У шосту неділю після Пасхи, під час Божественної літургії у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі столиці, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній виголосив проповідь, присвячену темі духовного зору та відкритості серця до пізнання Божої правди.
Звертаючись до вірних, Предстоятель нагадав про низку євангельських читань часу після Великодня, об’єднаних спільною темою. Ці уривки розповідають про апостола Фому, мироносиць, зцілення паралізованого та розмову зі самарянкою, а також про оздоровлення сліпонародженого. В усіх цих випадках люди мали можливість переконатися в істинності Христового Воскресіння та Його Божественної сили.
Однак, як зазначив владика Епіфаній, для пізнання істини потрібна одна важлива умова – щирість серця. Господь відкриває Себе лише тим, хто має щире бажання прийняти це одкровення та готовий між людськими переконаннями й Божою правдою обрати останню.
За словами Предстоятеля, Бог не очікує від людей безрозсудної віри. Він дозволяє досліджувати Свої діла, адже знає нашу обмеженість. Проте відкриває Себе тільки тим, хто визнає власну здатність помилятися.
Тож нинішня неділя євангельського читання, присвячена зціленню сліпонародженого, нагадує, що вибір є за нами – чи матимемо ми відкриті очі та серце до Бога, чи залишимося духовно сліпими, як фарисеї часів Христа.
Блаженнійший владика побажав усім бути серед тих, чиї очі та серце відкриті до істини Божої, аби через віру примножувати пізнання правди.
Далі повний текст проповіді:
Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!
Наступного тижня ми завершуємо сорокаденний час святкування Пасхи Господньої. Як виняткова історична подія, що має значення наріжного каменя всієї нашої віри, Воскресіння Христове Церквою вшановується найдовше серед усіх інших свят – сорок днів, завершуючись прославленням Вознесіння нашого Господа на небеса. І протягом цих тижнів у недільні дні ми чули читання ряду розповідей з Євангелія, які можна об’єднати спільною темою – темою дослідження.
Перше таке читання – про апостола Фому, який не був разом з іншими учнями Христовими під час Його явлення по воскресінні з мертвих. Фома говорить про свій сумнів, і Господь, Який явився також і йому, закликає учня дослідити рани та переконатися в істині, відкинути невір’я та бути справді вірним.
Наступне читання – про жінок-мироносиць, які приходять до гробу Господнього, щоби віддати шану померлому Учителю. Але натомість бачать камінь відваленим, гробницю – порожньою, та чують свідчення ангелів, що Христос воскрес з мертвих.
Третє читання – про зціленого біля купальні паралізованого чоловіка, якого після цього спокушають юдеї, намагаючись довести, що Ісус, Який зцілив його – нібито грішник, бо не дотримався їхніх правил про суботу. Минулої неділі ми згадували також розмову зі Спасителем жінки самарянки, яка завдяки своєму відкритому серцю і щирості душі почула просте і ясне свідчення Ісуса, що Він є Месія-Христос, на якого чекали люди і Який прийшов для утвердження істини.
А нинішнього недільного дня ми чуємо розповідь про чудо зцілення сліпонародженого та про подальші намагання фарисеїв, книжників і начальників народу знайти якесь пояснення цій події. Бо зцілення Христос звершив у суботу в такий спосіб, який здавався фарисеям порушенням правил про спокій цього дня. Тож вони, не бажаючи визнати, що їхні правила є недосконалими, намагалися знайти підставу, щоби відкинути явне чудо Боже. Вони шукали способу довести, що це якась випадковість, збіг обставин, і що Ісус, Який зцілив сліпого – нібито грішник, бо Він діяв не так, як приписували складені законниками і фарисеями настанови.
Як ми вже сказали, всі ці євангельські читання хоча і свідчать нам про різні події, але можуть бути поєднані спільною темою – темою дослідження. Люди, чуючи про діла Божі та про одкровення від Господа, намагаються усвідомити їх. Обставини подій, про які розповідається у згаданих євангельських читаннях, а також люди, залучені до них, є різними. Але сутність усіх цих подій поєднується простим вибором: повірити чи ні? Повірити, що Христос воскрес з мертвих чи ні? Повірити, що Він – істинний Месія, Божий Син, Який творить чудеса та звіщає істину, чи продовжувати довіряти власним переконанням, які заперечують це?
Кожен з нас є унікальною особистістю. У нашій взаємодії з Богом та між собою виникають найрізноманітніші за зовнішніми ознаками випадки. Але за внутрішньою сутністю всі вони можуть бути приведені до цілком простого вибору – повірити Богові чи відвернутися від цієї віри, довірившись комусь іншому? Повірити Богові, Який звершує чудеса та свідчить істину, що входять у суперечність з нашим досвідом, з нашими уявленнями, з приписами і звичками – чи відкинути довіру до Бога на користь довіри до чогось іншого?
Часто, коли йдеться про віру, виникає вимога доказів, підтверджень. Чи забороняє Господь шукати утвердження істинності одкровення? Як бачимо на всіх цих прикладах – ні, не забороняє. Являючи істину, звершуючи чудеса, Господь дозволяє людині досліджувати їх, дає можливість самостійно переконатися – де є правда. Але водночас є головна умова для того, щоби людина, яка досліджує Божу дію та Боже одкровення, пізнала правду. Ця умова – щирість.
Господь, як наш Творець, добре знає нашу обмеженість, знає, що в нас діє гріх, який затьмарює розум і почуття. Бог не очікує від нас здатності в одну мить все пізнати і все осягнути, бо як творіння ми є обмеженими. Господь не вимагає від нас віри безрозсудної, бездумної, не відбирає у нас свободу досліджувати Його волю та Його чудеса.
Але відкриває Себе Бог лише тим, хто має щире бажання прийняти таке одкровення. Господь знає, що нам, людям, властиво помилятися. Але відкриває Себе Він лише тим, хто готовий сам визнати в собі цю здатність до помилки, хто готовий між своїм власним, людським, і правдою Божою – обрати тільки правду.
Нинішня неділя через читання з Євангелія, яке ми чуємо, називається неділею про сліпого. Але її можна було би також назвати «неділею про сліпих». Бо один сліпий чудесно зцілився і став зрячим. А інші, які намагалися дослідити це чудо Боже, хоча і мали відкритими очі тілесні, виявилися духовно сліпими. Сліпий жебрак, завдяки своїй щирості та відкритості серця, виявився більш духовно мудрим, ніж ті, хто вважали себе знавцями Божого закону та його найбільш досконалими послідовниками.
Відтак почуте нами читання ніби підводить підсумок і дає нам знак: вибір є за нами – чи будемо ми мати викриті очі, чи будемо мати відкрите до Бога, до істини серце, і завдяки цьому пізнаватимемо через віру правду Божу? Чи навпаки – будемо духовно засліпленими, як ті фарисеї, що досліджували чудо Боже, але робили це заради самих себе, а не заради пізнання істини, і тому лишилися незрячими.
Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, бути серед тих, чиї очі та серце відкриті. І тоді ми будемо здатні через віру примножувати пізнання істини та утверджуватися в правді, бо Сам Господь допомагатиме нам в цьому, як допоміг апостолу Фомі, жінкам-мироносицям, допоміг паралізованому, допоміг самарянці та сліпому. Амінь.
