Без бань і куполів. Парафіяни Православної церкви України на Полтавщині приходять на службу в занедбане приміщення колишньої вечірньої школи. Дедалі більше вірян не хочуть молитися в церквах, де правлять священники московського патріархату.
Як заснували парафію та з якими складнощами на шляху до своєї церкви зіштовхнулися люди, – розповідає у своєму сюжеті “5 канал”.
Тринадцятеро людей зібралися в невеличкій кімнаті парафії Святих Апостолів Петра і Павла Православної Церкви України. Це єдиний храм ПЦУ на всю двадцятитисячну Карлівську територіальну громаду. Серед парафіян – родина Олега.
“Мені доводилося їздити і по монастирях, і по лаврах. То, вибачте, попри все те мені там було дуже не комфортно. Просто, реально, ми ж розуміємо, що церква, як суспільний інститут, якщо центр її знаходиться в москві, яка нас зараз ракетами, танками утюжить, то про що там можуть учити людей?”, – наголосив парафіянин Карлівської Православної Церкви України.
2023 року в центрі тергромади відкрили двері колишньої вечірньої школи, та вже для потреб вірян ПЦУ. Настоятель отець Дмитро – також єдиний священик Православної Церкви України на всю громаду і подекуди служить навіть у сусідньому Краснограді. Розповідає: ікони купили самостійно, а благодійники і меценати допомогли відремонтувати і обставити кімнату, де проходять служби.
“Закупили нам христійний набір, інші меценати проспонсорували – ризи купили ми нові. Ось ці два підсвічники я з Федорівки привіз. Там можна було поділитися”, – зазначив отець Дмитро.
Та решта приміщення мало не в аварійному стані. Дірки в підлозі, обвислі дерев’яні балки та дірявий дах, – такий вигляд має будівля, яка була зведена ще до Другої світової. Але навіть за її оренду доводиться платити чималі гроші.
“Оцінку провели, і нас шокували дуже сильно, коли оголосили суму 1 250000 грн за ось це все вони оцінили. Ми, звичайно, щиро вважаємо, що це завищена оцінка, саме для того, щоб нам перешкоджати, або щоб ми не змогли взяти в оренду, ні щоб купити ми не змогли”, – додав отець Дмитро.
Це єдина будівля, яку запропонувала місцева влада для потреб парафіян. Але з допомогою меценатів парафія у Карлівці сплачує щомісячну оренду 7 тисяч гривень.
“Перші служби ми проходили через душ, літній душ. Ось так от коли дощ ішов, і ми проходили, то прям ось так на голову капало, ми заходили в храм”, – пригадав отець.
Та попри відсутність бань та хрестів на даху будівлі парафіяни йдуть до храму і на служби отця Дмитра, бо всі культові споруди Карлівки належать до УПЦ московського патріархату.
“Я мріяв, щоб у нашому регіоні теж буде така церква, і завдяки отцю Дмитру, який у нас був, скажемо, реформатором. Розумієте, що після того, як Україна стала незалежною, то десь приблизно 70% приходів – це був московський патріархат”, – наголосив парафіянин Карлівської Православної Церкви України Олег.
Приходить на служби і Наталія – переселенка з Маріуполя. Розповідає: виявлена декілька років тому онкологія у доньки привела до віри. Тоді не звертала увагу на статуси храмів, але потім усе змінилося.
“Я вимолювала здоров’я своєї дитини. Мені було байдуже в яку церкву ходити. Коли я повернулася, я знову пішла в іншу церкву. Вони хоч і читали українською мовою молитви, а коли я почула, я не знаю як це правильно сказати, “во здравіє Кіріла”, – я просто в ту хвилину, я розвернулася і вийшла”, – пригадала жінка.
А переїхавши до Карлівки, жінка відкрила для себе Православну церкву України. Самого ж отця Дмитра парафіяни називають реформатором, адже ще далекого 2012 року поставив на загал питання про проведення служб українською мовою.
“Я кажу: “Хто проти того, щоб ми служили українською мовою: читали, служили? Хто проти? Є хтось проти?”. – “Ні, не проти”. Ну все, це добре, виявляється, що люди не проти, вони тільки “за”. Книги, статті, постійні ось ці традиційні якісь стереотипи, – вони так живуть в московському патріархаті, що як тільки я перейшов, одразу благочинний, одразу всі священики почали мене перестрівати і розповідати, що я неправильно роблю”, – зазначив настоятель парафії Святих Апостолів Петра і Павла ПЦУ.
Наступним важливим моментом у своєму служінні отець Дмитро називає отримання Православною церквою України томосу в 2019 році. А остання складова виходу священика з УПЦ – моральна. Повномасштабне вторгнення допомогло остаточно розірвати зв’язки з московським патріархатом.
“Звичайно, я втратив зв’язок зі своїми друзями, майже з усіма, з родичами, кумами, ті, які мене не підтримали. Але моя радість в тому, що мої найближчі люди, тобто мої батьки, мої брати-сестри, моя дружина, моя сім’я, – вони мене підтримали повністю”, – розповів отець Дмитро.
Кількість парафіян ПЦУ поступово зростає. На Великдень сотні людей шикувалися просто вздовж центральної вулиці, розповідає отець Дмитро, і його тішить, які люди приходять до його невеликого храму.
“Мене радує те, що багато людей приходить саме з таким критичним мисленням. З ними цікаво. Вони люди, які хочуть думати, вони люблять думати. В них майже немає ось цих марновірств, ось тих забобонів усяких”, – додав настоятель парафії.
Поки що парафія Святих Апостолів Петра і Павла продовжує служби в цій будівлі, та в майбутньому сподівається звести перший храм ПЦУ у Карлівській громаді.
