Агресійна війна Росії проти України висвітлила інші спірні питання між двома націями – такі як церковна влада та претензії на духовну спадщину Києва.
Про це пише Kyiv Post.
Новаторська теза руйнує історичну легітимність Московської митрополії, викриваючи її як вигадану конструкцію, і змінює наше розуміння східноєвропейської релігійної історії .
31 травня 2024 р. у Палаці Великих князів Литовських Назар Заторський з Фрібурзького університету виступив із новаторською доповіддю «Еклезіо-політичні зміни в Київській митрополії після Флорентійської унії» під час конференції «Візантійський Присутність між Чорним і Балтійським морями». Заторський стверджував, що Московський митрополит і поняття Московської митрополії є штучними конструктами.
Плутанина почалася з географічним перенесенням митрополії з Києва до Москви в 1299 році, хоча митрополити зберегли свій первісний титул «всієї Русі». Після Флорентійської унії 1439 року два митрополити претендували на владу над тією самою Митрополією: один у Польсько-Литовському, затверджений Константинопольським Патріархом, і один у Москві, обраний Великим князем Московським без патріаршого підтвердження. Ця подвійна претензія зберігалася з 1448 року до заснування Московського патріархату в 1589 році.
Заторський зазначив, що Московська митрополія ніколи не була належним чином заснована жодною визнаною владою, ані візантійським імператором, ані константинопольським патріархом, ані великим князем чи митрополитом у Москві. Тому, стверджував він, митрополитів, які проживали в Москві з 1448 по 1589 рік, слід називати «контрмитрополитами», щоб відрізняти їх від законних митрополитів Київських і всієї Русі в Польщі та Литві, які були підтверджені та визнані Константинопольськими Патріархами.
Відомий французький історик і беззаперечний авторитет в історії Візантії, Русі та Східної Європи, доктор професор Костянтин Цукерман з École Pratique des Hautes Études прокоментував тезу Заторського: «Це блискуче побудована теза, і хоча вона все ще потребує більш детальної інформації, яка буде безсумнівно, воно відображає ширшу ситуацію в Православ’ї 15-16 століття».
Теза Заторського приводить до висновку, що назва «митрополит Московський» була або самопроголошенням, або терміном, який опоненти використовували для підриву авторитету митрополита, протиставляючи його законному титулу «митрополит Київський і всієї Русі». Цей ребрендинг часто мав на меті зменшити його позицію та вплив. Контекстуалізуючи ці історичні зміни, Заторський підкреслив важливість визнання законних церковних титулів і політичних маневрів, які історично впливали на церковну ієрархію та територіальні визначення.
Назар Заторський також визначив, що утвердження патріархом митрополита в Києві після Флорентійського собору зводило нанівець перенесення кафедри з Києва до Володимира, а згодом до Москви. Отже, легітимність (Володимирсько-)Московської митрополії також була зведена нанівець, оскільки вона ніколи не створювалася як така, а радше як аватара Київської кафедри.
Окрім академічних повноважень, Назар Заторський є видатною постаттю в Українській Греко-Католицькій Церкві. Він зробив видатну кар’єру, відзначену його глибокою відданістю як своїй вірі, так і своїй батьківщині. Народився у Львові в 1979 році, Заторський здобув теологічні студії у Львівській семінарії Святого Духа та Теологічній академії (нині Український Католицький Університет), а потім продовжив освіту в Католицькому університеті Айхштетт-Інгольштадт у Німеччині. У 2004 році він був висвячений на диякона, а в 2005 році — на священика, до виїзду до Швейцарії служив у Донецьку та Полтаві. З 2007 року служив вікарієм, а згодом адміністратором на різних українських парафіях у Швейцарії. У 2019 році захистив докторську дисертацію з історії в Інституті Археографії в Києві та продовжує докторську дисертацію з теології в Університеті Фрібурга. Його наукова робота зосереджена на еклезіологічних парадигмах, зокрема на працях Мисаїла Київського.
Заторського було звільнено з посади єпископського представника для українських греко-католиків у Швейцарії у квітні 2024 року. Відверта підтримка Заторським України, критика позиції Ватикану щодо російського вторгнення та слабка реакція Синоду УГКЦ на війна була названа основною причиною його усунення з цієї посади в Швейцарії. Незважаючи на це, Заторський залишається непохитним, розглядаючи своє звільнення як можливість пролити світло на ширші проблеми, з якими стикається церква та Україна. Цей інцидент спровокував дискусії щодо ролі церкви в політичних справах та її узгодженості з морально-етичними принципами, що потенційно може змінити сприйняття громадськістю керівництва церкви та її участі в сучасних геополітичних проблемах.
Теза Заторського суттєво підриває претензії Російської православної церкви як духовного лідера історичних руських теренів. Виявляючи, що Московська митрополія була самопроголошеним утворенням або просто історичною помилкою, а не канонічно встановленим утворенням, Заторський підкреслює штучну природу московської церковної влади. Це відкриття кидає виклик наративу, який поширює російська влада, особливо в умовах триваючої війни в Україні, де легітимність духовного та культурного лідерства запекло заперечується. Праця Заторського підсилює історичне та духовне значення Києва, зміцнюючи позиції України в тому, що вона претендує на законну церковну спадщину.
Цей аргумент є особливо доречним у контексті нещодавнього досягнення Україною автокефалії, або незалежного церковного управління, у 2019 році, що ще більше легітимізує Київ як справжній духовний центр для православних християн у регіоні. Визнання Києва над Москвою духовним домом ставить під сумнів твердження Російської православної церкви та демонтує пропаганду, яка використовується для виправдання російського впливу на Україну. Висновки Заторського підтримують церковну автономію України та зміцнюють її духовний і культурний суверенітет, надаючи сильний контрнаратив російським претензіям і зміцнюючи історичні зв’язки Православної Церкви з Києвом.
