У міру того, як в Україні триває невпинна війна, жахливі сцени руйнувань і втрат продовжують розгортатися щодня. Міста, села та міста безупинно бомбардують, залишаючи за собою слід спустошення, який завдає шрамів і землі, і духу її людей. У таких тяжких обставинах Українська Православна Церква США (УПЦ США) простягла руку співчуття, втілюючи вчення Христа через свою непохитну відданість допомозі стражденному населенню.
Про це повідомляє сайт УПЦ США.
У маленьких, але стійких містечках Костянтинівка, де проживає 70 тисяч жителів, і Покровськ, де проживає близько 30 тисяч душ, відгомін війни лунає кожною вулицею та домом. Попри варварські набіги, які намагаються знищити їхній дух, жителі цих територій залишаються наполегливими, підкріплені глибоким почуттям спільності та віри. Центральними для цієї стійкості є о. Костянтин і Матінка Наталія Кузнєцова, чиї невтомні зусилля забезпечують виживання багатьох серед хаосу.
О. Костянтин у сердечній записці архієпископу Даниїлу передав масштабність їхньої місії: «Весь день у роботі, допомагаючи нужденним і знедоленим. Важко, але працювати з людьми (скривдженими війною, долею, владою тощо) Вдвічі важче. Втома, вигорання, але ми тримаємося, будемо відпочивати після перемоги». Ці слова відображають не лише фізичний тиск їхньої праці, але й емоційний і духовний тягар тих, хто служить стражденним.
Представництво УПЦ США в Україні виходить за межі просто гуманітарної допомоги; це живе свідчення сили віри в дії. Завдяки спільним зусиллям жертводавців і благодійників життєво необхідна підтримка досягає тих, хто вкрай її потребує. Харчі, матеріально-технічна підтримка та медична допомога є рятівними колами, які допомагають громадам, постраждалим від жахів війни.
У ці тяжкі часи важливість цих дій милосердя неможливо переоцінити. Для багатостраждальних українців, які пережили немислимий біль і втрати, присутність Церкви пропонує не лише матеріальну допомогу, але глибоке почуття надії та людяності. Саме через такі вчинки доброти вчення Христа яскраво реалізуються, служачи маяком світла в найтемніші часи.
Архиєпископ Даниїл у своєму відгуку до о. Костянтин, втілив духовну суть цієї місії. Його молитовні обійми, які поширювали через соціальні мережі, викликали глибокий резонанс: «Ми маємо місію йти і навчати учнів. Ми маємо цю місію – йти і ділитися доброю новиною про нашого Господа та нести спасіння іншим через наше свідчення служіння, милосердя та любові!». Цей заклик до учнівства полягає не просто в поширенні віри, а в тому, щоб жити нею через дії, які приносять відчутне полегшення і втіху.
У посланні архієпископа підкреслено солідарність вірних і духовенства УПЦ США з народом України. Це нагадування про те, що місія Церкви не обмежується лише духовним керівництвом, але поширюється на всі аспекти людських потреб. Твердо стоячи поруч з українським народом, Церква підтверджує свою відданість принципам любові, справедливості та співчуття, які лежать в основі християнської віри.
У світі, де в новинах часто домінують розповіді про руйнування та розпач, зусилля УПЦ США є свідченням незмінної сили надії та віри. Вдячність, яку висловив о. Костянтин і люди, яким він служить, говорять багато про що: «Дякуємо Господу, дякуємо всім, хто небайдужий за участь у соціальних проектах». Ця подяка не просто за матеріальну підтримку, а за утвердження їхньої гідності та людяності.
Оскільки війна триває, діяльність УПЦ США нагадує всім нам про глибокий вплив, який можуть мати прояви доброти та співчуття. Це потужне нагадування про те, що навіть перед обличчям величезних труднощів дух Христової любові може принести світло в найтемніші місця. Завдяки їхній непохитній відданості о. Костянтин, Матінка Наталія та всі, хто залучений до цієї місії, втілюють саму суть того, що означає бути руками і ногами Ісуса в розбитому світі.
Війна в Україні триває щодня, але відповідь Української Православної Церкви США пропонує потужний контрнаратив панівній темряві. Це історія стійкості, віри і, перш за все, любові. Коли ми свідчимо про триваючу руйнацію, давайте також подивимося на глибокі прояви доброти та служіння, які просвічують нас, приносячи надію та зцілення тим, хто цього найбільше потребує. У цій спільній людяності та вірі ми знаходимо силу вірити в те, що одного дня прийдуть мир і перемога, а разом з ними шанс відпочити та відбудуватися.
