У сьому неділю після Пасхи, яка передує святу П’ятидесятниці, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній виголосив проповідь, в якій наголосив на важливості церковного вчення для пізнання Бога та досягнення вічного життя.
“Лише тиждень відділяє нас від свята П’ятидесятниці, від дня Святої Тройці. І цього недільного дня, який є першим після завершення вшанування Пасхи Христової та безпосередньо передує вшануванню сходження Святого Духа – ми згадуємо Перший Вселенський Собор та його отців, які послужили утвердженню Православної віри.
У словах особливої молитви Спасителя, які ми нині чуємо з читання євангельського, серед іншого Господь звертається до Небесного Отця так: «Це є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа» (Ін. 17: 3). Звернімо пильну увагу на ці слова: життя вічне для людини полягає в тому, – говорить Спаситель – щоби вона пізнала Істинного Бога і пізнала Його Помазаника, тобто Месію-Христа. Це означає, що правдиве пізнання Бога веде до вічного життя, а відкинення цього правдивого пізнання, його заперечення або істотне викривлення – позбавляють життя вічного.
Кожна людина є унікальна та має свій життєвий шлях, який залежить від численних зовнішніх та внутрішніх обставин – часу і місця народження, культури та виховання, стану здоров’я, суспільного положення родини та багатьох інших. Однак якщо у світі цьому ми можемо говорити про незліченне число життєвих доріг, то коли пізнаємо світ духовний, пізнаємо Божественне одкровення про причину і мету нашого буття, дізнаємося свідчення Боже про те, що таке добро і що таке зло, коли чуємо заклик Божий, який спрямовує нас до вічного блаженного життя і застерігає від погибелі та вічної смерті – то з всього цього бачимо наступне: є лише дві духовні дороги.
Одна дорога веде до Бога, а інша – віддаляє від Нього. «Хто не зі Мною, – говорить Христос – той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує» (Мф. 12: 30). Ці слова Сина Божого ясно свідчать – або ми з Ним примножуємо дані нам від Бога таланти, які відкривають нам шлях у життя вічне, або ми без Христа марнуємо ці таланти, закопуючи їх у землю заради виключно тимчасових потреб чи навіть і явних гріхів.
Отже, щоби йти до Бога, а не від Нього, потрібен Той, Хто вказує правильний шлях, Хто допомагає на цьому шляху, зміцнює нашу силу йти і спрямовує нас. Цим нашим Провідником і є Христос Господь. Він закликає нас йти за Ним, взявши нашого власного хреста. І коли ми йдемо за Ним, то від Нього, від нашого Учителя і Господа, ми отримуємо пізнання Істинного Бога, і через це пізнання – досягаємо життя вічного.
Це пізнання є подвійне, як подвійною є наша людська природа, адже ми маємо душу й тіло, невидиму духовну складову та видиму матеріальну. Тому ми пізнаємо Бога через навчання, через наш власний досвід життя, сполучений з досвідом цілої Христової Церкви, членами якої ми є. Ми вивчаємо Божественне одкровення, Священне Передання і Писання, вчення святих отців, настанови Церкви, і з цього невичерпного чистого духовного джерела отримуємо воду живу благодатного пізнання істини. Але також ми беремо участь і в таїнствах, ми отримуємо благодатне нове народження від води і Духа в Хрещенні, ми оновлюємося і сповнюємося благодаті в Причасті Тіла і Крові Христових, ми очищаємося від гріхів через покаяння. Отже, і наш розум, і наші почуття, і наше тіло, і наш дух – все бере участь у пізнанні Бога Істинного.
Щоби ми трималися правильного шляху, засвоювали правду Божу, а оману – викривали та відкидали, нам потрібне, життєво необхідне зовнішнє свідчення, свідчення Церкви. Бо кожен з нас починає свій особистий шлях пізнання Бога так, як дитина починає шлях життєвий – ми слабкі, немічні, часто – зовсім безпорадні. І тому як діти потребують опіки та настанови від батьків, від родини, від вчителів та наставників, так і кожен, хто приходить до віри – потребує отців, наставників, церковної науки. Бо вона не просто є ще однією серед людських наук, але, як ми чули і згадали раніше, ця наука, яка дає пізнання Істинного Бога та пізнання Месії-Христа, є єдиним шляхом досягнення життя вічного.
Кожна людина страшиться смерті. І якби зараз людство відкрило якийсь спосіб через навчання досягати безсмертя, вічного життя тут, без старості та хвороб – хіба не звернулися би безліч людей до такої науки? Хіба не полишили би осторонь, як щось другорядне, багато інших справ, віддаючи пильну увагу саме цій спасительній науці? Але ж, дорогі брати і сестри, насправді така наука і таке пізнання – існують, і про них нам сповістила не якась людина чи група вчених, а Сам Син Божий! То хіба не слід нам більш уважно ставитися до цієї науки і цього пізнання, більше приділяти уваги вивченню слова Божого і настанов Церкви, ніж зазвичай ми це робимо?
Сьогодні у читанні з книги Діянь апостольських ми чуємо слова апостола Павла, звернені до начальників християнських громад – твердо триматися істини, яка була їм відкрита через апостольську проповідь та засвідчена Духом Святим. Павло попереджає, що з’являться вчителі неправди, навіть із середовища самих християн, які будуть викривляти істину. Тож слід бути пильними і триматися лише того, що має основу в Божественному одкровенні та прийняте повнотою Церкви.
Способом ствердження цієї істини, цього апостольського правдивого вчення, стали Вселенські Собори, отців першого з яких, що відбувся 325 року в Нікеї, ми нині вшановуємо. Сім Вселенських Соборів, які засудили єресі та свідчили істинну віру апостольську і православну, а також згідні з вченням Вселенських Соборів рішення благочестивих Соборів Помісних, прийняті повнотою Православ’я, є одним з наріжних каменів церковної науки, яка веде кожного з нас до пізнання Єдиного Істинного Бога і через це – до вічного життя. Тож обов’язок всіх християн – пізнавати цю науку, утверджуватися в ній, згідно з нею спрямовувати своє життя.
І нехай Господь наш Ісус Христос дією Духа Святого завжди підтримує нас на цьому єдиному правильному шляху – шляху пізнання, який веде до нашого Небесного Отця. А молитви святих отців, їхні настанови та утверджене Вселенськими Соборами віровчення – нехай допомагають нам і спрямовують нас. Амінь., – йдеться в проповіді.
