, що ми нічого не міняємо, тільки юрисдикцію: виходимо з Московського і йдемо в Турецький патріархат. Але ми не були в Московському, я особисто в цьому переконаний. Ніколи ніяких грошей не передавали, ніяких звітів не давали. Тому ми себе до них не відносимо. Ні до одних, ні до інших. Переходити з чогось одного в інше, я вважаю, не зовсім правильно», — пояснює отець Іоанн.
Про те, що змінювати немає чого, говорить і настоятель Церкви Святого Олександра Невського, протоєрей УПЦ (МП) Димитрій Григорчук.
«Я священник в четвертому поколінні. Кого я маю зраджувати? Свого прадідуся, який народився ще за царської Русі? Дід мій був гнаний комуністами. Куди я маю перейти? Дідуся свого зрадити?
У мене тато з Тернопільської області. Він націоналіст. Повірте, він пісень народних, козацьких знає більше, ніж будь-який депутат, який носить вишиванку і з жовто-блакитним прапором бігає. Куди мій тато має переходити? Куди? Скажіть, від кого він має тікати? Від свого коріння?» — говорить отець УПЦ (МП) Димитрій.
Змінювати свою конфесійну підлеглість з УПЦ (МП) на ПЦУ, за словами отця Віталія Теличка, наразі не планують і в церковній громаді Свято-Георгіївського храму в селі Залісся на Камінь-Каширщині.
«Нічого не розглядалося, нічого не ухвалювалося. Люди тримаються однієї думки, поки вона і залишилася», — стверджує священник.
