У суботу, 25 травня Архієпископ Даниїл (єрарх УПЦ в Діаспорі Вселенського патріархату) приєднався до близько 70 осіб, які зібрались біля могили Симона Петлюри, щоб очолити панахиду за упокій душі провідника і символ української державності, який уособлює тривалу боротьбу за український суверенітет та ідентичність. Українська громада в Парижі зібралася в урочистій пошані не лише для того, щоб вшанувати внесок Петлюри, але й для того, щоб підтвердити нашу відданість принципам, які він відстоював.
Про це повідомляє сайт УПЦ США.
У присутності представників українсько-французької громади та єпископа Української Греко-Католицької Церкви Симона Гліба Лончини владика Даниїл виголосив вступне слово, роздумуючи над 98-ми роковинами його вбивства (25 травня 1926 р.) та 145-ми роковинами його народження (22 травня 1879 р.), говорячи про значення простого виразу – «герой», зазначивши, що життя та спадщина Петлюри є свідченням незламної волі українського народу до самовизначення. Як голова Директорії України, він відіграв вирішальну роль у короткому періоді української незалежності на початку 20-го століття. Його зусилля, хоча і були зірвані зовнішніми силами, заклали фундамент сучасної української національної свідомості. Сьогодні, вшановуючи Петлюру, ми проводимо паралелі між його боротьбою і нинішнім становищем України.
Духовність глибоко вплетена в тканину української ідентичності. Українська Православна Церква була стовпом культурної та духовної підтримки протягом століть. Наші церковні громади не лише надають розраду та спільноту, але й слугують бастіонами української культури та мови, особливо в часи іноземного панування.
У контексті нинішньої війни духовність стала вирішальним елементом стійкості для багатьох українців. Релігійні громади мобілізувалися, щоб підтримати тих, хто постраждав від конфлікту, надаючи гуманітарну допомогу, притулок та духовну підтримку. Молитви та богослужіння, що відбуваються по всій Україні та в українських громадах за кордоном, є свідченням непохитної віри в справедливе та мирне майбутнє нації.
Справжній український патріотизм здавна є об’єднуючою силою, що згуртовує людей навколо спільної справи незалежності та самовизначення. Цей патріотизм народжується не з ненависті до інших, а з глибокої любові до України – її мови, культури та історії. Це патріотизм, який гартувався в горнилі історичної боротьби, від часів козацтва до боротьби проти радянського гніту.
Сьогодні, в умовах геноцидної війни з боку Росії, український патріотизм набув нового значення. Він є джерелом сили та солідарності, надихає на героїзм і самопожертву. Війна згуртувала український народ, посиливши почуття єдності та мети, що виходить за межі регіональних та мовних відмінностей.
Російське вторгнення в Україну, позначене невибірковим насильством і націленістю на цивільне населення, було широко засуджене як геноцид. Ця жорстока кампанія має на меті не лише завоювати територію, але й стерти саму українську ідентичність. Руйнування культурних пам’яток, переслідування україномовних та насильницькі депортації українців є суворим нагадуванням про ці геноцидні наміри.
Попри жахіття війни, а можливо, саме завдяки їм, український народ продемонстрував неабияку стійкість. Міжнародне співтовариство стало свідком хвилі підтримки України, країни об’єдналися, щоб надати військову допомогу, гуманітарну допомогу та політичну підтримку. Українські громади за кордоном, такі як паризька, були в авангарді цієї підтримки, організовуючи мітинги, збори коштів та молебні, щоб зберегти важке становище України у світовій свідомості.
Українська діаспора відіграла ключову роль у підтримці батьківщини предків під час цієї воєнної кризи. У містах по всьому світу, від Нью-Йорка до Мюнхена, а особливо в Парижі, українські громади стали осередками активізму та підтримки. Панахида за упокій душі на могилі Симона Петлюри є одним з багатьох таких заходів, які зміцнюють зв’язок між діаспорою та тими, хто перебуває на передовій в Україні.
Читайте також звернення Собору єпископів УПЦ США з нагоди Дня Пам’яті.
