У своїй проповіді в п’яту неділю після Пасхи, Блаженнійший Митрополит Київський і в усій Україні Епіфаній роз’яснив духовні уроки з євангельської оповіді про зустріч Христа з самарянкою. Предстоятель наголосив на важливості відкритого діалогу з тими, хто виявляє ворожість до Церкви, хоча лише через спілкування і доброзичливість можна допомогти людям пізнати істину.
Водночас, Митрополит Епіфаній закликав християн незмінно стояти на захисті істинного вчення Церкви і не відступати від нього задля догоди людям. «Ми не можемо чорно назвати білим, гріх назвати чеснотою, неправду назвати істиною», – наголосив він.
Далі повний текст Проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в п’яту неділю після Пасхи.
Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!
Сьогодні з євангельського читання ми чуємо про спілкування Спасителя із жінкою-самарянкою. Які уроки ми можемо взяти з почутого нами слова Божого? Читання є великим і настанов, які воно дає нам, багато. Тому в наших з вами роздумах зупинимося сьогодні лише на кількох.
Відомо, що між юдеями та самарянами існувала і релігійна, і етнічна ворожнеча. Її відображенням є здивування самарянки, коли Спаситель звертається до неї з проханням дати напитися води. Ворожнеча була настільки глибокою, що юдеї та самаряни вважали оскверненням не лише побутове спілкування, наприклад споживання їжі разом чи перебування в домі одне одного, але навіть і розмову.
Причиною такої ворожнечі було те, що самаряни вірили у своє походження від патріарха Якова і вважали, що вони є правдивими послідовниками відкритої Богом істинної віри, а юдеїв вважали самозванцями, які цю віру привласнили. Натомість юдеї вважали самарян, якщо вжити цей більш пізній термін – єретиками, тобто людьми, які викривили істинну віру.
Кульмінацією протистояння стало те, що самаряни збудували на біблійній горі Гарізім, де пророком Мойсеєм було заповідано щорічно читати благословення на тих, хто виконує Божий закон, свій власний храм, а юдеї приблизно за століття до Різдва Христового цей храм зруйнували.
Отже, ворожнеча між юдеями і самарянами мала давнє коріння та відзначалася запеклістю з обох сторін. У Євангелії ми не раз бачимо, як для слухачів з народу, коли йшлося про самарян, це іменування сприймалося ними як синонімом чужої, ворожої людини.
Перше, на що слід звернути увагу з почутого нами сьогодні – це те, що Господь Сам звертається до самарянки, даючи їй можливість виявити своє ставлення, свої думки та сподівання. Отже, цим Спаситель і нам, Своїй Церкві, подає приклад, що не слід ховатися від зовнішнього світу, не слід існувати лише для самих себе.
Навіть ті, хто виявляють ворожість щодо нас особисто, щодо Церкви, щодо віри в Бога як такої – без спілкування нашого з ними ці люди, мабуть, і залишаться такими. Але коли ми будемо з ними спілкуватися, особливо виявляючи доброзичливість, відкритість – то це дасть їм можливість пізнати істину та змінитися. Саме так змінилася жінка-самарянка: на початку вона поділяла упередженість своїх одноплемінників, але після розмови – увірувала сама і стала причиною навернення мешканців свого міста.
Ще один урок з почутого нами – що попри доброзичливість та відкритість Христос не відступає від істини, вказуючи, що правдивий закон Божий і служіння в храмі дані були юдеям. Для нас це є приклад і настанова в тому, що ми на догоду добрим людським стосункам не можемо, не маємо права відступати від істини. Щоби догодити людям, ми не можемо чорне назвати білим, гріх назвати чеснотою, неправду називати істиною.
Водночас цей момент подає нам ще один урок – форми, в яких зберігається істина, не тотожні її змісту, її сенсу та сутності. Вони не можуть замінити істину. Бо у такому випадку слідування формі приводить до фарисейства, в якому зовнішнє виконання обов’язків переважає над сутністю чи навіть суперечить їй. Саме тому Христос каже самарянці, що значення, сутність поклоніння Богові є у тому, щоби це звершувалося в дусі та в істині, а не підмінялося пустими, немов поваплені гробниці, формами.
Отже, через Свою розмову із самарянкою Господь навчає нас усіх дотримуватися середнього, чи як отці його називають – царського шляху. Надмірна зосередженість на формальній стороні християнського життя є шкідливою, коли в жертву цій формі приноситься сутність, духовна складова. Водночас впорядкованість, церковна традиція, випробувані духовним досвідом багатьох поколінь форми служіння і життя не слід зневажати або довільно відкидати, обумовлюючи це власним баченням чи переконаннями.
В тому, що стосується нас особисто, нам слід бути терпеливими, і заради навернення ближніх, навіть явних грішників – а самарянка була грішницею! – потрібно виявляти стриманість, смирення і мудрість. Водночас у свідченні істини для інших християни не мають права поступатися правдою Божою, змінювати Божественний закон і Одкровення на догоду грішному світові.
Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, пам’ятати ці уроки. І щоби Спаситель кожному з нас щедро подавав воду живу, благодать Святого Духа, про яку Він говорить самарянці, і ця благодать була в нас джерелом життя вічного. Амінь.
